Мета. Поглиблювати знання учнів про природу, її красу та багатства, сприяти розумінню необхідності захищати і берегти навколишнє середовище, виховувати любов і повагу до рідної землі, трепетне ставлення до всього живого на ній.
Обладнання. Плакати, ілюстрації, вислови:
«Природа – єдина книга, кожна сторінка якої наповнена глибоким змістом».
Й.В.Гете
«Природа – вічне джерело людської творчості, людського мислення».
М.Рильський
«Треба любити все: звірів, пташок, рослини, в цьому – краса життя».
О.Купрін
«У природі-матері немає нічого некорисного».
М.Монтень
«Творіння природи досконаліші за творіння мистецтва».
Цицерон
«Охороняти природу – значить охороняти Батьківщину».
М.Пришвін «Спостерігайте природу і прямуйте дорогою, яку вона вам указує».
Ж.-Ж.Руссо
Форма проведення – усний журнал.
Хід виховного заходу
Вступне слово вчителя.
Поняття Батьківщини для кожного з нас нерозривно пов’язане з образами її благословенної природи. Туманний ранок і осінній день, гречане поле і літній нескінченний степ, солов’їний гай і вишневий садок – усе це зливається в єдиний образ рідного краю. У природі все тісно пов’язане між собою. Сьогодні ми проведемо усний журнал на тему: «Зігріємо землю своєю любов’ю, для наших нащадків її збережемо»
СТОРІНКА ПЕРША – НЕМАЄ ЛІПШОЇ КРАСИ, ЯК САДИ І ЛІСИ.
Люби природу не як символ
Душі своєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї.
М. Рильський
Учень. …Я трави твої на смак відчуваю,
Як воду з цілющих живих криниць.
Знаю мелодії отчого краю
З голосу птиць.
Чого ж іще у житті бажати,
Яких оновлень, цвіту, принад!
Вчать із дитинства нас батько і мати
Плекати сад.
Гілка до гілки – квітчайся краю,
Більше у світі цвіту стає.
Вийду у сад і серцем пізнаю
Древо своє.
М.Сингаївський
Учениця. «Природа! Ми нею оточені й охоплені – непереможно, нам ні вийти з неї, ані глибше в неї проникнути… вона вічно говорить з нами і не видає своїх таємниць… вона огортає людей темрявою і вічно пориває до світла… Вінцем її є любов», – наголошував Й.В.Гете.
Природа і Вітчизна – невіддільні. Знати, а тим паче берегти цей духовний союз – наш святий і непорушний обов’язок.
Учень. Послухай, як струмок дзвенить,
Як гомонить ліщина, –
З тобою всюди кожну мить
Говорить Батьківщина.
Послухай, як трава росте,
Напоєна дощами,
І як веде розмову степ
З тобою колосками.
Послухай, як вода шумить –
Дніпро до моря лине, –
З тобою всюди кожну мить
Говорить Батьківщина.
П.Осадчук
Учень. Чи не здається вам, що той, хто серцем не приріс до рідного краю, і природу любить тільки як споживач? Ось чуємо, наприклад, що за останні роки лише в Україні зникло дві тисячі малих річок. «У кожної, навіть маленької річки, є на землі заслуги», – зауважував російський письменник В.Пєсков. Чи відгукнеться болем у серці черствої, байдужої людини загибель великої річки чи малого потічка?
Якщо вона змалечку не усвідомила, що природа – наше національне багатство, що треба любити землю, на якій ми народилися, то годі від неї чекати відповідальності.
Порушення споконвічного живого єднання людини з природою таке ж протиприродне, як і порушення прадавніх народних традицій у сфері духовної культури.
Учениця. З-під ясеня, з-під кореня
Джерела б’ють остуджені,
Іди сюди, наморений,
Спинись отут, натруджений,
Напийсь води керничної –
І знов де сила зродиться,
І серце присолодиться,
Й душа захороводиться.
