Подорож у давню українську хату

Мета:         Розширити знання дітей про українську хату, кількість кімнат у ній та їх призначення, елементи інтер’єру. Виховувати любов до історії  минулого нашого на­роду, наших пращурів, викликати бажання й далі вивчати цю історію.

Обладнання:     малюнки української хати, магнітофонний запис пісні «Хата моя, біла хата» , таблиця — чайнворд.

 

(Заучить запис пісні «Хата моя, біла хата»)

 

Ведуча.  Батьківська хата — це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Діду­севі казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У цій хаті були перші радощі, клопоти. У ній
пахло зіллям, хлібом, молоком.

 

1-й учень.  Хата — сільський одноповерховий будинок. Українська хата поділена на три частини: сіни, світли­ця, комора.

 

2-й учень.  Сіни — невеличка вхідна кімната.

 

3-й учень.  Світлиця — чиста, світла, парадна кімната в хаті.

 

4-й учень. Комора — приміщення або окрема будова, призначена для зберігання продуктів, а також деяких ре­чей побутового чи господарського вжитку.

 

               (Пісня «Наша хатка»  сл. М. Ваврисевича,  муз. Ф.Колеси)

 

Наша хатка невеличка,

Лиш комірка і світличка.

Та вона нам веселенька,

Бо в ній господарить ненька.

 

Наша ненька — господиня,

Чиста хата, повна скриня,

Добре прибрана комора,

Бо до праці неня скора.

 

Загадки

  1. Поле скляне, а межі дерев’яні. (Вікно)
  2. По сінях то так, то сяк, а в хату ніяк. (Двері)
  3. Всім, хто прийде й відійде, руку подає. (Дверна ручка)

 

Скоромовки

Кіт котові каже:

  • Коте, до комори кадуб  вкотим.

В кадуб кинеш капустину,

Кілька китичок калини.

***

Сходи, сину, на часину,

Знеси, сину, сіна в сіни.

 

Ведучий.   Якщо з сіней увійти до світлиці, то з одного  боку можна побачити велику піч. Майстрував її найкращий  пічник на селі.

 

1-й учень.  Піч служить українському селянинові тричі:

  • для опалення житла і як тепле спальне місце,
  • для приго­тування їжі,
  • випікання хліба.

До неї завжди ставились як до священного предмета, тримали в чистоті. А ще піч важлива тому, що хліб пече. Хліб з тіста, замішаного у діжі, пекла бабуся чи мати. А як гарно пахне від неї стра­вами, сушеними яблуками, насінням. Під піччю звичайно стоять предмети домашнього вжит­ку: діжа, масниця, горщики.

 

2-й учень.            На печі, на печі

Смачні та гарячі

Пшеничні калачі,

Хочеш їсти калачі —

Не сиди на печі.

 

3-й учень.             Ой піч, моя піч!

Коли б я на тобі,

А ти на коні —

Славний би козак був із мене.

 

 4-й учень.    В лінивого піч до плечей пристала.

 

5-й учень.      В куті стою я ніч і день,

З місця не рушусь, мов той пень,

Взимку мене обіймають, влітку забувають.  (Піч)

 

Ведуча.      За піччю — дерев’яний поміст  (піл)  для спання або ліжко. Під ним зберігалися хатні речі. Над полом вішали колиску для дітей. Там же були жердки, на яких висів одяг.

 

Ведучий.     З другого боку входу до світлиці висить на стіні мисник, тобто відкриті полиці для святкового посу­ду.

Ведуча.    Навпроти входу, під стіною, прикріплено лав­ку. Друга лавка є навпроти полу. Піл і лави служили місцем відпочинку.

 

Ведучий.    В куті, де сходяться лавки — найпочесніше місце — покуть. На покуті садовили дорогих гостей, а під час весільної церемонії — молодих. Там же стояли стіл, ослін  (переносна лавка). У покуті вішали ікони.

 

Ведуча.    Пучки цілющих квітів і зілля клали на покуті біля ікон. У травах купали немовлят. Від квітів, покладе­них у подушечки, приємного запаху набували речі у ба­бусиній скрині.

