Програма виховної роботи

Програма виховної роботи ( 1-4 класи)

Програма виховної роботи ( 5 клас)

Програма виховної роботи ( 6  клас )

Програма виховної роботи ( 7 клас )

Програма виховної роботи ( 8  клас  )

Програма виховної роботи ( 9 клас )

Програма виховної роботи ( 10 клас )

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Виховання учнів у сучасній школі здійснюється в контексті забезпечення загального розвитку особистості розумово відсталої дитини, охоплює весь навчально-виховний процес. Ґрунтується на необхідності урахування закономірностей її психічного розвитку, вивчення ступеня корекційного впливу на розвиток дитини залежно від характеру, часу виникнення порушення та глибини ураження в умовах спеціальної організації виховного простору; доцільності проектування віддалених цілей і результатів виховання та розвитку з відповідним змістовим, технологічним і матеріальним забезпеченням.

В основу змісту виховної роботи у спеціальних закладах освіти для розумово відсталих дітей покладено такі концептуальні підходи:

  • виховання на засадах гуманізму, людяності, визнання цінності людської особистості, посилення уваги до внутрішнього світу дитини, сприяння розвитку та реалізації її здібностей, фізичних і моральних якостей;
  • розуміння гуманізації освіти як поступового переходу школи від інформаційної до діяльнісної моделі навчання. Відтак, на часі є застосування форм і методів виховання, які сприяють формуванню активної діяльності дітей як умови перетворення знань у навички, поглядів у переконання, а навичок у звички поведінки;
  • посилення уваги до внутрішнього світу дитини, створення сприятливих умов для подолання вторинних порушень, розвитку здібностей, фізичних і моральних якостей;
  • співвіднесення змісту виховання із сучасними цілями навчання та виховання, врахування реальних можливостей дитини з метою досягнення відповідного рівня її вихованості;
  • визначення основним об’єктом процесу виховання формування соціальної поведінки школяра; визнання необхідності спрямування педагогічних зусиль на формування особистості школяра, здатного опанувати власну поведінку;
  • реалізація комплексного підходу до розвитку дитини з розумовою відсталістю з метою забезпечення формування та розвитку її інтелектуальної, емоційної та вольової сфер;
  • диференціація та максимальна індивідуалізація корекційно-виховного процесу;
  • спрямування корекційно-виховного процесу на активізацію внутрішньої діяльності школяра щодо адекватного сприймання навколишнього світу і власного ”Я”; щодо створення оптимальної системи стосунків і спілкування з оточуючими; щодо адаптивності власної поведінки.

Програму розроблено за новою структурою, яка передбачає окреслення не лише предметного змісту виховання (розділ ”Змістовий компонент виховання”), а й видів діяльності учнів (відповідних умінь і навичок), спрямованих на його засвоєння (розділ ”Актуальні досягнення учнів”). У змісті програми також розкривається спрямованість корекційної роботи, оскільки корекційно-розвивальна лінія є неодмінною складовою не лише всіх освітніх галузей, але й процесу виховання загалом, принципово важливим компонентом змісту спеціальної освіти (розділ ”Спрямованість корекційно-розвивальної роботи”).

Метою виховання, визначеною на сьогодні в нашому суспільстві, є ”формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал”. [1] Виховна мета є спільною для всіх ланок системи виховання та є критерієм ефективності виховного процесу. Конкретизуючи загальну мету виховання стосовно дітей з інтелектуальним недорозвитком, зазначимо, що метою виховання є: формування особистості дитини через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітті; соціальний розвиток особистості, покликаний сприяти її входженню в соціум; формування комплексу особистісних якостей і рис характеру, що стали б основою повсякденних дій, вчинків, поведінки; елементарних знань, уявлень, практичних навичок і вмінь, які гарантували б дитині адаптацію до життя, здатність орієнтуватися в ньому, адекватно реагувати на явища, події та людей. Загальній меті виховання підпорядковується система часткових цілей виховного процесу, спрямованих на проектування відповідної діяльності школярів на кожному віковому етапі. Такими є:

1) цілі, спрямовані на розвиток пізнавальної (когнітивної) сфери особистості (формування свідомості (самосвідомості) особистості, світогляду, на основі засвоєння різнобічних знань, а також — відповідних поглядів, ідеалів, переконань);

2) цілі, спрямовані на розвиток емоційно-ціннісної сфери особистості, а саме: формування емоційно-ціннісного ставлення до явищ навколишнього світу, починаючи від простого сприйняття, готовності реагувати, аж до засвоєння ціннісних орієнтацій і ставлень; формування інтересів і нахилів, переживання відповідних почуттів, формування ставлень, усвідомлення й виявлення їх у практичній діяльності;

3) цілі, спрямовані на формування виконавської діяльності (формування, на основі розвитку вольової сфери, уміння й здатності здійснювати процеси саморегуляції).

