Ще один крок у ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ (диспут)

Година спілкування

Мета: формувати в учнів сві­доме ставлення до шлюбу, ство­рення сім’ї, народження дітей; ознайомити з правовою основою шлюбу, правами та обов’язками подружжя; виховувати інтерес до історичного минулого України та повагу до історико-культурних надбань нашого народу та наро­дів інших країн; розвивати заці­кавленість художнім словом; фор­мувати у юнаків та дівчат упевне­ність у собі.

Обладнання: стенд, на якому фотоколаж весільних знімків; ес­кізи моделей весільних суконь, зроблених учнями; репродукції картин Іллі Глазунова (портрети князя Ігоря та його дружини Ярославни); весільні листівки-вітання; виставка робіт учениць класу та їхніх мам і бабусь (ви­шиті рушники).

Оформлення дошки: записана тема години спілкування: «Ще один крок у доросле життя», за­писаний епіграф:

Щастя залежить від:

Кого народитися,

У кого вчитися

Та з ким одружитися.

У центрі дошки розміщені ля­льки (хлопчик та дівчинка). У ході години спілкування вчитель крі­питиме на дошку заготовлені ра­ніше весільне вбрання для ляльки-дівчинки та букетик квітів для хлопчика; лелеку з малюком; ма­люка, котрий простягає руки до обох ляльок.

На боковій частині дошки за­писано вислів: «Немає у світі ніж­нішої ніжності, аніж ніжність му­жнього чоловіка». Під написом прикріплені зображення (фото) чоловіків, котрі в своїх дужих ру­ках тримають малюка.

На іншій боковій частині до­шки — зображення матері та ди­тини (картини видатних художни­ків, ікони, вирізки з журналів).

Музичне оформлення: марш Мендельсона; пісня у виконанні Софії Ротару «Одна калина за вік­ном» або пісня у виконанні Ми­хайла Боярського «Спасибо за сына, спасибо за дочь».

Хід заняття

Учитель. Добрий день, шанов­ні учні та гості. Нашу годину спіл­кування я назвала б: «Важливі зустрічі на шляху в доросле життя». Бо сьогодні ми зробимо {показує на записану на дошці тему) ще один крок у доросле життя.

Тож дозвольте представити вам наших гостей {це можуть бути: реєстратор шлюбів місцевого РАГСу, отець-настоятель місцевої церкви, лікар-гінеколог, бабуся та дідусь когось із учнів класу).

Ми послухаємо мудрі поради наших гостей, зробимо власні повідомлення за підготовленим матеріалом, і я сподіваюся, що ваші кроки у доросле життя, ша­новні юнаки та дівчата, від сьо­годні стануть ще впевненішими.

Епіграфом нашої години спіл­кування ми взяли мудрий народ­ний вислів {звертає увагу на за­писані на дошці слова епіграфу і зачитує його).

Я дуже хочу, щоб кожен із вас був щасливим, а для цього потріб­но дати відповіді на багато «як?» та «чому?».

У дитинстві у кожного з нас був свій особливий дитячий світ, а в ньому своя річка і свій гай, навіть власний будинок, власно­руч збудований усією дитячою командою з усілякого мотлоху! Та найголовніше — була «власна сі­м’я», бо найулюбленіша гра, що залишилась у спогадах з дитинст­ва — це…

Учні. Гра у «доньки-матері».

Учитель. Звичайно, усі пам’я­тають цю гру {звертає увагу на дошку, де розміщені ляльки). І в гар­деробі кожної ляльки обов’язко­во було особливе вбрання. Яке?

Учні. Весільне.

Учитель. Так, його мала кож­на лялька {прикріплює ляльці фату та весільну сукню, а хлопчи­ку квіти), і кожна володарка та­кої ляльки, дивлячись на неї, по­ринала у мрії. Про урочистий ве­сільний кортеж, авто, прикраше­не символічними обручками, ко­льоровими стрічками, квітами й кульками, про чарівну білу сук­ню, вишуканий весільний букет і, звичайно ж, про принца, котрий під звуки маршу Мендельсона ви­носить наречену на руках із Бу­динку урочистих подій.

