МЕТА: виховувати в дітей любов до рідного краю, рідного слова.Розвивати в них прагнення бути свідомими громадянами і патріотами України.

 Краю мій, мій рідний краю! Який ти безмежний, мальовничий, багатий на звичаї та обряди і водночас скільки випало на твою долю випробувань і страждань. Скільки людей змушені були покинути тебе у пошуках кращої долі. Одними із перших стали мешканці Небилова, які у далекому 1891 полинули як ті журавлі за океанські води. А далі хвиля за хвилею тебе покидали кращі сини і дочки. Уже немає тих перших, але їхні правнуки, праправнуки знають якого вони роду-коріння і, напевно, у снах, мріях думками линуть до тебе, краю мій.

Вертайтеся додому, журавлі! Така назва нашого свята на інтегрованій основі. Сьогодні ми дізнаємось про тих,

Хто йшов невтертими шляхами

До світлодальної мети,

Хоч перед ними і над ними

Були незнанії світи.

Рішуче, впевнено і сміло,

Не припиняючи свій хід,

Всі, – спільно взявшися за діло,

Ішли туди, де сонця схід.

Хто вони? Чому ішли на схід?

Святково прибраний зал. На дошці ілюстрація (відліт журавлів) на тлі голубого неба і сонця, пір’їнки падають із крил. Нижче під ілюстрацією слова:

У кожної людини є дві матері:

Перша та, що в тяжких муках

народжує дитину,

Друга – мати – Батьківщина.

Без першої люди – сироти,

Без другої, навіть найбагатші –

стають жебраками…

Б. Ясенський

Чується курликання журавлів. Декілька дітей грають гру. Пізніше беруться за руки і починають кружляти і співати “Подоляночку”. Збоку стоїть маленький “журавлик”. Діти, побачивши його, запрошують до гри, але “журавлик” відповідає, що не може іти гратися, бо треба летіти у теплі краї.

Чується знову курликання журавлів. “Журавлик” і діти дивляться в небо. І все ж таки діти беруть у коло “журавлика”. “Журавлик” читає вірш.

Я журавель. Весни чекаю,

Про рідну землю мрію в снах,

Згадки про неї вишиваю,

Оспівую в своїх піснях.

Я журавель. Я мушу відлітати

Летіти довго через океан,

Не хочу землю свою покидати

І бути там, де і не снилось вам.

Я журавель. Та вірю, знаю:

Розкотиться весни гроза,

І я крилом блакить розкраю

Я вернуся до рідного гнізда.

“Журавлик відлітає”. Діти стають і співають пісню.

Прощай, журавлику, прощай

Лети у теплий край

Прощай, журавлику, прощай

Про нас – не забувай.

Хай сняться гори і лани,

Що серцю дороге,

Хай сниться матінка-земля,

Чекатимем тебе.

Прощай, журавлику, прощай

І крильця збережи

І на Вкраїну повернись

Ти нею дорожи.

Діти виходять.

За парти, що стоять у два ряди сідають учні. Парти розміщені у вигляді журавлиного ключа. На одному ряді хліб, рушник, і український прапор, а на другому прапори різних країн. Діти одягнуті в український одяг.

1 ведуча. Сьогодні останній день осені. Земля приготувалася до тривалого спочинку. Не чути співу птахів. Відлетіли на початку вересня в теплі краї журавлі. Вони відлетіли, щоб знову із приходом тепла повернутися на рідну землю.

2 ведуча. З несказанним смутком полишають вони наші краї. Ви спитаєте, коли і куди вони відлітають? Адже дуже рідко можна побачити їхні прощальні ключі. Журавлиний відліт – то велика загадка.

ВЧИТЕЛЬ. Сьогодні у нас присутній природознавець, вчитель біології Мельник Оксана Василівна, яка нам подасть невеличку інформаційну довідку.

ВЧИТЕЛЬ БІОЛОГІЇ. Журавлі відлітають на початку вересня. При перельоті вони формуються у вигляді ключа.