Мета виховання реалізується шляхом визначення і поетапного досягнення відповідних цілей. Саме тому у програмі виокремлено розділи, змістом яких передбачено реалізацію системи часткових цілей виховного процесу, підпорядкованих загальній меті виховання: цілей, спрямованих на розвиток пізнавальної та емоційно-вольової сфери особистості школяра, а також на формування виконавської (поведінкової) діяльності. При цьому зміст програми зорієнтовано на очікуваний від учнів розвиток на окремих етапах навчання та виховання, а не ототожнюється з діяльністю педагога. Адже цілі виховання повинні визначати очікувані зрушення в розвитку учнів у результаті проходження певного періоду навчання та виховання, тобто орієнтувати на формування тих здібностей, яких не було раніше, або розвиток тих, які потребують коригування.

Цілі виховання не вичерпуються лише наявністю у дитини як суб’єкта виховання тих чи інших рис і характеристик, схвалених суспільством у вигляді норм, цінностей, ідеалів. Важливо, щоб вони виявились у реальних діях, вчинках, в її поведінці. Іншими словами, виховання передбачає цілеспрямований вплив на поведінку школяра з метою вироблення навичок і стереотипів поведінки, що ухвалюється в даному суспільстві.

Адже відомо, що особистість виникає лише тоді, коли зовнішні вимоги, що ставляться людині, стають її внутрішніми вимогами – основою її ініціативної поведінки як результату переважно усвідомлених дій. У процесі виховання важливо забезпечити не лише засвоєння дитиною соціального досвіду, але й перетворення його у власні цінності, установки, орієнтації. І надзвичайно важливим при цьому є те, що момент перетворювання соціального досвіду передбачає не просто його пасивне прийняття, а й активність індивіда в застосуванні такого досвіду.

Відтак зміст виховної роботи має передбачати цілеспрямований вплив на поведінку дитини з метою вироблення в неї відповідних навичок і звичок.. Зміст програми скеровує діяльність педагога на створення умов, які максимально сприяли б формуванню корисних звичок і послабленню, зведенню до мінімума шкідливих; розвитку самооцінки і самоконтролю учня з тим, щоб він сам, без сторонніх нагадувань дотримувався позитивних і переборював (по можливості) негативні звички. Створення необхідних умов для здійснення дітьми позитивних вчинків, забезпечення формування у них відповідних стійких звичок у різних видах діяльності, сприятиме утворенню позитивних рис характеру, що, в свою чергу, обумовлюватиме відповідний спосіб їхньої поведінки.

Важливим регулятором поведінки особистості є її Я-концепція, відповідність образів ”Я-реального” та ”Я-ідеального”. Тому особлива увага у програмі приділяється формуванню та розвитку трьох компонентів ”Я-образу” у школярів даної вікової групи. Змістом передбачено формування у школярів уявлень про себе, відповідного ставлення до себе та досягнення певного рівня самоповаги, – когнітивний компонент; формування адекватної самооцінки (набуття підлітком знань про себе у процесі спілкування та діяльності), прийняття себе, – емоційно-оцінний компонент; спонукання учнів до конкретних дій та здійснення вчинків, – поведінковий компонент.

При цьому ми впливаємо на основні структурні блоки поведінки школяра: мотиваційний блок (включає в себе уміння виокремити, усвідомити і прийняти мету поведінки), операційно-регуляторний блок (уміння планувати шляхи досягнення мети як за змістом, так і за часом); блок контролю (уміння контролювати свою поведінку і вносити в неї необхідні корективи).

У процесі виховної роботи педагог повинен  спрямовувати увагу на розвиток трьох сфер, у яких, власне, і здійснюється становлення особистості: діяльність, спілкування, самосвідомість. Учень повинен постійно оволодівати новими видами діяльності, сприяючи розширенню своїх можливостей як суб’єкта діяльності. Необхідно постійно сприяти розширенню сфери спілкування учнів (примноженню контактів з іншими людьми) та її поглибленню (перехід від монологічного спілкування до діалогічного, набуття вміння орієнтуватися на партнера, більш точне його сприймання); розвитку самосвідомості школярів (розумінню себе як певної цілісності, а не лише набуття нових рис і характеристик). Таким чином виховний процес скеровується на поступове розширення сфери спілкування та діяльності індивіда, на саморегуляцію і становлення самосвідомості й активної життєвої позиції особистості.