Щороку одружуються тисячі молодих пар, але не всі вони вмі­ють — цеглина за цеглиною — зво­дити свій сімейний дім, адже це вже не та хатинка, що будували в дитинстві, а дитячі мрії давно пе­ретворилися на мету створити ща­сливу сім’ю.

(Учитель оголошує дані поперед­ньо проведеного анкетування, одним

із запитань якого було: «Мета, яку ви ставите перед собою». Багато хто відповів, що його метою є ща­сливе подружнє життя.)

У Костянтина Симонова в його поемі «П’ять сторінок» є такі слова:

«Все романы на свадьбах кон­чают недаром,

Потому что не знают, что де­лать с героем потом…»

Та в житті інколи ще до весіл­ля може статись ось що…

(Виходить одягнена нареченою дівчина, до неї підбігає юнак і да­рує їй букетик ромашок.)

Юнак. Кохана моя, це для тебе. Я так поспішав тебе побачити.

Дівчина (відштовхуючи букетик ромашок). Що це? Я ж люблю тро­янди! Я ж просила тебе, щоб це були рожеві троянди, вони так пасували б до мого вбрання, а до чого пасуватимуть твої ромашки?!

Юнак. Кохана, я дуже хотів принести тобі троянди, але не зміг знайти і зібрав для тебе ромаш­ки, а ці квіти означають…

Дівчина, (перебиває юнака). Ці квіти означають тільки одне — весілля не буде! Він не зміг (звер­таючись до аудиторії), ви чули таке? Він не зміг… Та якщо чо­ловік чогось не може зробити для коханої, то це не чоловік, а ган­чірка. От мій тато! Та він навіть зірку з неба дістане, якщо мама попросить! А ти…

Юнак (перебиває дівчину). То, по-твоєму, я ганчірка? Але я не

дозволю тобі витерти об себе твої черевички. І не порівнюй мене зі своїм татом! Тобі не подобають­ся ромашки? (Кидає їх на підлогу і топче ногами.)

Дівчина (у розпачі). Ти розтоп­тав наше кохання, між нами все скінчено! (Вибігає. Юнак піднімає ромашку і, відриваючи пелюстки, йде зі сцени. Вчитель пропонує учням об­говорити ситуацію, розібратися в тому, що трапилось, і допомогти по­радами юнакові та дівчині.)

Учитель. Що сталося між за­коханими?

Учні. Виникла конфліктна си­туація.

Учитель. Що таке конфлікт?

Учні. Конфлікт — це зіткнення різних поглядів, інтересів, смаків.

Учитель. Ромашки — причи­на конфлікту?

Учень. Ні. Це лише привід до нього.

Учитель. А в чому ж тоді при­чина?

(Учні висловлюють власні дум­ки, називаючи можливі причини конфлікту.)

Учитель. А що б ви їм порадили?

Учні. Якщо вони справді коха­ють один одного, то помиритись і не втрачати кохання, адже життя таке коротке, що не варто витрача­ти його на такі дрібниці, як сварки! А якщо сварка вже відбулася, то найприємніше в ній — миритись. .

Учитель. А я як пораду хочу прочитати уривок з вірша поета Асадова:

Если ты с любимою в ссоре,

А тоска по ней горяча —

Это тоже еще не горе:

Не спеши, не руби сплеча.

Пусть не ты явился причиной

Той размолвки и резких слов,

Встань над ссорой,

Будь мужчиной —

Это все же твоя любовь!

И чтоб после себя не корить

В том, что сделал кому-то больно,

Лучше добрым на свете быть —

Злого в мире и так довольно…

Юнак ( підходить до дівчини, бере її за руку, виводить на сцену). Кохана, вибач, мені шкода, що я не зміг знайти твої улюблені тро­янди, але я власноруч зібрав ці ромашки для тебе, а ромашки означають здоров’я. Цим букети­ком я хотів побажати тобі якнай­міцнішого здоров’я на довгі-довгі роки нашого подружнього .життя.

Дівчина. І ти мені пробач. Це через нервове напруження: то сук­ня погано прасувалася, то зачіс­ка не виходила… А насправді не­має ніякого значення — ромаш­ки це чи троянди, бо понад усе я кохаю тебе.

