Мета Ознайомити дітей із хусткою-оберегом, з’ясувати, яку роль відіграла і відіграє вона в наш час в обрядах українського народу. Розвивати пам’ять, мислення, уяву, поетичні та музично-хорео- графічні уміння й навички; інтонаційну виразність мовлення. Прищеплювати інтерес до традицій і звичаїв краю, у якому живемо. Виховувати ціннісні орієнтації учнів; любов до народної краси і гармонії, до родинних оберегів, художньо-естетичні смаки.
Обладнання: старовинна скриня; різні види хусток давнини і сучасності, ілюстрації, дитячі малюнки, слайд-шоу, ТЗН.
Девіз. Мов берегиня вроди, хустка здавен у нашій стороні.
Що таке Україна?
Тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі,
Дужі руки у тата, під тополями хата,
Під вербою криниця, золотиста пшениця,
Серед лугу лелека і діброва далека.
На прадавній українській землі жили наші діди, прадіди, тут — коріння українського народу, яке сягає в сиву далечінь віків. Ми українці, а значить, маємо знати свою історію, розвивати культуру, традиції, любити свій народ.
А любити свій народ — це значить любити мамину пісню, що вчила добра і ласки, пам’ятати батьківську хату, бабусину скриню, з трепетом брати у руки речі, які в ній є, і берегти, як реліквію.
Ось сьогодні перед нами хустини, звичайні українські хустини, а скільки таємничості в них! А скільки вони можуть нам розказати!
Зберігає український народ, як давній символ, пам’ять про хустину. Це перша ознака одягу жінки. Хустка – широко розповсюджена по всій Україні.
Ось, сьогодні у нашому класі ви бачите розмаїття хусток, тож давайте пригадаємо, як ми користуємося хусткою?
– одягають на голову,
– на шию,
– покривають плечі,
– носять на поясі,
– кладуть в кишеню,
– модниці прикрашають мною сумки,
– колись дарували лицарям серця,
– перев’язували рани…
Зараз ми перевіримо наших дівчаток, як вони вміють закутувати хустку на голову, різними способами.
Тепер коли в кожної дівчинки є хустина, давайте прослухаємо віршовані рядки про неї.
Як-то гарно усе гарно
Бог у небі склав
Що й мені і мамі
Він хустину дав.
Хустиночко, хустиночко,
Мережана, шита
Від сьогодні обіцяю
Я тебе носити.
Мов берегиня вроди, хустка
Здавна у нашій стороні.
На ній і гроно, і пелюстка,
І небо, й радуга на ній.
Діти, а які ви знаєте народні назви хустки?
Косинка
Турецька
Парчова
Павутинка
Шовкова
Носовичок
Хустки мали спеціальне призначення: буденні, святкові, обрядові, весільні.
Народні обряди пов’язані з хустиною супроводжували людину від самого народження і аж до смерті.
На родини йшли обов’язково з хлібом прикритим хусткою.
Коли купали немовля, то приказували:
Ми у купіль покладемо
Червону хустину,
Чебрець, руту та барвінок
Скупаєм дитину.
Розстеляй скоріш хустину
Дитину сповити,
Щоб зле око зупинити
Й швидше почало говорити.
На колисочку накинем
Мережану хустку,
Щоб від вітру захилити
Маленьку дитину.
У кожній родині, де підростала дівчина, скриня повинна була наповнюватись хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися перед гостями і сусідами.
Я – не панна, я – господиня,
У мене хусток повна скриня
Коли син вирушав у далеку дорогу, мати зав’язувала хліб у білу хустину, щоб не забував батьківського порогу.
Дай мені, мамо, хустку на щастя,
Хай буде на згадку вона,
Щоб не була поміж нами далека
Навіть чужа сторона.
Коли до дівчини приходили свати, вона виявляла незгоду виходити заміж врученням гарбуза. Якщо парубок був до душі, то нареченому дарувала хустку.
Маю хустку, маю хустку,
Має та чотири кінці,
Ой кого я полюбила
Стелю під колінця.
Під час вінчання молодих людей їхні руки пов’язують хусткою.
Не люди з’єднали, а з’єднав Бог навіки,
На щастя, на долю, на довгий вік.
Свято весілля завершувалося покриттям голови нареченої хустиною.
Як символ української хустини присутній у колишніх козацьких піснях:
Їхав козак на війноньку,
Прощав свою дівчиноньку:
Дай же , дівчино, хустину,
Може , в бою я загину.
Темної ночі накриють очі,
Легше в могилі спочину.