Напийсь води керничної –
І заспівай розлогої,
І звичної, і вічної
Над вічною дорогою…
П.Усенко
СТОРІНКА ДРУГА – ДАВНЯ МУДРІСТЬ – СУЧАСНИКАМ НАУКА.
Скільки років землі —
і мільярд, і мільйон,
а яка вона й досі ще гарна!
Л. Костенко
Учень. Природа й досі залишається багато в чому для нас загадкою… А в давнину вона просто зачаровувала людей своєю красою, незбагненністю та силою. Щоб якось пояснити будову світу, розтлумачити явища природи, наші предки вдавалися до персоніфікації. Так земля видавалася їм живою істотою, яку не можна ображати, завдавати їй болю. Казкові богатирі завжди тримали нерозривний зв’язок з землею: припавши до неї, отримували надзвичайну силу, відірвавшись – втрачали її. Землю називали матір’ю, годувальницею, святинею. Їй кланялися, нею клялися і проклинали.
Небесні світила – сонце, місяць і зірки – викликали захоплення і вимагали свого трактування. У давнину вважалося, що на небі сяє скільки зірок, скільки людей живе на світі, бо в кожної людини – своя зірка. Коли людина народжується, на небі з’являється нова зоря, а коли помирає – гасне її зірка.
Існували повір’я про вітер, туман, блискавку, грім, дощ тощо.
Дніпро, свою велику ріку, наші предки шанобливо іменували Славутичем. По ньому проходив відомий шлях «з варяг у греки». Як багато пов’язано в пам’яті народній з цією рікою!
Учениця. Найцікавіші, найфантастичніші легенди пов’язані з рослинами.
Неначе тюльпани – це крихітні антени, що приймають голоси з космосу. А стебла трав – це язички полум’я, яке в пориві гніву хотіло спалити землю, але від умовлянь ласкавої дівчинки Зеленоглазки обернулося оксамитом смарагдовим, що покриває велетенські простори. І тепер на вітрі тріпотить зелений вогонь, своє колишнє завзяття пригадує, проте зворотної дороги немає: не може він клятву свою порушить – не чинити людям зла. А ягода-калина, що полюбила Морозця-молодця і з нетерпінням чекає побачення з ним! Сильніший мороз – солодша ягода. А ще говорять, ніби дуб береже силу дев’яти чудо-богатирів, і треба тільки навчитися взяти її – добром, терпінням, ласкою, словом особливим… Старовинна російська легенда розповідає сумну історію кохання морської царівни Волхови до юнака Садко, який віддав своє серце улюблениці лісів і полів Любаві. Волхова вийшла на берег і стала плакати. Там, де падали її сльозинки, виросли конвалії — символ чистоти, суму, кохання.
Коли заглянеш у минуле людства, розумієш, звідки приходить до нас ця ніжність і любов до рідної землі.
Учень. Ніколи я не знав, що так люблю –
До болю, до смертельного жалю –
Понад Дніпром сріблясті верболози,
Березу, що прозорі ронить сльози
На тиху, присмирнілу мураву,
Бур’ян в напівзасипанім рову,
Де часом вальдшнеп, поетична птиця,
Між листям жовтим від стрільця таїться.
Ніколи я не знав, як тяжко жить
Без солов’я, що в пісні аж тремтить
Своїм тільцем маленьким і гарячим…
(Коли таке ми раз в житті побачим,
Як бачив я в ліщині, при горі,
Насупроти рожевої зорі,
Над рівним ставом, – ніжної отрути
Ніколи нам, довіку не забути!)
М.Рильський
СТОРІНКА ТРЕТЯ – У ХВОРОЇ ПРИРОДИ ЗДОРОВИХ ЛЮДЕЙ НЕ БУВАЄ!
Чого хвилюються народи
І люди замишляють зло?
Хто їм сказав: «Вінець природи»?
Хіба для них її чоло?