(Юнак читає вірш Володимира Сосюри «Так ніхто не кохав». Дів­чина читає вірш Ліни Костенко.)

І як тепер тебе забути?..

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

Я ще ніколи не пила.

Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги,

Такої зоряної тиші,

Такого безміру в добі —

Це, може, навіть і не вірші,

А квіти, кинуті тобі!

(Останні два рядки вірша юнак та дівчина читають разом.)

Учитель. Усе чудово. І ось на­решті звучить марш Мендельсо­на. Послухайте цю прекрасну ме­лодію. Нехай наші гості насоло­джуються спогадами про те, що колись вона звучала для них, а наші юні нехай помріють, що колись цей марш обов’язково про­лунає і для них.

(Звучить музика.)

Учитель (після прослуховування музики). Чудовий твір. А зараз ми послухаємо розповідь про те, чому саме цей музичний твір ви­користовують у Палацах урочис­тих подій під час реєстрації шлю­бу (див. додаток 1).

(Розповідь учня.)

Учитель. Марина Цветаєва сказала: «Люди бажають один од­ного тілами, а кохають душами», а ще один відомий нам усім ви­слів стверджує: «Шлюби звершу­ються на небесах». {Оголошує дані анкети: «Чи обов’язково реєстру­вати шлюб? Чи краще жити у ци­вільному шлюбі?».)

Зараз дуже багато молодих пар скріплюють свій союз вінчанням.

(Якщо присутній отець-настоятель, надати йому слово.)

Учитель. А які ще обряди та традиції нашого народу, пов’яза­ні з одруженням, вам відомі?

(Учні розповідають (демонстру­ють вишиті рушники, переказують прислів’я та приказки (див. дода­ток 2).)

Учитель, А які традиції інших народів вам відомі?

(Учні розповідають (див. дода­ток 3).)

Учитель. Традиційно молодих вітають весільними листівками з побажаннями усіляких гараздів (демонструє видавничі листівки). А наші класні художники добре по­працювали і виконали декілька власних ескізів вітальних листі­вок. Зараз вони нам продемонст­рують їх і розкажуть, які образи-символи вони використали та що вони означають. А також вони представили сьогодні моделі весі­льних суконь. їх вони теж проко­ментують.

(Учні показують листівки, роз­казують, що символізують зобра­ження на них: сердечок, обручок, повної чаші, пари голубів тощо).

Учитель. На багатьох ескізах зображено пару голубів. А де ще під час весілля ми зустрічаємося з цим символом?

Учні. На весільному короваї. Молодята випускають у небо ра­зом голубів. їх вишивають на рушниках.

Учитель. А що символізують ці птахи?

Учні. Вірність у коханні.

Учитель. А чи достатньо лише кохання для того, щоб шлюб був міцним?

(На запитання анкети: «Міцний шлюб — це взаємне кохання?* даті позитивну відповідь більшість учнів. Дехто вважає, що міцний шлюб — це матеріальне забезпечення, дехто, що дуже важлива для міцного шлю­бу психологічна сумісність. Варіант, що міцний шлюб — це порада і вибір батьків, не вибрав ніхто.)

Учитель. Кожен із вас, звичай­но, по-своєму правий, але Історія знає багато прикладів, коли одружували­ся молоді не за власним вибором, а за вибором батьків, і не завжди такі шлюби були нещасливі, інколи ко­хання приходило потім.

Ми багато говорили про голу­бів, а я згадаю іншу птаху: «По­лечу, — каже,— я зигзицею»… Що це за птаха — зигзиця?

Учні. Це зозуля — символ суму та вдівства.

Учитель. Яка ж героїня порів­нювала себе з такою сумною птахою?

Учні. Ярославна.

Учитель. Так. Сумуючи за сво­їм чоловіком, який пішов у похід на половців, вона зверталася до різних сил природи, щоб захисти­ли її коханого від біди і щоб вона не стала вдовою. Як називає Яро­славна свого чоловіка?

Учні. Ладо.

Учитель. А що означає таке звертання?

Учні. Це означає «побий», бо в дохристиянську епоху Лада і Ладо вважалися богами вірного супружжя, богами любові і веселощів, богами щастя та весни. Слово «ладо» означає «вірний чоловік».