Летять вони на південь, зимують у Північно-Східній Африці.Їхній маршрут пролягає через Босфор, Малу Азію, Сінайський півострів і завершується в долині Нілу. Дістаються до тимчасових зимівників вони лише на середину грудня. А вже через місяць, збираються знову до рідної домівки, зустріч з якою припадає на березень.

Цікаво влаштована природа. Летять у теплі краї три місяці. А там перебувають тільки один і знову назад – додому, на рідну землю. Ці птахи долають 20-25 тис. км. Цікава така деталь: журавлі летять до вирію зі швидкість 150 км. на годину, а коли вертаються до рідного гнізда – вдвічі швидше…Чому так?

3 ведуча. Повернення до рідної домівки завжди бажане, омріяне. Вона манить, вабить своїм теплом і затишком.

4 ведуча. А скільки їх не повертається, гинуть у довгій дорозі.

ЧИТЕЦЬ. І з краю-вираю журавлі вилітають,

До нашої хати дороги питають

“Гей летіть ви, любі, попід небом синім,

Але там, де кружляють плуги на царині

“ А ми прилетіли, звисока дивились.

Ой чи ви нас ждали, ой чи ви смутились?”

1 ведуча. Ми чекаємо і звичайно сумуємо без них. Але сьогодні мова піде про журавлів, що полинули на чужину з волі різних обставин, покинувши Вітчизну. Мова піде про журавлів, у яких замість крил – руки робочі, мозолясті, а в грудях б’ється справжнє людське серце – щире і ніжне. Мова піде про емігрантів.

ЧИТЕЦЬ. Блажен, хто гордо кинув рідний край

Із посохом в руці пішов шукати.

На чужині незнаній дальній рай,

Куди веде його весна крилата.

Та тричі той блажен, який за чай і хліб

Теж не схотів себе продати.

Але, минаючи тропу розлук,

Зостався, щоб зазнати хресних мук.

2 ведуча. Довгим-довгим та журним ключем журавлиним полинули українці у далекий край шукати кращої долі, яку бачили, передусім, у шматку чорного хліба, що його бракувало на рідній згорьованій землі. Безземелля, злидні, голод, соціальний і національний гніт гнали наших людей за світові води шукати кращої долі далеко за океаном.

3 ведуча. Першими такими журавлями стали: Іван Пилипівський, знаний у Канаді як Пилипів і Василь Ілиняк мешканці села Небилів, що на Галичині. Вони 7 вересня 1891 року , прибули до Канади. Згодом, повернувшись на Галичину, Іван Пилипів переконав ще 6 сімей переселитися до Канади. А в 1892 році вони заснували перше українське поселення в місцевості “Єдна-Стар” провінція “АЛЬБЕРТА”.

ЧИТЕЦЬ.По Канаді ходжу та й думку думаю-

Злетів би-м до краю, та крилець не маю,

Пустив би-м сі в море, та не вмію плисти

Рад би-м відсилати хоць до родини листи.

Писав би я листи, так паперу не маю,

Поніс би-м на пошту, так грошей не маю.

А хоць гроші маю, то дороги не знаю,

Ходжу та блукаю, що я в чужім краю.

Хоць знайду дорогу, так не знайду мови.

Горе моє, горе в тій канадській неволі.

Ой дай же ми, Боже, ще сі у мирі пожити,

Нашу Галичину вовіки славити.

4 ведуча. Важко жилося першим емігрантам на необжитій канадській землі. Жили вони у напівземлянках, що називалися “бурдеї”. Це були невеликі – три на чотири метри, відповідно до вимог закону про гомстеди – глинобитні будівлі. Дах лаштували з хмизу, очерету, соломи, обмазували глиною або обкладали дерном. Підлога була земляна. Всередині приміщення зводили глиняну піч. Замість дверей шерстяна ковдра. Часто таке житло не мало вікон.

Пісня “Ой Канадо, Канадочко”

Ой Канадо, Канадочко,

Яка ти зрадлива.

Не одного чоловіка

З жінков розлучила.

Розлучила жінку з мужем,

Всиротила діти.

Я сам пішов до Канади

Гаразду глядіти.

