Виховний захід на тему:
«Прийди до серця, Україно, благослови добром мене!»
Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю; формувати переконання у нетлінності духовних скарбів народу, повагу до символів України, до своїх батьків; спонукати учнів до усвідомлення ними необхідності бути корисними своїй державі.
Обладнання: святково прибрана зала: стіл з вишитою скатертиною, хліб-сіль, калина, рушники на стінах, плакати, ноутбук, мультимедійний проектор, екран.
Епіграф: Свою Україну любіть,
За неї господа моліть…
Т.Г Шевченко
Хід проведення:
1 учень: Моя Україно!
На росах, на водах
На всіх переходах
Курличеш мені в журавлиних ключах.
Моя Україно, родина-країно,
Ясні небеса в материнських очах.
2 учень: Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос.
І душу мені засіває зерно.
Моя Україно, колиско-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
З тобою розлука – гірка моя мука,
Печаль журавля, без гнізда в чужині.
Моя Україно, білявко-хатино,
З твойого вікна світить доля мені. Викладач (класний керівник) Троян І. П.: Україна… Рідний край… Золота чарівна сторона. Скільки ніжних, лагідних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. З давніх – давен линули по світу слова про Україну, про її щирий, веселий і працьовитий народ, про лани широкополі, і Дніпро, і кручі, гаї зелені.
3 учень: Мені над усе більш нічого не треба:
Домівка матусі, волошки в житах,
Вишневий світанок, полив’яне небо,
І сиза роса на траві при шляхах.
Таке все тут миле, доступне і гідне;
Високі тополі і тихе село…
Таке сокровенне, насущне і рідне,
Воно в мою душу навіки вросло.
Корали калини і мамині очі,
І доля – з лелечого наче крила…
Я більшого щастя на світі не хочу,
Щоб лиш Україна міцніла й цвіла.
Викладач (класний керівник) Троян І. П.: Рідний край… Він починається від батьківського порога, стежини, стрункої тополі, твоїх воріт з барвінку, який ніжно стелиться по садочку. Найсвятішими для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина. Адже Батьківщина – це не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.
4 учень: Це роботящі руки наших прабабусь, бабусь які в тяжкі роки підняли до життя нашу землю, вмили її гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Як сказав поет:
Орали землю, сіяли жита.
Рушали в бій до змієвого валу.
І нива пращурів – земля свята,
Сто сотень поколінь нагодувала.
5 учень: У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь і не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
А ніж земний в пустині рай.
Нема без кореня рослини,
а нас, людей, – без Батьківщини.
6 учень: Є щось святе в словах: «мій рідний край».
Для мене – це матусі пісня літня
І рідний сад, від квіту білосніжний
І той калиновий у тихім лузі гай.
Для мене – це твої стежки й мої.
В містах і селах стоптані любовно,
Й пісень людські прозорі ручаї.
Усе, що серцю рідне невимовно.
Майстер виробничого навчання Радченко Г.П.: Нема життя без України, бо Україна – це мати, яку не вибирають, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі. Багатовікова історія українського народу, на долі якого було досить лиха, майже кожного століття, як свідчать джерела, розпочате голодними війнами, чужоземними навалами. Важко назвати країну, яка пережила б те, що пережила Україна за більш ніж пів тисячолітнє поневолення.
1 учениця: Я – Україна, я – страдниця – мати,
Яка споконвіку була у ярмі.
Турецькім, російськім…
Та всіх не назвати,
Бо зайди є різні, а муки – одні.
Не тільки чужинці мене шматували,
Були і свої в нас жорстокі тирани.
Вони видавали укази й закони,
Тому і загинуло всіх нас мільйони.
Немов маля, що в муках народилось,
У долі, радості і різних неладах, –
Так я з неволі відродилась
І намагаюся стояти на ногах.
Ще зовсім молода і непокірна,
А на чолі – блакитно-жовтий стяг,
Прошу мені служити вірно,
Нехай Господь благословить мій шлях.
2 учень: Дороги іншої не треба,
Поки зорить чумацький шлях,
Я йду до тебе, йду до тебе
По золотих твоїх стежках.
2 учениця: Мені не можна не любити,
Тобі не можна не цвісти,
Лиш доти варто в світі жити,
Поки живеш і квітнеш ти.
Викладач (класний керівник) Троян І. П.: Кожна країна світу обов’язково має свої символи. Кольори символів давали народу любов до природи, яку він бачив сам у жовтому і лазуровому кольорі: золотистий степ, синє небо, синє море, ріки з жовтим очеретом і рудими скелями. Символами України є чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.
Небеса блакитні сяють з глибини,
А пшеничні й житні мерехтять лани.
Образ цей не зблідне, хоч минуть жнива.
Це знамено рідне – злото й синява.
Майстер виробничого навчання Радченко Г.П.: Символіка – своєрідна візитна картка країна, вона ніби представляє її, підтверджує своє існування. З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя. Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім’я Тризуб. Середньому сину дала в дорогу блакитно – жовтий одяг. Сміливий і сильний син був середній, і прославив свою матір добрими звитяжними вчинками. Люди запам`ятали його і назвали Прапором. А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала його дзвінка урочиста пісня, за цей голос і величний спів люди дали йому ім’я Гімн. Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку – Україну.
7 учень: Пісні Михайла Вербицького на слова Чубинського «Ще не вмерла Україна» судилося стати національним гімном України. Та крім офіційних державних символів Україна має ще й народні.
3 учень: Звичайно, скажеш одне тільки слово «Україна» і в уяві обов’язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край долини… Калина в Україні – символ рідної землі і вічної пам’яті про тих, хто у мужній боротьбі віддав своє життя за щастя і волю народу, тому й садять її на могилах загиблих. Якщо троянди і виноград, за словами М.Рильського,- красиве і корисне, то калина символізує духовний потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій. Пам’ятай же, сину, що казала мати: «Посади калину біля своєї хати».
