Організація корекційно-виховної діяльності в спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті визначається на основі концептуальних положень “Державного стандарту спеціальної освіти» (2004) та “Концепції спеціальної освіти осіб з особливостями психофізичного розвитку в Україні на найближчі роки і перспективу” (1996), “Концепції реабілітації дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями” (1998), “Концепції державного стандарту спеціальної освіти” (1999).
У цих документах увага концентрується на гуманізації спеціальної освіти, її відкритості, створенні умов для інтеграції учня з особливими потребами в суспільство й водночас наголо-шується на необхідності активізації діяльності держави щодо соціального захисту таких дітей.
Головне завдання педагогів спеціальних шкіл – створити оптимальні умови для ро-звитку й реалізації освітніх потреб цієї категорії на основі врахування можливостей конкретної особистості.
“Державний стандарт спеціальної освіти” говорить про те, що сучасна спеціальна школа повинна створити передумови для формування соціальної, комунікативної та інших видів компетентності учнів.
Метою роботи є формування життєво важливої соціальної компетентності, яка в сукуп-ності з пізнавальною, особистісною та самоосвітньою компетенціями забезпечать самовдосконалення та корекцію особистості дитини з психофізичними вадами, допоможуть самореалізуватися в системі соціальних відносин, підготують до самостійної життєдіяльності.
Тому корекційно-виховна діяльність розглядається як система психологічних, педагогічних та лікувальних заходів, що мають на меті попередження, лікування та корекцію різноманітних відхилень в розвитку, нервово-психічних та соматичних порушень, які можуть призвести до стійкої інвалідизації, шкільної та соціальної дезадаптації.
Корекційно-виховний процес розглядається як комплексний вплив на особистість дитини. Його завдання стимулювати розумовий та фізичний розвиток, корекцію наявних відхилень в розвитку (відставання в психічному розвитку, поведінці, мові, комунікативній діяльності, роз-витку моторики та інших психомоторних функцій) з метою всебічного розвитку дитини з особливостями психофізичного розвитку.
При здійсненні лікувально-педагогічних заходів слід опиратися на збережені функції та можливості дитини.
Дітей з проблемами психічного та фізичного розвитку відрізняють деякі особливості поведінки, викликані дратівливістю, агресивністю, замкнутістю, негативізмом та емоційною нестійкістю, невротичними станами та іншими рисами характеру.
До складної органічної патології неминуче додаються цілий ряд соціальних факторів, які в сучасній науково-методичній літературі визначено таким чином:
• переживання недоброзичливого ставлення однолітків; надмірна увага оточуючих (до дітей-інвалідів);
• розлука з матір’ю або неповна сім’я;
• психічний травматизм у зв’язку з лікувальними процедурами та через невідповідність надій дитини на швидке лікування та необхідність довготривалої реабілітації;
• утруднення в процесі навчання через ті чи інші порушення;
• сенсорна депривація через порушення зору, слуху, моторики;
• неправильне виховання;
• низька пізнавальна активність.
Отже розглянемо основні відхилення у дітей та підлітків.
Вікові кризи 2-4; 6-8; 12-15 років супроводжуються загостренням патологічних рис харак-теру, почастішанням невротичних і патохарактерологічних реакцій. Психічні розлади, які ви-никають у перервах між віковими кризами, ліквідні внаслідок корекції, яка відбувається на рівнях нервово-психічного реагування:
• сомато-вегетативний – від народження до 3 років;
• психомоторний – 4-10;
• аффективний – 6-12;
• емоційно-ідеаторний – 12 16 років.
Від народження до 3 років характерним є невротичний синдром. Він виявляється зага-льною і вегетативною збудливістю, схильністю до розладу травного каналу, сну, ви-снаженням, боязкістю і страхами перед новою, людьми, методами і прийомами комунікації. У дитини блідість і мармуровість шкіри, ціаноз носогубного трикутника, нестійкість пульсу, дихальна аритмія, схильність до алергічних реакцій, інфекційних та простудних захворювань. У дошкільному віці невротичний синдром помітно слабшає, за системної психолого-педагогічної та медикаментозної корекції зникає повністю, за епізодичного медичного лікування, як це відбувається на практиці, спостерігається до пубертатного віку. Більш помітними при цьому стають психічні порушення: підвищена аффективна збудливість у поєднанні зі швидкою виснажливістю нервових процесів, генералізація страхів, подразливість, рухова розгальмованість. Часто виникають невротичні й неврозоподібні розлади (енурез, тремор, заїкання, нічні жахи, аффект-респіраторні, а також патологічні звички: смоктання пальців, мастурбація, висмикування волосся, обгризування нігтів).
