Лунає пісня «Мрії збуваються»
муз. В. Полянського
сл. Ю. Рибчинського
1. Є країна дивовижних мрій.
Діти там усі маленькі принци.
Від зорі вони і до зорі,
У ві сні літають, наче птиці.
Є країна дивовижних мрій.
Там схід сонця завжди пурпуровий,
Там пливе кораблик паперовий
І у небі паперовий змій.
Приспів:
Мрії збуваються,
Мрії збуваються.
І негаразди
Усі забуваються.
Мрії збуваються,
Мрії збуваються
З синіх небес
Нам зірки посміхаються.
2. Є країна дивовижних мрій
Там ріка ніколи не міліє,
Там душа ніколи не старіє –
Там, в країні дивовижних мрій.
У клас входять гості, батьки, діти.
II. Вступне слово вчителя
Великий будинок у місті стоїть
Та завжди як вулик бджолиний шумить.
Як чаша він повний знаннями.
Ласкавий будинок цей з нами.
Школа! Священна домівка.
Бо все починається з неї.
У школі сьогодні свято,
Зібралось гостей багато.
Прийшли у наш спільний дім
Люди кількох поколінь.
Сьогодні свято спогадів і свято сподівань.
Минулого й майбутнього – прекрасна й світла мить.
Чом сьогодні радісний і ти, і я?
Бо прийшла у школу вся моя сім’я!
Сьогодні ми радо вітаємо всіх у колі нашої шкільної родини і дякуємо тим, хто залишив на деякий час свої невідкладні справи і завітав до нас на свято. Це ваші батьки діти, це наші гості.
III. Розмова дітей
-
А моя мама вчилася в нашій школі.
-
А мій тато навчався з твоїм батьком.
-
А моя мама була тут ученицею, а тепер сама вчителька.
- І моя мама працює у нашій школі вчителем.
-
І моя.
-
І моя.
-
А мій тато шахтар, а мій водій, а мій програміст …
Вчитель: – Діти, тихо, тихо! Так і є, багато ваших батьків вчилися в нашій школі, а тепер вони стали дорослі, стали батьками і привели вас, своїх дітей, до школи, в якій вчилися самі.
-
Я бачу, що батьки теж хочуть щось сказати. Вам слово.
-
Виступ батьків
- В пам’яті кожного з нас випускний вечір, потім життя прожите після закінчення школи, сім’я, виховання дітей.
Адже саме в школі проводить свої найкращі роки життя кожна людина. Тому в пам’яті про шкільні роки найкращі спогади. Роки летять, але наша школа не старіє, вона відроджується з кожним вересням.
Саме тут нам було добре, весело, радісно, ми мріяли про майбутнє. Пам’ятаємо своїх турботливих, справедливих, мудрих вчителів. І саме тому, в свою рідну школу ми привели вас своїх дітей 3 роки назад. І бачимо, що це було правильне рішення. Нашим дітям тут дуже добре!
Тому багато літ назад
І я в ранковий час
В юрбі ровесників – хлоп’ят
Прийшов у перший клас.
Пройшли шкільні мої роки,
Пора найкращих днів,
І я стрічаю залюбки
Шкільних товаришів.
Мама привела мене в свій клас
І сказала – не підводь ти нас.
Буду гарно я учитись,
Мною щоб могли гордитись.
Ми знаємо: вчились ви дуже добре,
Були хорошими дітьми.
Але признайтесь по секрету –
В школі хоч трішки бешкетували ви?
Сценка з щоденником ( дві дівчинки сміються, розглядаючи щоденник )
- Чого це ви так розвеселились?
- Та знайшли щоденник мого тата.
- Пам’ятаєш , тату, ти казав, що у тебе колись були погані оцінки…
-
Чого це ти раптом згадала?
-
Просто подумала, що історія повторюється…
-
А ну показуй щоденник, ледацюга.( Бере щоденник, охає, хитає головою).
-
Тату, як ти думаєш, це спадковість, чи поганий вплив середовища?
-
Доню, я відповім віршем.
Зустрівши друга в вільний час,
Про школу мовим з ним…
Згадайно-но, як учили нас
І як не знав я, де Кавказ,
А ти не знав, де Крим.