Калину і до столу подавали,
Весільні короваї прикрашали.
Як символ долі, щастя і краси,
І чистої дівочої коси.
ЇЇ вплітали у вінок дівчата,
Садили кущ калини коло хати:
Очистить повітря навесні
І знадобиться у зимові дні.
Бо чай з калини – ліки від застуди.
Шанують цю красуню пишну люди
І лагідно калинонькою звуть,
Цілющий чай і сік з калини п’ють.
3 учениця: У поета Ю. Рибчинського та композитора І. Поклада є гарна пісня «Три поради»: «Не рубай тополю край дороги, може, та тополя – твоя доля, твоя доля світла тополина, наче пісня журавлина. Не стріляй у птаха на світанні, може, то любов твоя остання…» І третя порада:
Не ламай калину коло хати,
Бо вона заплаче, наче мати,
І впадуть на трави на шовкові
Серця сльози колискові
Не ламай калину, не ламай калину,
Бо вона в житті єдина.
Не ламай калину, не ламай калину.
5 учень: А відомий український поет В.Симоненко писав:
А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
8 учень: Ранньої весни, коли ще лежить у лісі сніг, розпускаються квіти верби. Українці вірили, що дерево, яке одним із перших викидає бруньки, тобто прокидається до життя, передає людині силу та здоров’я, оберігає її та захищає.
3 учениця: Верба – також символ, який опоетизований у народній творчості і художній літературі. Близько 500 видів верби росте на нашій планеті, а 30 – на Україні. Дуже любив Україну славний її син Т.Г.Шевченко, який у своїх творах оспівав її красу. 365 разів кобзар використовував це слово, а будучи на засланні в Орській фортеці, він посадив гілку верби і виростив її, для нього вона була уособленням України. Барвінок теж рослина обрядова. Це символ пам`яті, вірності, здоров`я, краси і вічності, безсмертя, довгих літ. Любові знак – барвінку синій цвіт. Лелека – символ щастя і родини, любові до своє батьківщини, добробуту, продовження життя, надії.
Майстер виробничого навчання Радченко Г.П.: Та головним оберегом українського народу була Берегиня – жінка – мати. Її слово тепле і ласкаве лікувало і повертало сили після хвороб, захищало від злих сил і давало наснагу. Берегиня підтримує домашнє вогнище, вона стоїть коло витоків нового життя, плекає і змінює його.
Мама! Найдорожче слово в світі,
Де б не був ти, щоб ти не робив,
Та вона твій шлях завжди освітить,
Ніжним серцем, відданим тобі,
В дні сумні і в дні на щастя щедрі
Мама буде у житті твоїм.
Тож живи як мама, щиро й чесно.
І як мама лиш добро твори.
Викладач (класний керівник) Троян І. П.: Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб – сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Хліб на столі… Хай завжди він буде в хаті, прикрашений вишитим рушником. А найпершою молитвою нашою хай буде хвала хлібові, прохання, щоб він не зачерствів, бо як мовить народ, коли черствіє хліб, то черствіють і душі.
4 учениця: За народним звичаєм стрічаєм,
Як здавен ведеться на віку,
Ми гостей пшеничним короваєм
На чудовім тканім рушнику.
5 учениця: Хай рясніють квіти малиново,
Пахне хай духмяно коровай.
Щоб і дар земний, і щире слово
Ви відчули, завітавши у наш край.
Майстер виробничого навчання Радченко Г.П.: Рушники несуть красу із глибини віків. Недарма в народі говорять: «Тримай хату, як у віночку, а рушник – на кілочку». І ще: «Хата без рушників, як родина без дітей». А подивіться, де висять рушники. Над вікном і над дверима, на покуті – це обереги від усього злого, що може зайти в дім. Рушник… Він пройшов крізь віки. І хотілося, щоб цей символ завжди прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові, і незрадливості. «Хай стелиться вам доля рушниками!» – казали, бажаючи людині щастя.
Викладач (класний керівник) Троян І. П.: Великі і складні завдання покладаються сьогодні на кожного громадянина України, а громадяни України – це ти і я, це люди, які постійно живуть в Україні і є патріотами своєї держави.
Майстер виробничого навчання Радченко Г.П.: Східний мудрець сказав: «Людина повинна братися за усіляку справу, за кожне ремесло з чистим серцем і щирим захопленням. Якщо немає любові до справи, то людина не досягне ні в чому успіху». Тож вчіться пишатися професією, яку обрали. Пам’ятайте, що працелюбність – основа життя людини.
Не за роки шанується людина,
Які вона на світі прожила.
За серця відвойовані вершини,
За серце те, що людям віддала.
Викладач (класний керівник) Троян І. П.: Бо як сказано в Біблії, «…хто шукає, той завжди знаходить, а хто вірить, тому по вірі його і воздається».
Не розчаровуйсь в Україні
Не має єдності у нас,
То наша головна провина
За весь неволі довгий час.
Не розчаровуйсь в Україні,
А розумій її печаль.
Що робиш ти для неї нині –
У себе спершу запитай.
2 учень:Не розчаровуйсь в Україні.
Вона – свята, а грішні – ми.
В її недолі часто винні
Її ж бо дочки і сини.
Не розчаровуйсь в Україні,
Ідеї волі певним будь,
Бо тільки той є справжнім сином,
Хто вміє неньки біль збагнуть.
3 учениця:Не розчаровуйсь в Україні,
Вір, що мине важка пора,
Розквітне пишній цвіт калини
В садах достатку і добра!