4-10 років. Поява гіпердинамічного чи гіподинамічного синдрому, системних невротич-них і неврозоподібних розладів (тиків, треморів, заїкання, мутизму).
6-12 років. Синдроми і симптоми страхів, їх генералізація, посилення аффективної збуд-ливості.
12-16 років. Виникнення надцінних утворень та надцінного іпохондричного синдрому, патохарактерологічних реакцій, дисморфобії, нервової чи психічної анорексії.
Синдром раннього дитячого аутизму. Брак чи відсутність потреби спілкуватись, емоційна ригідність (холодність, байдужість до рідних), страх перед незвичним чи перед будь-якими змінами в навколишньому середовищі, одноманітна поведінка зі схильністю до стерео-типних рухів, розлади мов, відсутність інтересу до спільних розваг (найчастіше граються нао-динці неігровими предметами паличками, мотузочками). За достатнього інтелекту – синдром Аспергера (у хлопчиків), за низького – синдром Канера.
Гіпердинамічний синдром (гіперактивний, гіпермоторний) – непосидючість, зайві ру-хи, імпульсивні вчинки, агресивність, негативізм, подразливість, схильність до частої зміни настрою, порушення шкільної адаптації, утруднене засвоєння письма, порушення просторово-го гнозису. Носії синдрому бігають, скачуть, ставлять запитання і не вислуховують відповідей, часто вступають в конфлікти з однолітками. Виникає при пологових травмах, асфіксії. В 14-15 років за відсутності комплексної психолого-педагогічної та медикаментозної корекції переростає в психоорганічний синдром, поєднуючись з порушенням інтелекту, церебрастенічними, психопатоподібними розладами, часто стає складовим компонентом олігофренії.
Синдром страхів. Виникає внаслідок зовнішнього впливу. Страхи мають схильність до генералізації, порушення загального стану (сну, апетиту, фізичного самопочуття), можуть стати нав’язливими (фобії), надцінного змісту, недиференційованими (беззмістовними), маячними, нічними.
Синдром патологічного фантазування. Виявляється в надзвичайно стійких, часто відірваних від реальності фантазіях, примарливих щодо змісту. Порушується поведінка, настає дезадаптація. Відсутнє критичне ставлення до власних фантазій самої дитини.
Гебоїдний синдром. Спостерігається переважно в пубертатному віці. Виявляється в роз-гальмованості, спотворенні примітивних потягів, особливо сексуального, підміні понять добра і зла, дозволеного та не дозволеного, схильності до асоціальних дій, підвищеної афективної збудливості, егоцентризмі, ворожості до рідних, намаганні діяти їм на зло, втраті інтересу до будь-якої продуктивної діяльності і насамперед до навчання. Підлітки стають цинічними, за-любки говорять на теми сексу, намагаються вступати в ранні сексуальні контакти, часто вжи-вають нецензурні вислови, схильні до вживання алкоголю наркотичних речовин, до крадіжок (клептоманії), мають неконтрольований потяг до мандрів, без певної мети виїжджають в інші населені пункти (дромоманія).
Синдром дисморфобії. Це віртуальна ідея своєї фізичної вади (невисокий зріст, вузькі плечі, вугрі на обличчі, некрасива форма носа, ніг, малі чи завеликі груди у дівчаток). Через невідступність думок про свої уявні вади, підліток виходить на вулицю в темну пору доби, змі-нює одяг, зачіску, провокує зустрічних до контактів (сексуальних) з метою самоствердження.
Психози. Шизофренія (розщеплення, роздвоєння), аутизм, втрата психічної активності, емоційної адекватності, відсутність страхів перед реальною небезпекою, незрозуміла тривога з приводу власних фантазій, стійка підозріливість.
Психоорганічний синдром. Належить до синдромів зниження психічних процесів і властивостей особистості (розлади пам’яті, інтелекту). Протікає повільно, пов’язаний з гіпер-тонією, склерозом судин мозку. Основними виявами є зниження уваги, інтелекту, неспромож-ність до творчої діяльності, ригідність емоцій, за розумового напруження – відсутність кмітливості, емоційна нестриманість, злість. Астенічний психоорганічний синдром (далі ПОС) зумовлює кволість, бездіяльність, швидке виснаження нервових процесів, відчуття постійної втоми. Експлозивний ПОС – постійна збудженість, емоційна лабільність. Дементивний ПОС – зниження пам’яті, інтелекту, втрата здатності критично оцінювати явища і події.