Учитель. Ми згадали дохрис­тиянську епоху, богів цієї епохи. А Ярославна була християнкою чи язичницею?

Учень. Оскільки християнство було прийняте у X ст., а похід князя Ігоря на половців відбувся у XIII ст., то, звичайно, можна сказати, що Ярославна була християнкою, але давні вірування та обряди ще мали значний вплив, а деякі й донині існують. Наприклад, свято Івана Купала та обряд очищення вог­нем. Вогонь і сьогодні використо­вується у ритуальних обрядах сло­в’ян і має велику очищувальну силу. Вогонь був і є символом пло­дючості, тому у весільному обря­ді використовують свічки.

Учитель. Так, Ярославна була християнкою і вінчаною дружи­ною Новгород-Сіверського кня­зя Ігоря. Ось такими Ярославну та Ігоря зобразив російський ху­дожник Ілля Глазунов (показує ре­продукції). А дещо з історії їхньо­го життя ми зараз послухаємо.

Учень. Коли князь Ігор ішов у похід на половців, йому було 35, а Ярославні — 29 років. Ігор, який носив християнське ім’я Георгій, ішов у цей похід у день свого пат­рона — Юрія-Георгія. Святий Геор­гій переміг змія, і князь сподівався на перемогу над половцями.

Ярославну Ігор залишив у Пу­тивлі не саму, а з її братом Воло­димиром.

Володимиру Галицькому суди­лося пережити тяжке лихо — роз­гром Ігоревих полків, облогу Пу­тивля половцями.

Не раз розраджував сестру Во­лодимир. Вони, мабуть, згадували і Дністер, і Лімницю, і Лукву з Луквицею, і Бистрицю, й інші ріки. Згадували і весілля: як шилося чіль­це княгині Ярославні, як приїжджа­ли свати до Галича по неї з корова­єм і корогвами. Грали музики. Об­сипали Ярославну зерном. А вона плакала, що завезуть її з Підгір’я в землю Сіверську, де вона ще ніколи-ніколи не була, куди часто на­скакують половці. Скільки було їй тоді, коли йшла за Ігоря? Мабуть, років 14. І він був молодий, її су­джений, було йому 20.

Учитель. Отже, нам не відо­мо, чи кохала Ярославна на той час Ігоря, але мабуть, що ні, бо плачучи виходила заміж. Кохан­ня прийшло згодом, уже. в шлю­бі. Дуже часто у ті часи питання шлюбу вирішували батьки наре­чених. А чому так відбувалося?

Учні. На той час княжі шлю­би були державним питанням. Одружувалися, щоб об’єднати князівства. Щоб заручитися під­тримкою. Інколи це було схоже на укладення мирної угоди тощо.

Учитель. Усе це правильно. А якщо розглянути цю історію з сучасного погляду, то які права Ярославни було порушено?

Учні. Право самостійного ви­бору. Ярославна ще не досягла шлюбного віку і мала право не вступати в шлюб. Шлюб — це до­бровільний союз за взаємною зго­дою, а Ярославна не добровільно пішла під вінець.

Учитель. Щоб ніхто не посмів порушити ваші права, давайте ще раз усім нагадаємо правову осно­ву шлюбу.

(Учні читають загальні поло­ження про шлюб, права та обоє ‘яз-ки подружжя (див. додаток. 4).)

Учитель. Ми вже багато ска­зали про сім’ю, але сім’я — це не тільки чоловік та дружина, а ще й діти. Підходить якось малюк до мами й каже: «Мамо, я знаю — дітей знаходять не в капусті!». Мама здивовано: «А де ж?» Ма­люк захоплено: «їх приносить ле­лека…» (Учитель прикріплює на дошці лелеку, котрий несе малюка.) Мені хочеться звернути увагу на слова, які ви бачите на дошці (там, де фото з чоловіком, котрий на руках тримає дитину): «Немає в світі ніжнішої ніжності, аніж ніжність мужнього чоловіка». І торкнутися саме теми «тато і ди­тина», адже про маму і дитину вже так багато сказано. Пригадайте картини великих художників (зве­ртає увагу на дошку з репродукці­ями картин Леонардо Да Вінчі, Рафаеля; ікони). Ми завжди захопле­но дивимося на ці шедеври. Та погляньте — тато і малюк — хіба це менш захопливо?