Ой коби ти, мила, знала,

Який же тут гаразд.

Лишила би-с рідні діти,

Пішла би-с д мені зараз.

А коби ти, мила, знала,

Як я тут бідую:

Запрягаю коні в шори,

А сам спацерую.

1 ведуча. Але як важко не жилося там, за океаном, емігранти зберегли свою культуру і мову. Будували хати, що мали такий самий вигляд і план, як покинуті на Україні. Люди завезли також назви рідних місцевостей. Це такі як Україна, Галич, Снятин.

Пройшли роки… Життя стало кращим та туга за рідним краєм не покидала переселенця.

ЧИТЕЦЬ.Яка тяжка самота! До яру піду,-

Калина стоїть завжди на виду

І жаром червоним кличе мене…

Шепоче… Кріпися! Туга мине…

О рідна відрадо! Я грона ті рву –

Вмиваю слізьми зелену траву,

Баную в душі, до серця тулю

І в Бога благаю повний жалю:

“Дай ще раз почути Небилів мій –

Зозуль і солов’їв і пчолиний рій!”

Червона калина стала мені

Снагою життя в чужій стороні.

2 ведуча. Не судилося Пилипіву більше побувати на рідній землі. Аж у 1966 році його син Василь, якому виповнилося 82 роки, приїхав у рідне село, яке покинув 10 річним хлопчиком. Перше, що він попросив – це відвести його на те подвір’я, де він народився.

3 ведуча. На цьому подвір’ї ще по цей день росте стара-престара груша –дичка. І коли старий дідусь підняв із землі і вкусив грушу, сказав: ” Так. Це та сама наша груша, яку я запам’ятав з босоногого дитинства”. Пам’ятав він і назви всіх урочищ на яких працював з батьками до від’їзду. Хоч прожив у Канаді своє життя, але всі думки його були на рідній землі, де він народився. Як у тому вірші: “Ми спитали журавля:

“Де найкраща є земля?”

Журавель відповідає:

“Краще рідної немає”.

Під мелодію “Реквієм” Моцарта

ЧИТЕЦЬ.Більше сто років промайнуло,

Коли емігранти

Поїхали в світ далекий

На хліб заробляти.

Поїхали й не вернулись,

Там уже й зостались.

Ждали в селі їх родичі,

Та й не дочекались.

Розбрелись вони по світу,

Як вітри полями.

Хоч далеко емігранти,

Тільки серцем з нами.

Та думками часто линуть

В милу Україну.

Нема рідніш за рідний край,

Та й за Батьківщину.

Пісня “Повези мене, батьку”

Під музику “Реквієм” Моцарта.

4 ведуча. Емігранти з Небилова… Вони були першими, а вже згодом за океан подалися і інші. “… Ідуть та й ідуть, чорні похилені, мокрі, нещасні, немов каліки – журавлі, що відбилися від свого ключа, немов осінній дощ. Ідуть і зникають у сірій безвісті…”

ЧИТЕЦЬ. Коли почуєш, як в тиші нічній

Залізним шляхом стугонять вагони,

А в них гуде, шумить, пищить, мов рій,

Дитячий плач, жіночі скорбні стони,

Важке зітхання і гіркий проклін.

Тужливий спів, дівочії дисканти,

То не питай; Сей поїзд – відки він?

Кого везе? Куди? Кому вздогін

Се – емігранти.

1 ведуча.Сумним журавлиним ключем, до 1939 року рідну землю покинуло 250.000 селян з Галичини, Буковини, Закарпаття. Тільки з 1928 по 1938 роки з Івано -Франківщини виїхало до Америки та країн Європи 27,6 тис.чол.

2 ведуча.Нелегко було зважитися на такий крок. Бо ж не знали, не відали, яка доля чекає їх у заокеанській стороні. “Та вже гірше не буде, ніж тут”.- говорили вони, збираючись у далеку, невідому і тривожну путь.

Інсценізація новели В. Стефаника “Камінний хрест”.