Астенічний синдром. Ним закінчується будь-яке соматичне захворювання. Виявляєть-ся у: фізичній стомлюваності від найменших зусиль, психічному виснаженні (втома від розмо-ви, читання, перегляду телепередач), подразнювальній слабкості (дратівливість, злостивість), астенічному ментизмі (виникнення яскравих уявлень про минуле чи майбутнє), що заважає зосередитись на конкретній продуктивній діяльності, аффективній лабільності (нетривалість, емоцій), гіперстезії (підвищена чутливість до звукових, слухових, світлових, зорових подраз-ників), симптомі Пирогова (залежність стану від зміни погоди).
При проведенні психотерапевтичної (реабілітаційно-відновлювальної) роботи практичний психолог (педагог) виходить з того, що коли первинні потреби суб’єкта не задовольняються (потреба в їжі, теплі, одязі, безпеці, фізіологічні потреби) – людина не може задовольнити вищі потреби, пов’язані з розумовою (навчальною) і соціальною діяльністю. Узагальнені рекомендації щодо організації психолого-педагогічної корекції і реабілітації дітей та підлітків за особливостями (типами) їх розвитку, діагностованими практичним психологом, консультантами ПМПК визначають необхідність врахування особливості хворої дитини, структуру психологічних порушень та механізм їх компенсації.
Вони мають бути максимально конкретизовані стосовно кожної окремо взятої особистості і прийнятті за основу для психолого педагогічної корекції та реабілітації.
В умовах спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату корекційну спрямованість носить весь навчально-виховний процес.
Психологічну корекцію здійснює психолог (дефектолог, сурдодефектолог, тифлопеда-гог) на спеціально організованих заняттях.
Педагогічна корекція здійснюється педагогами школи-інтернату в системі організації навчальної та виховної діяльності з дітьми.
Тому слід окремо визначити та розглянути урок, як основну форму організації корекційного навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку.
У сучасній корекційній педагогіці визначено вимоги до уроку, які полягають в насту-пному:
– реалізація в комплексі загальноосвітніх, корекційно-розвивальних та виховних завдань;
– відповідність уроку принципам навчання;
– організаційна чіткість уроку;
– оптимізація навчальної діяльності;
– відповідність змісту уроку навчальним програмам;
– інтеграція змісту освіти;
– створення умов для оптимальної самостійності дітей;
– стимулювання пізнавальної активності дітей, шляхом створення відповідної атмо-сфери;
– використання інтегративних технологій навчання;
– стимулювання монологічного та діалогічного мовлення, вміння орієнтуватись в різно-манітних ситуаціях.
У роботі з дітьми з особливими потребами необхідно враховувати такі фактори:
1. Організація охоронно-педагогічного режиму.
2. Доступне подання навчального матеріалу: наочність, доведена до очевидності; опір на предметно-практичну діяльність учнів; довільний темп навчання; індивідуально-диференційований підхід; спеціальна організація навчальної діяльності учнів, спрямована на регулювання навчально-пізнавальних дій, багаторазове повторення матеріалу, пропедевтика і т.д.
3. Проведення на початку уроку спеціальної роботи, спрямованої на приведення нервової системи учнів до нормального стану, підготовка до нервово-психічних навантажень, мобіліза-ція та активізація мислення.
4. Стимулювання пізнавальної активності учнів, розвиток позитивного ставлення до уроку, пробудження інтересу, уваги. зацікавленості тим, що відбувається на уроці.
5. Забезпечення в ході розвитку дітей поступливого переходу від окремих до більш цілісних і комплексних дій, що сприяє виробленню в них навиків самостійної роботи.
Навчання – основний шлях корекції недоліків розвитку дітей з особливими потребами.
Розвиток пізнавальної активності – запорука успіху в ефективному засвоєнні знань.
Навчання, знаходячись у тісному зв’язку з вихованням, має найбільші можливості для сис-тематичного та планомірного корекційного впливу на всі сторони фізичної та психічної сфери школярів.
При проведенні корекційних заходів з дітьми з особливостями в психофізичному розвитку спеціалістам важливо дотримуватись основних правил:
1. Дотримуючись прав дитини, максимально прагнути до реалізації права на освіту, спря-мованого перш за все на розвиток особистості, розумових і фізичних здібностей, а також права дитини з особливими потребами на збереження своєї індивідуальності.