Мені пригадалися слова одно­го з психологів, сімейні стосунки якого загрожували розривом. Од­ного ранку, коли він змушував свого сина снідати, а той відмов­лявся, психолог запитав у сина, навіщо тому дві руки, сподіваю­чись почути у відповідь: щоб од­нією тримати шматок хліба, а ін­шою — ложку. Відповідь малюка вразила батька, бо син відповів, що дві руки потрібні для того, щоб однією триматися за маму, а другою — за тата. І думки про роз­лучення розчинились у простій, але такій глибокій фразі…

(Учитель прикріплює на дошці ще одного малюка, який однією рукою тримається за маму, а іншою — за тата).

Хочеться завершити годину спілкування побажанням усім щастя. Пам’ятайте, що бути ща­сливим — це реально. Усе зале­жить тільки від нас самих. Учні нашого класу, готуючи матеріа­ли до години спілкування, скла­ли «Абетку подружнього життя» і зараз усіх із нею ознайомлять (можна роздрукувати екземпляр для кожного учня).

Абетка подружнього життя

1. Упевніться, що ви справді кохаєте і готові піти один за од­ним «на край світу», і тільки тоді переступайте поріг РАГСу.
2. Не суперечте батькам, що незадоволені вашим вибором нареченої(го), а наберіться терпін­ня і вислухайте їхню пораду. І якщо ваші наміри міцні, як мур, то докладіть зусиль і доведіть бать­кам, що ваше щастя залежить саме від нього (неї). А ваше щас­тя — то найголовніше для батьків і вони не будуть його руйнувати.
3. Ніколи не звертайте увагу на дрібниці. Просто живіть великим і світлим!

• Забудьте про привілеї, які ви мали в домі батьків. Пам’ятай­те, що ви обоє — рівні за права­ми будівники свого щастя, неза­лежно від того, директор ви на цьому будівництві чи монтажник-висотник.
• Щоб ваша сім’я не стала «театром військових дій», пам’я­тайте:, немає невирішуваних про­блем! Головне — мати бажання їх вирішити!
• Уникайте конфліктів. Запа­м’ятайте самі й іншим розкажіть: життя таке коротке, що не варто
  витрачати його на сварки!
• Не забувайте перечитувати класиків. Література вчить життя, адже нічого нового у своїх взає­минах людство ще не вигадало, а все інше з кимось колись уже було.
• Поступайтесь у суперечці, якщо не хочете, щоб про вас ду­мали, що ви — впертий віслюк.
  Адже насправді ви«білий і пухна­стий», чи не так?
• Пам’ятайте: у сварці чоловіка та дружини завжди винні двоє, а страждають троє, тобто й діти.
• Не забувайте ніколи, що дві руки дитині потрібні для того, щоб однією триматися за маму, а
  другою — за тата. Тож станьте міцною опорою вашим дітям.
• Пам’ятайте: так, як ви ста­витеся до своїх батьків, ваші діти ставитимуться до вас, тому пова­жайте не тільки своїх батьків, а й батьків чоловіка (дружини).
• Хочете бути щасливими? Станьте такими!

(На завершення звучить пісня у виконанні Софії Ротару або Ми­хайла Боярського.)

Додатки

Додаток 1

Фелікс Мендельсон-Бартольді (1809—1847), німецький компо­зитор, диригент, піаніст та орга­ніст. Засновник першої німецької консерваторії (1843 р., Лейпциг). Захоплювався творами У.Шекспіра. Його улюблений твір — «Ромео і Джульєтта». Ще один твір, що дуже подобався Мендель­сону, — «Сон літньої ночі». Саме він надихнув композитора на створення музики до цієї п’єси, а увертюра до цього твору і є весі­льним маршем, який стали вико­ристовувати під час шлюбних церемоній.