3 ведуча Креслять високо в небі фігури журавлі, запитують своїм “кру-кру”: -“Чуєш, брате мій, товаришу мій! Відлітаємо!”

Пісня “Чуєш, брате мій”

1 ведуча. На чужині емігранти зуміли зберегти найдорожче – пам’ять, якого вони роду, коріння. А грудочка рідної землі, привезена у вузлику з дому, додавала снаги, вселяла бодай якусь надію, хай навіть на далеке (може, й посмертне), а все-таки повернення на батьківщину.

Пісня “Грудочка землі”

ЧИТЕЦЬ. Розігнала доля нас по світу,

Як той вітер листя восени,

Не дала нам ані дня радіти,

Не дала нам сонця, ні весни.

Коротаєм вік свій на чужині

І скриваєм наш сердечний біль.

Гей, повій же, вітре, з України,

Принеси нам запах рідних миль.

Ой ти, доле, нещаслива доле,

Не зупинить цього вітру час,

Зашумить ще українське поле,

І Великдень прийде ще до нас.

ЧИТЕЦЬ. З урочищ і гаїв, із рідного привілля

В чужину йдучи, взяв я жменю зілля,

І горсточку пісень, і жмут цілющих слів

В дорожній клунок вклав і чаром перевив:

Любисток і чебрець, шавлії трішки й рути,

Про вроки і дання, від пристрілу й отрути,

А надто ще листків гіркого полину.

Та стерлося все те у сумішку одну –

І нині гірчавінь на серці безустану…

Зберіг окремо я лиш пучечку євшану,

Щоб, нюхавши його, колись мої сини

Знайшли додому шлях, далекий та ясний.

2 ведуча. Ось що розповів відомий співак.

ЧИТЕЦЬ ЧИТАЄ БУВАЛЬЩИНУ. Під мелодію “Мелодія” у виконанні симфонічного оркестру.

Група артистів перебувала на гастролях в одній із країн Південної Америки. Після виступу збиралися їхати додому.От-от автобус зрушить з місця. Та саме в цей час заспішив до автобуса високий ставний сивий чоловік. Схвильованим тремтячим голосом сказав:

• Хто з України?

• Я, – відповів артист, якому передалось хвилювання невідомого.

Почувши рідну материнську мову, чоловік, як дитина, розплакався. Не соромлячись сліз, що струмочками текли по вже немолодому обличчі, він розповів, як доля занесла його в далекі чужі краї. Є у нього дружина, двійко дітей. Та всі ці роки він серцем на рідній Україні.

Часто до нього у снах приходить мати і кличе його на рідну землю. Іноді таке сильне відчуття, що він, прокинувшись, не вірить, що це буває сон.

Довго ще, наяву, звенить йому милий і ніжний голос матусі, вчувається терпкий, але дорогий його серцю запах полину. Як найдорожчу святиню береже він свою дитячу сорочечку, що чудом якимсь збереглася. З лляного, домотканого полотна, вимережена маминими ласкавими руками, вона, як промінчик сонця зігріває його у дні смутку і додає радості у святкові хвилини.

-“ Поклоніться рідній землі, передайте мою щиру синівську любов”,

• прохав чоловік. – найбільшим своїм щастям вважав би я повернутись до рідного дому. Та все-таки вірю, що хоч на вічний спочинок ляжу у рідну землю.

ЧИТЕЦЬ Холодний вітер котить хвилю, як пір’їну,

Через епохи, і кордони, і моря,

І вже далеко, так далеко Україна –

Моя одвічна й недосягнена зоря.

Здається, що ніколи повернутися не зможу

У край батьківський, де калина й солов’ї –

Я тільки ввечері на зорях поворожу,

І тільки вранці сльози висохнуть мої.

Тут є усе, чого душа бажає,

І лиш самій душі не можу дати лад.

А вже роки мої, як птахи відлітають,

І жоден з них не повернувся ще назад.

3 ведуча. А ці слова написав один емігрант з України в США.

Під звуки скрипки.