Як намагавсь я підказать,
Щоб виручить дружка,
Що п’ять на вісім – сорок п’ять
І що Ельбрус – ріка!
Дитинства дні без вороття
Пройшли – не повернуть.
Нам рідна школа у життя
Прослала вірну путь.
-
Учитель:
– Наша школа у цьому 2011 році буде святкуватиме 45-річчя.
Нашій школі років вже багато,
Тут учились ще й мама й тата.
Сьогодні я в ній залюбки навчаюсь,
Її прославить теж я постараюсь.
Нашій школі – 45 років,
Та вона ще молода,
Бо живе в ній і працює
Лиш завзята дітвора.
45 від роду школа має,
Та все молодіє, та все процвітає.
За роки ці довгі, що пливуть, мов вітрила,
Достойних дочок і синів для країни зростила.
- Зібралися люди, які люблять нашу школу, а значить гарно її знають. У нас є можливість перевірити, хто ж краще знає нашу школу – нинішні учні або колишні.
Жартівливі питання:
-
Скільки сходинок у школі?
-
Скільки дверей?
-
Скільки кроків продовж коридору?
-
Як звали, звуть вашого сусіда по парті?
- Чи списували ви завдання? У кого?
- А скільки разів ви побували у кабінеті директора? Відповідайте чесно.
- А чи добре ви пам’ятаєте своїх вчителів?
-
А чи зможете ви пригадати свою вчительку математики, чи хімії, першу вчительку?
-
Зараз ми це перевіримо.
-
Ширма. Хто найсміливіший?
-
Наступає ключовий момент.
-
Гість завітав до студії.
- Вам треба відгадати гостя в студії за моїми підказками.
-
Вона була модною.
- Фарбувала волосся в різні кольори.
-
Любила співати, танцювати.
-
Полюбляла поезію Пушкіна та Єсеніна.
- Шукала відповідь на 2 питання: «Кто виноват?» і «Что делать?»
- Краще всіх віршики писала, співала, танцювала і остання підказка та на баяні грала.
- Як приємно пригадати дитинство, школу, вчителів. Я добре пам’ятаю, як мене вчила Людмила Іванівна.
-
Запрошую залишитися на нашому святі.
-
Цікаво, а чому зараз навчають мого сина?
-
А ти, мамо, послухай.
Пісня «Вчать у школі»
Додавати, віднімать,
І писати, і читать
Вчать у школі ( тричі),
Щоб і множив, і ділив,
Щоб ніхто не обдурив,
Вчать у школі ( тричі).
Два до трьох – то буде п’ять,
В коридорах не ганять
Вчать у школі.
Їсти кашу і котлети,
Не палити сигарети
Вчать у школі.
У їдальні не кричать
І компот не розливать
Вчать у школі.
Жуйки в школі не жувать
І в кишенях не ховать
Вчать у школі.
Все виконувати в строк,
Чути дзвоник на урок
Вчать у школі.
-
А про перші наші кроки
І круті стежинки
Нагадають вам, напевно,
Веселі смішинки.
Сценки дітей
-
Петро, дай мені на деякий час свій щоденник.
-
Навіщо він тобі потрібен?
-
Я вирішив полякати батьків.
– Ну як? На всі запитання відповів?
– О, тримався як партизан. Скільки мене не питали, я їм не сказав і слова.
-
Ти не знаєш, хто у вашому класі самий лінивий?
-
Ні не знаю.
-
А може ти скажеш хто у вас в класі сидить склавши руки, коли всі вирішують задачі?
-
А-а-а-а. Ти б так відразу і спитав. Це ж наша вчителька.
- Давайте повернемося в ті незабутні роки юності, які залишаються в пам’яті, як перше кохання, перші світанки, перші успіхи та невдачі. А допоможуть нам в цьому фотографії минулих років.
-
Чий це батько?( фотографія передається по колу)
- Таких фотографій на сьогодні зібрано багато. Заглянемо у сімейний альбом. Підійдіть, знайдіть своїх батьків. Будьте уважні.
-
Як бачите, герої цих фотографій стали дорослими, стали татами, мамами. І зараз ви переконаєтесь, що вони стали не просто батьками, а справжніми друзями, помічниками і порадниками своїм дітям. Ось що зумів підгледіти наш «Сам собі режисер».