Додаток 2

• Хліб — символ розмноження, тому він відіграє важливу роль на весіллі. Він вважається також символом щастя, тому молодят благословляють хлібом, який пе­чуть за особливим рецептом і оздоблюють різними прикрасами.
• В Україні колись був звичай, за яким шлюбну пропозицію ро­били дівчата.
• Обрядове значення в Украї­ні має хустка. Так, при сватанні дівчина перев’язує руку парубко­ві хусткою на знак згоди бути його дружиною. За часів козаччини був такий звичай: коли козаки виру­шали з військом у похід, то кож­на дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину як сим­вол вірності в коханні. У Тараса Шевченка читаємо:

«Дарувала шиту шовком хустину,

Щоб згадував на чужині…».

Колись хустки в Україні виши­валися шовком, сріблом та золо­том. Орнамент переважно був гео­метричний, а з XVIII ст. увійшов у моду рослинний орнамент.

До наших днів зберігся звичай увечері після весілля знімати з нареченої фату й віддавати не­одруженій сестрі або дружці, а замість фати пов’язувати голову хусткою.

Додаток 3

Прислів’я та приказки

Заміж піти — не дощову годи­ну перестояти.

Як чоловік жінку любить, то й лиха жінка доброю буде.

Живуть між собою, як риба з водою.

Хоч ох, та вдвох.

Не поможуть і чари, як хто кому не до пари.

Дружина — не бандура, по­гравши, на стіну не повісиш.

Дружина — не рукавиця, зняв­ши з руки, за пояс не запхнеш.

Перш ніж одружитись, треба роздивитись.

Додаток З

• У Бразилії шлюбну пропозицію роблять дівчата.
• Індіанки приносять своєму обранцеві горщик із кашею. Якщо з’їсть усю — готуйся до весілля, не
  доїсть — значить, хоче подумати, відмовиться від частування — шукай іншого.
• У Голландії є один день на рік, коли жінка може побити першого-ліпшого неодруженого чо­ловіка, котрого зустріне на вули­ці, а він, за традицією, не має пра­ва боронитися.
• Щороку 10 червня молодь Токіо вирушає до парку Мейя. Юнаки та дівчата не поспішаючи ходять парами. Та й навіщо по­спішати? Сьогодні для них час не існує — бо це так званий день без часу. Молоді японці приносять у парк годинники (старі кишенько­ві, поламані будильники) і кида­ють їх у вогнище. Цей обряд спа­лення символізує невмируще ко­хання двох молодих людей, без­межне щастя закоханих, котрі, як
  відомо, «часу не помічають».

Додаток 4

Загальні положення про шлюб, права та обов’язки подружжя

• Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
• Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя — це цивільний шлюб.
• Шлюбний вік для жінки вста­новлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років.
• Особи, які бажають зареє­струвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстра­ції шлюбу.
• Право на шлюб мають осо­би, які досягли шлюбного віку.
• За заявою особи, яка досяг­ла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
• Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
• Примушування жінки та чо­ловіка до шлюбу не допускається.

9. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в од­ному шлюбі.

• Жінка та чоловік мають пра­во на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
• У шлюбі між собою не мо­жуть перебувати особи, які є ро­дичами прямої лінії споріднення.
• У шлюбі між собою не мо­жуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та пле­мінник, племінниця.
• Державна реєстрація шлю­бу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жін­кою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх ді­тей, а також в інтересах держави та суспільства.
• Державна реєстрація шлю­бу проводиться урочисто.
• Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
• Заява про реєстрацію шлю­бу подається жінкою та чолові­ком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільно­го стану за їхнім вибором.
• Заява про реєстрацію шлю­бу подається жінкою та чолові­ком особисто.
• Шлюб реєструється не ра­ніше ніж через місяць від дня подання особами заяви про реєст­рацію шлюбу.
• Шлюб реєструється у при­міщенні державного органу реєст­рації актів цивільного стану.
• За заявою наречених реєст­рація шлюбу в урочистій обста­новці може бути проведена в ін­шому місці.
• Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою.
• Наречені мають право об­рати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.
• Шлюб є підставою для ви­никнення прав та обов’язків по­дружжя.
• Шлюб, зареєстрований у від­сутності нареченої і (або) нарече­ного, вважається неукладеним. За­пис про такий шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою зацікавленої особи, а та­кож за заявою прокурора.