ЧИТЕЦЬ. “Молюся, добрий вітровинку,

завій до мене на крилі

Хоч би єдину порошинку

Моєї рідної землі

Хоч би єдину…в час урочий

Прилинь сюди. Або візьми

Та й кинь мене в безсонні ночі,

Щоб я омив її слізьми.

ЧИТЕЦЬ. Наче птах повернувсь я додому,

Та ніхто мене там не зустрів.

І упав я додолу на могилі батьків.

І клянуся, щоб їх воскресити,

Хоч на мить, хоч на кілька хвилин,

Я б віддав і багатство, і славу,

Та хіба, я один…

4 ведуча. “Нашого цвіту – по всьому світу”. Загалом на земній кулі налічується понад 46,2 млн. Українців. За межами України їх проживає понад 8 млн.. Найбільше українців живе у Росії – 4,5 млн.чол., Польщі – 300 тис., Чехо-Словаччині – 47 тис., США – близько 1 млн. чол., , Канаді – 1 млн. чол., Аргентині – 100 тис., Парагваї – 100 тис. чол.

ЧИТЕЦЬ.Ви розбрелись, друзяки по планеті,

Мов журавлів стривожених ключі,

Що курс до гнізд утратили в полеті,

Так спраглі йдуть в піщаному заметі,

До вод оази втому несучи.

Де не стою, на кожному роздоллі,

Куди не йдуть крізь бурі сірих днів.

Зустріну все товариша недолі,

А між товпи, цілком чужому колі,

Дзвінку почую мову краянів…

2 ведуча. Тим не менше всі вони, журавлі-емігранти, зберегли назавжди в серцях свою рідну домівку, Україну-неньку.

3 ведуча.У Північній Дакоті США українці заснували село і назвали його Україна.

У Канаді споруджено такі пам’ятники: князю Володимиру Великому, Маркіяну Шашкевичу, Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Василю Стефанику, Івану Франку і голодомору 33 року.

4 ведуча. У Вегревілі стоїть велетенська двадцятиметрова писанка, яка є символом української спільності в Канаді. На згадку жертвам Чорнобиля посаджено дуб. В Канаді є село спадщини української культури.

1 ведуча. Багато років сплило як ті емігранти поїхали в далекі світи. Поїхали й не вернулись, там уже й зостались. Та думками й серцем линуть на рідну Вкраїну, бо нема рідніш за рідний край, за свою Батьківщину.

Входить маленький “журавлик”.

Я не бував за дальніми морями

Чужих доріг ніколи не топтав.

В своїм краю під буйними вітрами

Щасливим я і вільним виростав

Чужих країв ніколи я не бачив

Принад не знаю їхніх і окрас,

Та вірю серцем щирим і гарячим

Нема землі такої як у нас.

ВЧИТЕЛЬ. Дорогі учні! Сьогодні ми перегорнули ще одну сторінку нашого народу – процес еміграції. Колесо історії зупинити не можна. Багато сімей і на даний момент емігрують за кордон. Сумний перелік: Португалія, Англія, Австрія, Польща, Чехія, Словаччина, Італія… Мамо, чи чуєш? Сьогодні співає для тебе твоя донечка Христинка.

Пісня “Мамо, вишня зацвіла”

ВЧИТЕЛЬ. Вертайтеся додому, журавлі! Летіть на українські зорі, сідайте на зелений моріжок, опускайте своє пір’ячко на стрункі і розлогі смереки. Омивайтеся водами голубих потічків, звивайте гніздечка, висиджуйте журавликів, бо тут ваша земля, ваші небеса, ваше коріння.

Все минеться: достатки, коштовності. А омріяна воля вічна, і землі ріднішої від своєї – немає. Бо як писав відомий поет Василь Симоненко:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Пісня “Понад морями летять лелеки”

ВЧИТЕЛЬ. Вертайтеся додому, журавлі! Вас тут чекають, вас тут люблять і чекають… Дуже чекають…

Чути курликання журавлів. Діти встають і виконують пісню “На Україну повернусь”, пізніше кидають у зал шарики жовтого і голубого кольорів із побажаннями.

Чути курликання журавлів.

ВЧИТЕЛЬ. Журавлі повертаються…