Л. Костенко
Учениця. Чи часто ми замислюємося над тим, чому околиці сіл збідніли на лелечі гнізда, замулилися на видолинках живі джерела, поріділи солов’їні переспіви? А може, в цьому є і кожного з нас провина? Вирушаючи до лісу, не всі пам’ятають священне правило: корінець гриба ні за яких обставин не можна виривати, а лише підрізати. У пошуках лікарських рослин ми нерідко забуваємо: висмикнута із землі травичка навічно позбавлена свого родоводу; розчавлена на квітці бджола вже ніколи не запилить маточку; зрубана на березі верба, яка надійно оберігала русло, не стане на дорозі пісковому буревію, перечавлене гусеницею трактора джерело захиріє і зникне; націлене над розмахом качки дуло рушниці осиротить виводок; вилитий недбайливцем мазут залишить на довгі літа мертву пляму на живому тілі землі.
Учень. Важкі дерева падають вночі,
На землю кладучи
Свої столітні думи…
І біль,
і жаль,
і стогін беручи,
Земля усе,
Як в гімнах, вознесе
В зелено-юних шумах…
І вічної природи перестиг
Ні літ,
ані століть
не ожене,
не знадить…
А Вічність все, собі потрібне, знайде –
Чи буде щастя дзбан,
чи буде тільки біль…
П.Усенко
Учениця. Якщо чорні клуби диму і стічні води забруднюють повітря і річки, страждає не тільки природа – хворіє і страждає людина. І рибам, і птахам, і звірям, і травам, і деревам, і квітам для життя необхідні зони спокою. Потурбуватися про це може тільки людина. Захищаючи природу, людина захищає себе. «Заходьте в світ, де склиться джерело, де в честь оратая пшениця гне стебло, де дерево життя не зав’яда ніколи», – закликав М.Рильський.
У хворої природи здорових людей не буває. Є тільки один спосіб співіснувати з природою. Це — пізнавати її закони й узгоджувати з ними свої дії. За порушення цих законів людство вже несе відповідальність за її Кодексом, куди жорстокішим, ніж кримінальний. Якщо говорити образно, природа вже починає судити за законами воєнного часу, де основною формою покарання є смерть. Єдиний вихід для нас — берегти довкілля, рідну природу і тоді вона стане для нас люблячою і мудрого праматір’ю.
Природа, наче матір щира,
зичить всім добра:
Тендітній пташці, равлику, людині.
І, наче, правда-матір, зболено кара
за все те зло, що їй знічев’я чиним.
О. Зеленько.
Учень. Так, справді карає природа нас за нерозумне ставлення до неї. Карає Чорнобилем, нітратами, парниковим ефектом, озоновими дірами, посухами, голодом, страшними хворобами, вкорочуючими віку людству.
Ми дикі люди, ми все винищуєм.
Ми з матір’ю-природою на ти.
Ми свій кінець пришвидшуєм.
Ліна Костенко.
Де взяти здоров’я? Відповідь ще наші прадавні предки знали — у природи, їм добре відомі були і лікувальні властивості першого сонячного променя, і користь роси, й цінність лісового повітря, і цілющість прохолодної води . Тож бережімо, цінуймо те, що найближче, найдоступніше, найприродніше — рідну природу. Природа — це наше здоров’я.
СТОРІНКА ЧЕТВЕРТА – ЧЕРВОНА КНИГА УКРАЇНИ.
Наш обов’язок – зберегти повітря і
водойми – чистими, ґрунти – родючими,
рослини – зеленими, а тварин – живими!
Учень. Людина на земній кулі знищила понад 270 видів диких тварин. Серйозно постраждав і рослинний світ. Тому у 1948 році при Міжнародному союзі охорони природи було створено комісію, а у 1949-1966 роках — Міжнародну Червону книгу, в якій описані види рослин і тварин планети, яким загрожує небезпека повного вимирання. Нині під загрозою зникнення на Землі знаходиться близько 20-25 тисяч рослин, 600 видів птахів, 120 видів ссавців, багато риб, земноводних, комах, молюсків. І не лише беззахисні тварини потрапили до цього списку: тут і величезний носоріг, і прудкий гепард, і нездоланний тигр.
