Хай буде проклята війна

Хай буде проклята війна!

(Виховна година для учнів 5-9 класів)

 

Мета: ознайомити учнів із трагічними сторінками Вітчизняної війни; показати, як важливо сьогодні пам’ятати уроки історії і подвиги наших дідів і прадідів; виховувати в учнів почуття патріотизму, гордості за людей своєї землі, що відстояли її незалежність і волю, спонукати учнів сприймати уроки минулого серцем, щоб пам’ятати вічно, якою ціною здобуто перемогу у Великій Вітчизняній війні.

Обладнання: книга «Вінок безсмертя», «Книга Пам’яті», свічка, вишитий рушник, фотографії рідних, учасників війни, стенд «Вічно живі», речовий солдатський мішок (експонат музею).

Місце проведення: музей Бойової і Трудової слави.

Присутні: учні класу, запрошені ветерани, батьки, дідусі, бабусі учнів, бібліотекар.

Хід заняття

Вступне слово вчителя. Дорогі діти! Сьогодні ми проведемо годину спілкування, присвячену 65-й річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників. Ми не маємо права забувати події Великої Вітчизняної війни. Нехай ті, хто не дожив до щасливого Дня Перемоги, живуть вічно у нашій пам’яті, у наших серцях.

Учениця запалює свічку скорботи і читає вірш

Запалімо свічечку скорботи

Тим усім, кого взяла війна,

Хто в бою загинув, на роботах

У Німеччині, чи в таборах.

Всім убитим, спаленим катами,

Всім дідам і прадідам своїм,

Всім, хто чесно бився з ворогами,

Вічна пам’ять їм і наш уклін!

Учитель читає вірш

Доки світанками сонце встає,

А на калині зозуля кує –

Пам’ять людська не забуде повік

Мук закатованих, попелу крик.

Там, де кривавий пройшов душогуб,

Свідком лишився опалений дуб.

Чорний, як лихо. І жахом пропах.

Навіть боїться гніздитися птах.

Віти – мов горе заламаних рук.

Ні! То не свідок. А Пам’ятник мук!

Доки світанками сонце встає –

Нам на калині зозуля кує!

Тільки, як тріскає в тиші земля,

Стогін важкий із могил промовля:

«Спинись, Людино! Мовчки поклонись.

У тишині задумайся на мить.

І нам життя всміхалося колись.

Дзвонила сонцем сяюча блакить.

Ми мали в серці мужність і любов

І вірили у Перемоги час.

Хоча зотлілий попіл захолов,

Але наш голос досі не погас.

Орали ми і засівали лан,

Щоб добротою колосився світ.

Якби зібрати болі наших ран,

То розколовся б навіть і граніт!

Не треба сліз! Ще наші нас печуть,

Як тихо плаче росами трава.

Нехай же мирно променіє путь,

Для тих, хто наших мук не забува!

Коли не спить далекий небосхил

І стелиться туманом сивина,

Наш гнівний голос чути із могил:

«Хай буде тричі проклята війна!»

1-й учень. Ось уже більше 6 десятиліть живе світ під знаком Перемоги. 1418 днів і ночей наближали її наші діди і прадіди, ціною величезних зусиль й неймовірно важких випробувань, ціною неоплатних втрат. Мільйони людських життів забрала війна в колишньому Радянському Союзі.

1 серпня 1941 року фашисти окупували с. Глодоси. Середню школу перетворили на катівню: в її стінах загинуло понад 30 патріотів. Всього гітлерівці стратили 127 місцевих жителів, у тому числі Бериндю – голову сільради. Лавриненка – голову артілі, Силенка – бригадира колгоспу, Ворону – фельдшера, Торішнього та Федорченка – депутатів сільської ради.

1-а учениця. 10 родин німці вивезли до Хмельового і там на території садиби МТС живими кинули в криницю. 250 юнаків і дівчат відправили на каторжні роботи до Німеччини.

2-а учениця. 940 жителів села в лавах Червоної Армії громили ворога, більше як 600 з них віддали життя за честь і незалежність Вітчизни. На братській могилі встановлено пам’ятник, а в центрі села – обеліск.

Учень. У роки війни в Глодосах та Хмельовому діяла підпільно-диверсійна група, першим керівником якої був Й.Паньков, а після його загибелі – А.Д.Свердлик, який до війни працював директором початкової школи. Із 70 чоловік цієї групи німці розстріляли в Люцівському лісі 46.