Зміст виховання спрямовано на розв’язання низки завдань: розвиток особистості дитини; виховання учня, розвиток навчально-пізнавальної діяльності; формування знань та уявлень учнів про довкілля, природу; формування знань про сучасне життя, традиції, історію своєї місцевості; виховання, разом із батьками, майбутнього сім’янина; виховання сумлінного, відповідального ставлення до праці; виховання патріота, громадянина своєї Батьківщини.

Відповідно до завдань визначено таку тематику виховної роботи.

  1. ”Я” (розвиток особистості дитини) – розвиток і корекція особистості дитини, формування образу ”Я”.

Тема передбачає формування в учнів знань про свої можливості, у тому числі і фізичні: сприймання своєї зовнішності, свого тіла, фізичних якостей (сила, витривалість, спритність тощо), самопочуття, власного здоров’я, формування уявлення про себе, ставлення до себе (відповідного рівня самоповаги), – власне всього того, що складає когнітивний компонент образу ”Я” підлітка. Розвиток даного компонента образу ”Я” значною мірою залежить від соціального оточення підлітка, особливостей виховання та життєвого досвіду.

Формування адекватної самооцінки школяра як результату порівняння знань його про себе з іншими; формування в учня позитивних характеристик образу ”Я”, що веде до прийняття себе, формування способів поведінки, сумісних із уявленнями учня про себе, виховання позиції ”господаря” власної поведінки, розширення сфери спілкування та діяльності, узагальнення знань підлітка про себе, набутих у процесі спілкування та діяльності. Формування навичок і звичок культурної поведінки.

  1. ”Я і родина” (виховання особистості дитини як члена родини) – виховання майбутнього сім’янина, члена сім’ї, котрий засвоює традиції та історію роду, позитивний досвід життя родини. Формування сімейно-трудової культури, уявлень про етику сімейних взаємин.
  2. ”Я і школа” (виховання особистості дитини як учня, члена шкільного колективу) – виховання школяра – члена дитячого колективу, який вивчає традиції, стиль життя, історію школи, засвоює культуру розумової праці, мовленнєвого спілкування, міжособистісних стосунків, поведінки у класі, школі, суспільстві.
  3. ”Я і довкілля” (розвиток уявлень про довкілля, природу, фор-мування природовідповідної поведінки) – ознайомлення учнів з довкіллям (природою, суспільством, соціально-просторовою системою), з духовною культурою довкілля.
  4. ”Я і соціум” (виховання особистості дитини як члена суспільства) – засвоєння суспільного досвіду, пізнання світу людських взаємин.

Формування потреби у спілкуванні, оволодіння основними засобами спілкування, підвищення рівня комунікативності учнів, виховання культури спілкування, засвоєння ними норм і правил поводження в колективі, формування навичок і звичок соціальної поведінки, відповідальності за власні дії та вчинки, становлення самостійних форм діяльності.

  1. ”Я і Батьківщина” (виховання особистості дитини як громадянина держави) – виховання патріота, громадянина своєї Батьківщини, котрий знає і виконує її закони, розуміє взаємну відповідальність особистості і суспільства. Виховання українця – носія національних цінностей.
  2. ”Я і мистецтво” (виховання ціннісного ставлення до мистецтва) – формування широкого спектру естетичних почуттів, дій і вчинків, пов’язаних із мистецтвом.
  3. ”Я і праця” (виховання ціннісного ставлення до праці) – виховання усвідомлення соціальної значущості праці, розвиненої потреби в трудовій активності, формування працелюбності як базової якості особистості; морально-психологічна підготовка учнів до майбутньої трудової діяльності.

Змістом програми виховання (побудованою як за лінійним, так і крнцентричним принципом) передбачено систематичне повторення засвоєних понять з метою їх закріплення, а також формування адекватних моральних понять, оцінок і вчинків у школярів.

До програми додається орієнтовна тематика виховних занять (приклади), яка визначається вихователем відповідно до теми змісту та основних завдань виховання, з урахуванням форми заняття. Представлено класифікацію основних форм позакласної виховної роботи з учнями, а також короткі методичні рекомендації щодо оцінювання стану вихованості учнів та здійснення аналізу виховного заняття; схеми-зразки календарного та щоденного плану виховної роботи в групі.

 

 

[1] Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Програма.– Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008.

 

 

 

Author: Староприлуцька спеціальна школа

Добавить комментарий