Мета: вшанувати пам’ять про тих, хто загинув у Великій Вітчизняній війні; ознайомити із життєвим шляхом ветерани війни Сірик Марії Тимофіївни; формувати патріотичні почуття гордості за старше покоління; виховувати в учнів повагу до героїзму, відваги і стійкості співвітчизників.
Учитель: Війна-це жахлива трагедія в житті кожного народу. За вся історію людства не було таких катастроф та стихійних лих, які забрали б більше життів, ніж війна.
Болісною раною в історії нашого народу залишилася Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років.
22 червня 1941 року на кордонах України почалися запеклі бої. Боротьба почалася не тільки на фронту, але й в тилу. Це були жахливі часи для всіх жителів країни. Скільки пролито крові, скільки сліз матерів, скільки переживань та скільки загиблих забрала з собою Велика Вітчизняна війна! Але все-таки ми перемогли. У 1944 почався відступ фашистів. Війська ворога залишали територію Радянського Союзу.
Учень1.Схиляємо голови низько,
Щоб шану героям-солдатам віддать,
На вічних потах стоять обеліски,
В полях обеліски стоять.
Учень 2. Вони не повернулись з війни,
Мені привиділось, немов солдати,
Які не повернулись з боїв,
Не полягли, а залишились жити,
Перетворились в білих журавлів.
І сплять українські солдати
На вже мирній землі Європи.
На свою рідну Україну прилинуть журавлями..
(Інсценізація. Діалог матері і сина)
-Синочку, чуєш як курличуть
У синім небі сумно журавлі?
Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,
А ти лежиш в холодній цій землі
-я чую, мамо, чую, як співають
Мені над Україною пісні,
Ти не журись, я крила розпростаю
І прилечу до тебе уві сні.
Вкраїнським рушником зітру сльозину
І поцілую в сивеє чоло…
_О, синку, рідний , мій єдиний сину,
Як хороше б тоді мене було!
Стоїть старенька мати на могилі,
І навіть, квіти плачуть мовчазні.
Від сина погляд відвести не в силі,
А син довічно житиме у сні.
Учитель: Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Війна – це мільйон людських жертв, слізні спогади наших дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події, коли під уламками гранат та свистом куль захищали свою Батьківщину.
Учень1. Однією із таких бійців була жителька селища Красноріченського Сірик Марія Тимофіївна. Народилася Марія Тимофіївна 1 листопада 1924 року містечку Новопскові.. Тоді вона мала прізвище Ладикова. У родині виховувалося 5 дітей. Батьки рано померли і дітей було відправлено до Ново псковського інтернату для дітей-сиріт. Закінчила 8 класів. Коли розпочалася війна Марії було тільки 16 років. Велике бажання піти на фронт не виконалося.. Чекала з нетерпінням на своє повноліття.
Учень2. І ось знову черговий набір добровольців на фронт. 5 липня 1943 року разом зі своїми подругами Марія прийняла присягу на вірність Батьківщині. Вона була призвана Новопськовським РВК і направлена на службу регулювальником військово-автомобільних доріг у званні «солдат». Воювала Марія Тимофіївна у складі 3-ї фронтової дивізії.
І вдень , і вночі йшли машини, танки, солдати на фронт, а такі, як Марія, проводжали їх на бій, бачачи деяких в останній раз. Разом із дивізією пройшла Україну, Росію, Болгарію, Югославію, Австрію, Вен грію. Не один раз, як згадує Марія Тимофіївна, дивилася смерті в очі., була свідком смертей своїх друзів. Не один раз попадали під обстріл фашистів. Перебуваючи в Австрії, була контужена.
Учень 3. За службу Ладикова Марія Тимофіївна отримала не одну нагороду., вона пам’ятає кожний свій крок, пройдений під час відвоювання сіл і міст. У складі 3-ї фронтової дивізії дійшла до Австрії і 30 липня 1945 року була демобілізована.