Багато країн мають свої Червоні книги. У таку книгу включають рослини і тварин з надією, що після охоронних заходів зникне загроза їх загибелі. Врятовану тварину або рослину переводять до «Зеленої книги врятованих». На жаль, це буває дуже рідко.
Учень. Все на землі, все треба берегти –
І птаха й звіра, і оту рослину,
Не чванься тим, що цар природи ти –
Бо врешті, ти його частинка.
Друже мій, люби життя,
Люби людей, природу,
А кривду кинь у забуття,
Як камінь в тиху воду.
Б.Лепкий
Учениця. До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони, і знаходяться під загрозою зникнення. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.
Залежно від стану і ступеня загрози для популяцій видів, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії: зниклі (0), зникаючі (I), вразливі (II), рідкісні (III), невизначені (IV), недостатньо відомі (V), відновлені (VI).
Перша Червона книга, присвячена українській флорі та фауні, була видана у 1980 році під назвою «Червона Книга Української РСР». Перше видання Червоної книги України (1980 р.) містило опис 85 видів (підвидів) тварин: 29 — ссавців, 28 — птахів, 6 — плазунів, 4 — земноводних, 18 — комах і 151 вид вищих рослин.
Після набуття Україною незалежності у видавництві «Українська енциклопедія» було випущене друге видання Червоної книги України: в 1994 році — том «Тваринний світ» (наклад — 2400 примірників), в 1996 році — том «Рослинний світ» (наклад — 5000 примірників). З огляду на малий наклад ці два видання відразу стали раритетами. Друге видання налічувало 382 види тваринного та 541 вид рослинного світу.
У 2009 р. вийшло третє видання Червоної книги України. До нього занесено 542 види тварин, 826 видів рослин і грибів. Функціонування Червоної книги України регулюється Законом України “Про Червону книгу України” від 07,02,2002, № 3055-III
Земля – це неоціненний дар. Берегти її, вести непримиренну боротьбу за її здоров’я і красу – наш святий обов’язок.
Учениця. Шумить верхами буйний ліс –
Дуби, берези, буки.
Співає, свище дрізд
І воркотять голубки.
Стрибає білка по верхах,
Дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,
В яру потік мигоче.
Цілує сонечко листки
У ніжній, теплій ласці,
Гриби наділи шапочки
Так само, як у казці.
М.Підгірянка
СТОРІНКА П’ЯТА – НЕХАЙ ЗЕМЛЯ КВІТУЄ ВСЮДИ,
ПРИРОДУ ЗБЕРЕЖІМО, ЛЮДИ!
Той, хто садить паростки кленові,
Хто діброви молоді ростить,
Сам достоїн людської любові,
Бо живе й працює для століть.
М.Рильський
Учениця. Спинися, людино, адже ти – найрозумніша істота природи! Навіщо нищиш своє право на щастя жити? Воно дається тобі тільки один раз! І всі блага землі перед тобою. Чому ж користуєшся ними так бездумно? Чому ти дивишся на світ як нерозумний споживач?
Отямся, людино, доки ще не пізно! Поглянь навколо – які кольори, пахощі, звуки! Це твоя земля. На все це дивишся, все це вбираєш у себе, сповнюєшся високістю простору, що навкруги, і відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куточок землі.
Учень. Від волошки до росини
Я тебе люблю,
Береги люпину сині
І масну ріллю.
Бджіл гудіння басовите
В медових гречках,
Перепела «пити-пити»
На своїх жнивах…
Все – і кольори, і звуки –
Вічний самоцвіт.
І не знать мені розлуки
З ними безліч літ.
Рідна земле, рідний краю,
Люба сторон?!
Я твої пісні збираю –
Золоте зерно.