Бібліотекар. Ось перед вами книга-меморіал, яка називається «Вінок безсмертя». Це ще одна хвилююча сторінка пам’яті у вогненному літописі Великої Вітчизняної війни. Книгу створив чималий колектив людей, серед них керівник партизанського руху О.Ф.Федоров, двічі Герой Радянського Союзу, письменники, які пройшли жахливі воєнні дороги, – Олесь Гончар і Павло Загребельний. У книзі зроблено спробу зібрати воєдино й увічнити усі багатостраждальні українські села, що зазнали варварського насильства за участь їх жителів у всенародному опорі так званому «новому порядку».

Учитель. Перегортаючи сторінки Великої Вітчизняної, зважмо прочитане і почуте. Зважмо не тільки розумом, а й серцем. Крізь розпалене катами полум’я, мовби прориваються у наше сьогодення стогін, передсмертні муки приречених. Матерів, від яких забирали і кидали в полум’я немовлят, дітей, на чиїх очах спалювали матерів, непорятованих стариків, чию старість не пощадили фашистські бузувіри. Голоси закатованих, але нескорених наших співвітчизників долинають до нас разом із голосами чудом врятованих свідків народної біди. Сироти і вдови звинувачують, закликають, промовляють зі сторінок книги за себе і за тих, хто живцем згорів у інквізиторськім вогні.

Учениця.  Багато сіл фашисти стерли з лиця землі. Ось як знищили вони село Берег на Волині («Вінок безсмертя», с. 236).

Учень. А ось які криваві безчинства творили фашисти в Чернігівській області («Вінок безсмертя», с. 59).

Війна своїм чорним крилом торкнулася кожної сім’ї, кожної оселі.

Про те, якою ціною заплатила сім’я Хоменків за перемогу, розкаже вам мама Хоменко Юлі – Любов Анатоліївна (Розповідь мами про те, що на війні загинули 2 прадідусі).

Учитель. Багато наших односельчан було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Про це вам розповість бабуся Артеменко Алли – Надія Дмитрівна (Розповідь Н.Д.Артеменко)

Учитель. Дорогі діти! Що ви знаєте про участь своїх рідних у боротьбі з фашизмом?

Катя Шейка розповідає про свого прадідуся та його нагороди, показує фотографії.

Учитель. У мого учителя А.І.Минченка батько загинув в останній день війни, в Берліні. Ось його речовий мішок, який зберігається в шкільному музеї. Доторкніться до нього.

(Звучить пісня «Эх, дороги»)

Учитель. Дякую вам, шановні батьки, гості, діти, за щиру бесіду, за те, що дізналися про своїх близьких, за те, що розповіли про жахи війни усім нам. Не забуваймо тих, хто завоював нам мир! Згадуйте, пишайтесь ними, а на могили й до обелісків несіть квіти.

Учень.

Священна пам’ять в спадок нам дана,

Вона вогонь незгасний запалила,

Там, де солдатська вирита могила,

Де громом прокотилася війна.

Не владний час війни зітерти слід,

І вдячна пам’ять вічно буде жити,

Як кров бійця, живі палають квіти

На тлі печальних мармурових плит.

Учениця.

Мій дід у сорок другому упав

На білий сніг, що чорним став од бою,

Моє життя він прикривав собою,

Щоб я в шаленім вирі не пропала.

Милує зір село моє навколо,

Та й досі тут відлунює війна.

Йдемо до обелісків, мов на сповідь,

І згадуєм полеглих імена

(Учні несуть квіти до обеліска. Звучить пісня «Журавлі»)

Учитель.

Розмова скінчилась. Але нам треба дзвінок.

Хай в кожному серці назавжди живе цей урок.

Не треба війни нам – її ми усі проклинаємо,

Й ціну перемоги і знаємо, й пам’ятаємо.

Після війни люди довго не могли звикнути до тиші. А потім навчилися цінувати її. Помовчімо хвилину і ми. Подякуймо думкою і серцем тим, хто ціною власного життя приніс нас мир на землю України.

(Хвилина мовчання)

— Діти, як ви гадаєте, чи потрібні такі розповіді про тих, кого вже давно немає серед нас? Чи потрібно згадувати нам тих, хто навічно увійшов у безсмертя?

(Відповіді учнів)

Після цього учні складають сенкан.

Війна

Жорстока, страшна …

Знищує, палить, руйнує …

Будь ти тричі проклята!

Біда людська.

Author: Староприлуцька спеціальна школа

Добавить комментарий