 

Ведучий.    Ікони прикрашали вишиваними рушниками. Стіл застеляли скатертиною. На неї клали хліб і покрива­ли теж вишитим рушником. На стіл, крім хліба, нічого більш не клали. Особливо великим гріхом вважалося класти на стіл шапку. Якщо в родині були школярі, їм дозволяли за столом виконувати уроки.

 

Ведуча.     Дерев’яну лаву біля столу прикрашали домотка­ними ряднами, килимами. Долівка у помешканні завжди була глиняною.

 

Ведучий.    З давніх часів важливою і обов’язковою річчю в хаті була бабусина скриня. Що в ній зберігалося? Родинні реліквії, тобто пам’ятні речі, що залишились дітям на згадку про батьків. А також зберігали в скрині одяг.

 

                                          СИНЯ СКРИНЯ

 

Дерев’яна синя скриня

В хаті — справжня господиня.

Синя скриня всіх взуває,

Синя скриня й зодягає.

 

В дерев’яній синій скрині

Є намисто старовинне.

Голки є. І є наперсток.

Є маленький срібний хрестик.

 

В дерев’яній синій скрині

З торочками є хустина.

Ця хустина, мов жар-птиця,

Жаром грає та іскриться.

 

Ця небачена хустина —

Ще бабусі Катерини.

В синій скрині є намисто,

Самоцвітне, променисте.

 

Рушники у синій скрині,

Мов птахи, — зелені й сині.

Плахта є, є і запаска —

Теж з бабусиної ласки.

 

В синій скрині дерев’яній

Скатертина є прадавня.

Скатертина ця прадавня —

Про бабусю пам’ять славна.

(Євген Гуцало)

 

Ведуча.  Між дверима і піччю стояла кочерга, рогач, ко­цюба і хлібна лопата, а коло мисника — віник, відро з во­дою. Посеред хати на сволоці висіла скляна лампа.

 

Загадки

 

  1. Має ноги, та не ходить. (Стіл)
  2. Чотири братці під одним капелюхом стоять, одним по­ясом підперезані. (Стіл)
  3. Стоїть на дорозі, усім заважає:

Хто йде, той штовхне,

А з дороги ніхто не прийме. (Двері)

  1. Наскакалось, назвивалось,

Під припічком заховалось. (Віник)

 

1-й учень.    Гачу, гачу гатку та збудую хатку

Вікнами на ставок, біля хати — млинок

І вишневий садок.

А хто йде — не мине, в мою хатку зазирне,

До млина заверне, борошенця змеле,

Вишеньку покуштує,мене поцілує.

 

Ведучий.  У давнину люди будували хату з глини чи де­рева вікнами до сонця. Збиралися родина, сусіди, щоб допомогти. Та головним вважалося обрати добре місце для хати. За звичаєм, на  чотирьох кутах майбутньої оселі  клали по хлібині й трохи дрібних грошей, щоб щасливо жилося.

 

Ведуча.   Коли будівництво помешкання було закінчено, обов’язково плели вінок з квітів  і ставили в хаті.

 

Ведучий. А як входили вперше до хати, то брали із со­бою хліб, скатертину, рушник. За охоронців  дому вважа­ли ластівку, чорногуза.

 

ГОСТИННА  ХАТА

 

Тесляре, тесляре, збудуй мені хижку

В зеленім садочку, в квітучім затишку.

Змуруй мені, муляре, піч та й рівненько,

Щоб в хаті зимою було всім тепленько.

 

Та справ мені, столяре, двері й віконця,

Поріг від дороги, вікна до сонця,

А ти мені, скляре, встав скло ясне в рамку,

Аби мені сонце світило від ранку.

 

Ковалю, ковалю, зготов мені ключик,

І сильні завіси, й замочок блискучий.

Я буду раненько замок відмикати,

Щоб ви не минали гостинної хати.

(М.Підгірянка)

 

 2-й учень.   Де лелека водиться, там щастя родиться.

 

Ведуча.   Хата входить у життя кожної людини як щось найсвятіше, найтепліше. Тому що в цьому рідному куточку в кожного були найперші радощі, хвилини дитячого т   щастя.