2. Включати в корекційно-розвивальні заняття всіх, у тому числі навіть найважчих дітей з декількома відхиленнями в розвитку, розробляючи для кожного з них індивідуальну розвива-льну та корекційну програму.
3. При оцінці динаміки просування дитини не порівнювати її з іншими дітьми, а порівню-вати з самим собою на попередньому етапі розвитку.
4. Створювати для дитини атмосферу доброзичливості, формувати почуття психологічної безпеки, прагнути до безпечного прийняття дитини з розумінням специфіки її труднощів і проблем розвитку.
5. Коректно та гуманно оцінювати динаміку просунення дитини, реально уявляти подальші можливості розвитку та соціальної адаптації.
6. Педагогічний прогноз визначати на основі поглибленого розуміння медичного діагнозу, але завжди з педагогічним оптимізмом, намагаючись в кожній дитині знайти потенційні можливості, позитивні сторони її психічного та особистісного розвитку, на які можна спиратися в педагогічній роботі.
7. До всіх дітей, а особливо, до фізично ослаблених, легко збуджуваних, неврівноважених необхідно ставитися спокійно, рівно, доброзичливо.
8. Розробляти для кожної дитини спільно з лікарем програму з раціональної організації, гігієни розумової та фізичної діяльності, з метою попередження перевтоми.
9. Пам’ятати, що признаками перевтоми поряд із зниженням концентрації уваги, погір-шенням рухової координації, є порушення сну. При перевтомі дитина часто погано засинає, або навпаки, швидко засинає, але потім швидко пробуджується і може не спати всю ніч. при перевтомі в дитини посилюється нервове збудження, дратівливість, часто спостерігається пла-ксивість, посилюються всі наявні у неї порушення.
10. Кожну дитину необхідно привчати до певного режиму дня.
11. Весь педагогічний персонал, що працює з дитиною повинен дотримуватися про-фесійної етики. Діагноз та прогноз кожної дитини мають бути предметом професійної таємниці спеціалістів.
12. При проведенні корекційно-розвивального навчання та виховання важливо поглиблю-вати і розвивати позитивну унікальну неповторність кожної дитини, її індивідуальні здібності та інтереси.
13. Розробляти динамічну індивідуальну розвивальну та корекційну програму для кожної дитини.
14. Стимулювати розумовий та емоційний розвиток з опорою на психічний стан радості, спокою, розкутості.
15. Поступово, але систематично залучати дитину до самооцінювання своєї роботи.
16. З терпінням навчати дитину переносити способи дії, що вже засвоїлись у подібні умови, переключатися з одного способу дії на інший, при виконанні кожного завдання стимулювати творчість та винахідливість.
Отже, основні вимоги щодо забезпечення корекційно-розвивальної спрямованості на-вчання можна визначити як:
• Адаптація змісту навчання до пізнавальних можливостей учнів. Спрощення структури знань та практичних дій. Навчальний матеріал подається на більш низькому рівні узагальнен-ня, недоступні поняття випускаються.
• Наочність. Зловживання лише предметною наочністю робить дітей пасивними спостерігачами, затримує розвиток мислення. Використання різних видів наочності (натуральні предмети, умовно-об’єктні посібники, схематичні, символічні) дозволяє досягти на уроках дидактичної та корекційної мети.
• При вивченні нового матеріалу багаторазово подаються одні й ті ж знання, перед ви-вченням нового докладно відтворюється раніше вивчене.
• Вправляння. Поступове включення учня в діяльність, спрямовану на розвиток пізнава-льних можливостей. Поступове посилення самостійності дитини при виконанні різноманітних навчальних завдань, що досягається обмеженням допомоги з боку вчителя, переходу від максимально розрізнених дій до цілісних.
• Індивідуальний та диференційований підхід до учнів.
• Праця як засіб корекції. Спеціальний підбір трудових завдань, дозування і регламента-ція трудових зусиль.
• Гра як засіб корекції. У грі відбувається стимуляція фізичної та психічної активності уповільнених дітей, врівноваження гіперактивних, подолання замкнутості, виправлення мови, мислення, моторики.
• Оздоровлення, профілактика та лікування дітей з особливими потребами.
• Охоронно-педагогічні заходи. Нагляд за станом здоров’я, санітарно-попереджувальні та поточні спостереження, консультації лікаря.
• Суспільно-корисна діяльність. Успішне виконання посильних корисних справ сприяє формуванню соціальних почуттів, самореалізації учня, розвиває його життєву компетентність.