О.Ющенко
Учениця. Люби природу, насолоджуйся нею, зігрівай теплом свого серця, цінуй і бережи! Коли потрібна твоя допомога – надай її. Зроби, що в силі: очисти замулене джерельце, нехай біжить, дзвенить свою пісню лісовий струмок, дарує благодатну воду і квітці, і дереву, і тварині, і людині. Не забирай у неволю їжачка, не кидай камінець у жабку, не тривож птахів, не ламай калину, не руйнуй мурашник, посади деревце…
Учень. Тріпоче серце пійманої птиці.
В руках моїх не чує доброти;
– Я дам тобі водиці і пшениці,
Моя пташино, тільки не тремти!
– Хіба потоки загубили воду?
Хіба в полях уже зерна нема?!
Пусти мене, мій хлопче, на свободу,
І все, що треба, я знайду сама.
– Я ж лагідно тебе тримаю, пташко,
В своїх руках легеньких, як вітрець.
Хіба неволя це? Хіба це важко
Від мене взяти кілька зеренець?
– Пусти мене! Мені, дитино мила,
Дорожча воля, ніж зерно твоє!
Страшна, хоч навіть лагідна, та сила,
Яка розкрити крилець не дає!
– Лети! Співай у небі гомінкому;
Хоч і маленький, зрозумів я все.
Моя рука ніколи і нікому
Ні кривди, ні біди не принесе!
Д.Павличко
Слово вчителя. Закінчити наш усний журнал я хочу рядками сучасного
поета-аматора Віктора Геращенка:
Обережно ступай,
Не зламай живі квіти,
Бо вони, як і ти, потребують тепла.
Адже все на землі
Прагне бути зігрітим:
Зупинися, не смій заподіяти зла!
Обережно ступай,
Нахились, придивися,
Не гаси під ногами земного життя.
Десь співає цвіркун,
Заховавшись між листям,
Он гніздечко – не руш,
І другому затям.
Ось біжить по землі
Працьовита комаха.
Не дави, не топчи,
Не руйнуй, не ламай.
Все потрібне землі:
І рослина, і птаха –
Ти ж людина, не звір –
Обережно ступай!
Не можна вимагати від наших синів і дочок гуманного ставлення до природи, якщо ми, дорослі, до цього часу не навчилися ставитися до неї з вдячністю. Якщо ми самі не бережемо її. Якщо ми ставимося до лісу, до луків, до парку як споживачі. Тому, будь ласка, дозвольте нагадати деяким забудькуватим особам про те, як має поводитися кожна вихована людина.
Ми будемо дуже раді, якщо всі ці нагадування нікому з вас, шановні дорослі й малі, не згодяться, оскільки ви любите й бережете природу. Вмієте бачити і цінувати красу її. Дістаєте від спілкування з нею радість. І, зрозуміло, передасте цю свою добру мудрість іншим.
Пам’ятка
-
НЕ ЛАМАЙ ГІЛОК, ДЕРЕВ!
-
НЕ ВИТОПТУЙ КВІТІВ!
-
НЕ ЛОВИ МЕТЕЛИКІВ!
-
НЕ РУЙНУЙ МУРАШНИКИ!
-
НЕ ЗНИЩУЙ ЖАБ, ЯЩІРОК!
-
НЕ РУЙНУЙ ПТАШИНІ ГНІЗДА!
-
НЕ ЗБИРАЙ БУКЕТ З ЛІСОВИХ КВІТІВ!
-
НЕ ЛОВИ І НЕСИ У ДІМ ЛІСОВИХ ЗВІРЯТОК І ПТАХІВ!
-
НЕ ЗАЛИШАЙ ПІСЛЯ СЕБЕ ЗВАЛИЩА З ЦЕЛОФАНУ, ПАПЕРУ, БЛЯШАНОК!
-
ХОДИТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ПО СТЕЖКАХ!
-
ЗБИРАЮЧИ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ, ЧАСТИНУ З НИХ ЗАЛИШ ПРИРОДІ!
-
ВЗЯВШИ У ПРИРОДИ, КОМПЕНСУЙ ВТРИЧІ: ЗРУБАВ ДЕРЕВО – ПОСАДИ ТРИ!