Нагороди Марія Тимофіївна зберігає, як святиню: Орден за відвагу III ступеня, Орден Вітчизняної війни II ступеня, медаль « За перемогу над Германією у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», медаль «Захиснику Вітчизни», медаль Жукова, ювілейні медалі, присвячені 20-ти, 30-ти, 40-ка, 50-ти літтю з Дня Перемоги.
Учень 4. Після Перемоги повернулася на батьківщину, працювала в колгоспі, закінчила вечірню школу, навчалася на бухгалтера. Поїхала працювати у Троїцький район. Там зустріла своє кохання. Разом із своїм чоловіком приїздять до сел.. Кабаннє. Тут народжується в родині Сіриків троє діток.
Так, сьогодні Марія Тимофіївна не дуже охоче розповідає про ті страшні часи та і не вважає себе героїнею, бо була, як вона говорить,« як і всі». Та тільки уві сні до неї приходять , мов живі, її подруги, які не дожили до перемоги.
Учень 5. Все менше й менше залишається ветеранів серед нас. Ми – останнє покоління, яке ще може почути про Велику Вітчизняну війну від її учасників. І один із найголовніших наших обов’язків перед тими, хто залишився – пам’ятати про подвиги наших ветеранів.
Учень6.
Уклонімося тим, хто поліг у бою,
Хто прикрив рідну землю собою.
Свято мужності й радість велику свою
Розмішаєм живою сльозою.
Учень7.Хвилина мовчання, хвилина мовчання
Пекуча й терпка, як сльоза.
Хвилина мовчання – в ній наша любов і гроза
Як подвиг полеглих,
Священна хвилина мовчання.
(Оголошується хвилина мовчання)
Учитель: Жінка і війна… На жаль, це близькі два поняття і роки Великої Вітчизняної.
Учень 1. У житті ти зазнала немало гіркоти,
Тягар чоловічий безмовно несла
І ти, як говорим, на мирному фронті
Солдатом без фронту, буз зброї була.
Та вже посивіла твоя голова
Поети тебе називають Мадонна.
В народі ти просто солдатська вдова.
Учень2 Солдатські вдови… Ох і тяжкі ж ті долі вдовині… Вони
І сіяли, і жали, буряки вирощували, солому скиртували, а бувало й в плуг впрягалися – коней, тракторів не було.
Учень 3. Щоб жар милосердя злоба не згасила,
Щоб нас не здолали байдужість і гнів,
Давайте ходити не лиш на могили,
А в кожну домівку знедолених вдів.
Зайдіть до солдатки
Бо завтра вже буде пізно.
Учень 4. Солдатські вдови… За їх мудрість і героїзм, самовідданість і невсипущу працю, за те, що тримали на жіночих плечах фронт і рід людський у роки тяжкого лихоліття кланяємося їм низько і доземно, бо і обличчя нашої Перемоги -жіноче.
Учитель : Скільки горя і сліз випало на долю наших дідів і батьків .Ми повинні вміти шанувати, любити, поважати те, за що вони боролися і перемогли. Якби не героїзм цих людей – не було б нас, не було б України.
Учень1. Вітер вічний вогонь гойдає.
І печаль, і плач, і сміх
Всіх полеглих ніхто не знає,
Пам’ятають усіх.
Учень2. Ми не дозволим той жах повторити,
Хочемо в мирі і щасті ми жити
Низько в скорботі знамена схидяєм,
Клятві священній навік присягаєм.
Учень 3 Іменем доньки, що батька не знає,
Іменем матері, що сина не має,
Іменем жінки, що овдовіла,
Іменем матері, що посивіла.
Учень 4 Імені пам’яті з роду до роду,
Всі: Іменем чесним, священним народу.
(Власний вірш «Герої серед нас..» читає Гребеннікова Ніна)
Учитель: Отже, щоб до будь – кого з нас в дім не прийшла біда, щоб не погасли ніколи сонце, воля, світло на кращій з планет Скажемо війні
Всі: НІ, НІ, НІ.
(Звучить пісня )