Відеосюжет про родину.
Дефіле
- На подіумі моделі, виготовлені руками наших мам – майстринь. Чіткість ліній, краса форми, нетрадиційні матеріали. Таким костюмам позаздрив би сам Юдашкін.
-
Космічні фантазії.
-
Красуня і чудовисько.
-
Три богатирі.
-
Тепер я зрозуміла, чому мої діти такі талановиті. За три роки стільки змайстрували, що хоч музей відкривай. А таланти дітей можуть розвивати тільки творчі батьки.
- Ось вони. Заслужені модельєри 3-А (учитель називає прізвища матусь).
– Велике Вам спасибі !
-
Таланти і здібності ми розвиваєм,
На конкурсах різних їх представляєм.
Хай лине до Києва слава про нас,
Покажемо ми найвищий там клас.
Пісня «Жив веселий 3-А»
Жив веселий 3 клас.
Він на сцені був не раз.
Дивував він всіх не раз
3 клас
Раз п’ятнадцять він співав,
Дружно танець танцював,
І в змаганнях він завжди перемагав.
І завжди, до схочу
Він наспівував веселу пісню цю:
3-А, 3-А, посміхнися.
Бо усмішка добрий знак корабля.
3-А, 3-А, підтягнися.
Лиш сміливим підкоряються моря.
Наш клас 3-А –
Це дружна сім’я.
Наша сім’я –
Це двадцять вісім
Учні (разом) – Я!
Конверт з побажаннями
– Зараз ви учні 3-А класу, але в майбутньому хтось стане вчителем, хтось шахтарем, будівельником, економістом, юристом.
- Від щирого серця кожен з вас напише свої мрії та побажання на майбутнє собі, друзям, класу. А відкриємо ми цей конверт через 9 років, коли ви будете закінчувати школу.
-
Чи збулася ваша дитяча мрія?
-
А ви мріяли бути шахтарем? вчителем? …
-
Я складаю і мені дуже цікаво, про що ви мрієте? Ким уявляєте себе у майбутньому?
-
А може зараз, хто хоче розказати?
-
А я розкажу, що уявляю собі.
-
Ну, Юля, розкажи.
-
Я люблю дивиться телевізор. І мені дуже подобається, коли тьотя ходить з мікрофоном і задає різні питання. Я теж так хочу.
-
Так може спробуєш?
-
Так.
-
Будь ласка, візьми мікрофон.
-
Ви в школі вчились? Скільки вікон ви повибивали?
-
А ви в школі вчились? Кому на уроках більше записок написали, дівчатам чи хлопцям?
-
А ви навчались у школі? В якому класі ви почали палити цигарки? Скільки уроків прогуляли?
-
Все , Юля, досить. Бачу що ти зараз засипиш усіх питаннями. Я думаю, що у неї все вийде.
- У 2008 році вирушили ми з вами в країну дивовижних мрій, в країну знань. Скільки трапилося цікавого, а скільки ще чекає вас попереду. І привезе вас наш чарівний потяг на випускний бал. І зазвучить музика і закружляє вас останній шкільний вальс.
« Вальс поколінь»
-
На святі веселому ми побували,
Співали, сміялися та жартували.
Та скільки б не гуляти,
А кінчати час.
Кращі побажання прийміть від нас.
І у нас, і у вас
Все буде гаразд.
Щоб ви і ми
-
Чого це ти раптом згадала?
-
А ну показуй щоденник, ледацюга.( Бере щоденник, охає, хитає головою).
-
Доню, я відповім віршем.
Зустрівши друга в вільний час,
Про школу мовим з ним…
Згадайно-но, як учили нас
І як не знав я, де Кавказ,
А ти не знав, де Крим.
Як намагавсь я підказать,
Щоб виручить дружка,
Що п’ять на вісім – сорок п’ять
І що Ельбрус – ріка!
Дитинства дні без вороття
Пройшли – не повернуть.
Нам рідна школа у життя
Прослала вірну путь.
Тому багато літ назад
І я в ранковий час
В юрбі ровесників – хлоп’ят
Прийшов у перший клас.
Пройшли шкільні мої роки,
Пора найкращих днів,
І я стрічаю залюбки
Шкільних товаришів.