Прослуховування пісні Р.Киреченко «Хусточка червона»
Минають роки, змінюються модні хустки, але у кожній сім’ї є хустка, вік якої досить солідний — це тернова хустка. Хустка з тонкої шерсті, різноманітна за розмірами, кольором, узором завжди в моді, завжди прикрашає голову дівчини, жінки.
Тернову хустину квітчасту
Матуся придбала завчасно.
Злетять, доню, роки птахами —
Зостанеться пам’ять від мами.
Подаруй мені,мамо , хустину
Із червоним, як мак бережком
Запишаюся в ній, як дитина,
Як калина під білим сніжком.
Та хустина мені нагадає,
Як і ти молодою була.
І від років вона не линяє,
Тільки юність твою узяла.
Посивіло волосся в матусі,
І у зморшках вже стало чоло,
А от хустка лишилася й досі,
І на ній все цвіте, що було.
Не цурайтесь хустинок, дівчата.
Що ж ви носите тільки шапки?
На хустки Україна багата,
І цвітуть ще на них бережки.
Танець «Мамина хустка»
Як би ми не любили своїх батьків, якби їх не шанували, але в житті приходить неминуча хвилина, коли ми прощаємось із дорогими нам людьми. Після смерті рідних, як знак жалоби, носять чорну хустку.
Ой, забрала смерть лиха
Милого батечка.
Зодягну я хустку чорну,
Бо болить сердечко.
– А вам цікаво, якими були хустки давнину?
Три тисячі років тому, коли на землях України селилися слов’янські племена, жінки зодягали хустки.
І п’ять тисяч років тому, носили хустки.
А шість тисяч років тому, люди вперше навчилися виготовляти нитки і виготовили першу хустку, нею покривалися від холоду.
Перші люди на території України з’явилися 15 тисяч років тому.
Проте первісні люди покривали своє тіло шкірами з убитих тварин. Хусток в ті часи не було.
Друзі, то скільки років на території України люди користуються хустками?
З давніх-давен хустки прийшли до нас. Спочатку вони були білого кольору. А вже барвисті хустки запозичені від болгарів, турків, персів.
Пізніше білі хустки вишивали червоними, синіми, зеленими, жовтими нитками. Дуже рідко використовували чорні нитки.
Малюнок на хустинах був переважно геометричний, потім – вишивали квіти, листки. Дуже рідко вишивали птахів, голубів, півників.
Ой вишию голубочків у многії цвіта —
Щоби була з милим в парі на многії літа.
Ой вишию голубочків крильцями докупки,
Щоб миленький не шукав стороною любки.
Голуби на хустині — символ вірного кохання — були оберегом від зради;
червоні ружі вишивали, щоб життя було яскравим, а почуття — чистими; барвінковий листок — щоб коханий, як барвінок, вився за майстринею – вишивальницею.
Кожен колір також мав символіку: червоний, як ружа, і синій, як барвінковий цвіт, — на нев’януче чисте кохання.
Рожеві китиці — щоб сонце не заходило з долі.
Синій, як вода, — щоб було «з роси і води».
Коричневий — від пекла оберіг — щоб життєва дорога не довела до пекла.
Фіолетовий — щоб щасливою була зоря, бо під зорею щасливою чи нещасливою народжується людина.
Зелений колір трав — аби бути багатим на все земне, але добре.
Тому квіти, а зрідка і птахи, часто мали чудернацьке, дивне поєднання кольорів, відтінків.
Орнамент на хустках розміщувався по чотирьох кутках і посередині. Як і колись, так і тепер розміщують по кутках великі фігури, а посередині — дрібненькі.
Хустки оберігали, захищали людину від усього лихого, учили добра, милосердя. Тому хустки були оберегами.
А які обереги відомі ще? Так, це віночок, рушник, хліб, сопілка., гребінець, свічка.
Хустка як оберіг захищає волосся від сонця, пилу, узимку від холоду.
Діти, а зараз попрошу вас помилуватись красою хустинок, які створили ви самі.
На дошці малюнки дітей.
Сьогодні ми зробили спробу повернути в життя ще один з призабутих звичаїв нашого народу – вшанування хустини.
І хочеться вірити, що він оживе, наповниться новим змістом і передасться новим поколінням.
Тому що , хустка – це життя.
Вона – пом’ять роду, наша святиня.
Отже, про що ми з вами сьогодні говорили?
Що було цікаво дізнатись?
Що сподобалось?
Ана згадку хочу всім вам подарувати маленьку хустинку.
Адже подарована хустка, як кажуть старожили, гріла душу, плекала віру, леліяла світлі надії.
І тому і тема сьогоднішнього заняття була …?
І на завершення пропоную всім переглянути відео-слайди та знову помилуватись неповторною красою українського оберегу – хусткою!