 

(Пісня «Рідна стріха» сл. Б.Лепкого, муз. Ф.Колеси).
Любіть свою хату,

Хоч і не багату,

Тут ви бігали до мами

Дрібними ногами.

 

Тут ви підростали,

Божий світ пізнали,

Звідси батько вас за руку

Вів у школу, у науку.

 

Тут ваша утіха,

Радість і потіха.

Гей, нема то, нема в світі,

Як та рідна стріха.

 

1-й учень.       Як побачу рідну хату,

Завеснію, наче цвіт

                         Здрастуй, мамо!

Здрастуй, тату!

І мого дитинства світ!

 

Ведучий.   Біля хати садили вишню, калину, вербу чи бе­резу, а з квітів — мальви, м’яту, півники, чорнобривці, нагідки, барвінок. Усі ці рослини в українців давно стали символами. Тому вони завжди прикрашають українську оселю.

 

(Пісня П. Дворського  «Смерекова хата»)

 

Наснились мальви, рута-м’ята

І скрип криничний журавля,

І смерекова отча хата,

Котру давно покинув я.

 

Наснився сад в веснянім цвіті,

Струнка смерічка край воріт

І найрідніша в цілім світі

Матуся сива на дворі.

 

Приспів:

Смерекова хата — батьківський поріг.

Смерекова хата — на крутій горі.

Як прийду до неї — коліном припаду,

Грудочку землі святої до уст прикладу.

Вона, як пісня, серцю мила,

Старенька хата край села,

Війна її вогнем палила,

Але спалити не змогла.

 

Кришились грізні блискавиці

І грози падали не раз.

Вона стоїть, немов із криці,

І день у день чекає нас.

            Приспів.

Спішу до неї, мов лелека,

Простори кинувши до ніг.

Несу любов свою здалека,

Яку назавжди я зберіг.

 

Дитячих літ моїх колиска,

Моя пораднице свята,

Вона, як доля, рідна й близька,

Миліш ніде її нема.

            Приспів.

 

 

2-й учень.   Гарно в нашому садочку:

І дерева, і квіти —

Чорнобривці та барвінок,

Рута, м’ята, нагідки!

 

3-й учень.  Біля хати — квіти,

Мальви та жоржини,

Й ніби сонце сходить, —

Соняшник за тином.

 

                                      НАША ХАТА

Я люблю свою хату,

І подвір’я, і садок,

Де і сонця багато,

І в жару — холодок.

 

Тихо й затишно. Квіти

Коло хати цвітуть,

І невтомно все літо

Бджоли в цвіті гудуть.

 

Все для мене тут рідне:

Стіни — білі, як сніг,

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

 

І ряденця строкаті,

Й рушники на стіні, —

Навіть дим в нашій хаті

Рідно пахне мені.

 

Рідна казка про гнома,

Рідна стежка і сад… …

Всюди добре, а вдома

Краще, кажуть, стократ.

 

Вчитель.  Протягом всього заходу ми розглядали малюн­ки української хати, дізналися, якою була  хата наших пращурів. І я гадаю, що ви не зупинитеся на цьому, а бу­дете і надалі вивчати історію рідного края.  А зараз підведемо підсумок прослуханого.

 

 

 

 

 

          Розгадування чайнворду.

 

  1. Полиця для посуду. (Мисник)
  2. Димар.(Комин)
  3. Прикраса з коралів, перлів, яку жінки

носять на шиї. (Намисто).

  1. Ікона (Образ)
  2. Плід хлібних рослин (пшениці, жита

тощо). (Зерно)

  1. Переносна кімнатна лава. (Ослін)
  2. Рослина з оранжево-жовтими квітами,

зібраними в кошики. (Нагідки)

 

 

                              

 

 

 

                                ХАТА

 

У всьому є своя краса

(Краса ж завжди крилата).

Ні, не летить у небеса

Оця звичайна хата:

 

Вона – не палац золотий,

Не хмародеру буря,

Але росли, росли у ній

Шевченко і Петлюра…

 

Усі віки у ній живі,

У ній молилась мати…

Будуймо ж палаци нові

І не забудьмо… хати!

 

Author: Староприлуцька спеціальна школа

Добавить комментарий