Мета: формувати в учнів моральні святині та істини, такі як: доброта, милосердя, справедливість, прагнення допомогти ближньому у скрутну хвилину. Пробуджувати інтерес до всього корисного, морального. Виховувати любов і повагу до батьків, дбайливе ставлення до природи та оточуючих. Переконати, що байдужість — негативна людська риса. Вона породжує зло, ненависть, безтурботність і є однією з найтяжчих вад людини. Розвивати в учнів акторські здібності, естетичні смаки та виразність читання.
На дошці вислови:
Людина народжується не для того, щоб загинути безвісною, нікому невідомою пилинкою. Людина народжується для того, щоб залишити по собі слід вічний.
В. О. Сухомлинський
Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна.
В. Гете
Раз добром нагріте серце — вік не прохолоне.
Т. Шевченко
Не будь переможений злом, але перемагай зло добром.
Апостол Павло
Життя так само, як і байку, цінують не за довжину, а за зміст.
Сенека
Не бійся друзів — найгірше, що вони можуть зробити — це зрадити тебе.
Не бійся ворогів — найгірше, що вони можуть зробити — це вбити тебе.
Бійся байдужих. Через їхню мовчазну згоду у світі є і зрада, і вбивство, і всі нещастя на Землі.
Р. Еберхарт
Роби добро не тільки тоді, коли тебе бачать люди; значно більше треба для того, щоби бути справжньою людиною, коли тебе ніхто не бачить.
В. Сухомлинський
Вихователь. Добрий день усім, хто не залишився байдужим до того, що діється навколо, і прийшов сьогодні до нашого залу, щоб засудити одну з найтяжчих вад людини — байдужість. До суду залишається декілька хвилин, тому давайте поговоримо з вами про життя.
Отак зібралися і поговоримо, поділимося радістю і горем, давайте поговоримо про найцінніше.
Росте людина… Її життя розпочинається світанком душі — дитинством. Назавжди воно залишається в пам’яті як найпотаємніше та найсвітліше. Це пора, коли перед тобою відкривається незвіданий світ таємниць. Це світ, де завжди цікаво, де мама і тато піклуються про тебе, учать, як треба жити, щоб не загубитися в розбурханому океані життя. Здавалося б, усе прекрасно. Але ж звідки в душі береться байдужість? Чому ж згодом люди забувають про те, що є добро, шляхетність, гідність? Найкраще, що є в людини, — це її душа. Душа — це сховище таємниць, почуттів, спогадів, усього доброго та злого, це внутрішній світ людини. Водночас як тіло старіє, хворіє і помирає, душа живе… Душа може вічно жити і вічно бути юною. А може померти, коли тіло ще зовсім молоде, а причиною цього стають її хвороби. Її хвороби — це віруси ненависті, жорстокості, заздрощів і байдужості. Чого ж ми буваємо такі байдужі?
Ще й злішаємо з кожним днем.
І, загубивши власний спокій,
Спокою іншим не даєм?
Чого забули милосердя
І заповідь святих небес?
А перед віщим оком смерті
Чим зможем виправдать себе?
Душа з начинкою лихою
Втрачає людяне тепло,
Ніяк не стане добротою
Байдужість, помножена на зло.
Хіба ми будемо багатші,
Коли розпустим люті дим?
Хай краще серце вже заплаче,
Ніж в грудях стане кам’яним.
Іду назустріч — посміхніться.
І я всміхнусь, немов дитя.
Ні, ще не висохла криниця,
Людська криниця співчуття.
У істини слова не пишні,
Щоб кожен зміг до них дійти,
Бо ж нас усіх створив Всевишній
З живої плоті доброти.
Дійсно, ми створені, щоби творити добро. І тому сьогодні все ж таки людство приходить до усвідомлення необхідності жити за законами взаєморозуміння, взаємоповаги, терпимості. То ж слід лікувати тіло й душу. А ще нинішньому поколінню слід опанувати науку добра. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину й розрадити в біді — це в характері нашого народу. Краса людини не може бути без добра.
Як, на вашу думку, у чому і як виявляється єдність добра і краси людини?
Учениця. Великий педагог Василь Олександрович Сухомлинський писав: «Роби добро не тільки тоді, коли тебе бачать люди, значно більше треба для того, щоби бути справжньою людиною тоді, коли тебе ніхто не бачить». Адже не кожна людина, яка сяє зовнішньою красою, може бути приємним співрозмовником, може зрозуміти і подати руку допомоги. І навпаки — непримітна зовні, тиха людина може бути найкрасивішою у своїх діях, учинках, жаданою і любою в колективі, у спілкуванні, у сім’ї.
Учениця. Високу моральну цінність добра, яке ми робимо сторонній людині, розуміли люди в сиву давнину. У Вавилоні був такий звичай — недужих виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз нього, підходив, розпитував, коли знав якийсь засіб, радив нещасному. Ніхто байдуже не проходив. Такий звичай побутував і в ассірійців, єгиптян. Звичай чинити добро безкорисливо.
Учень. Прекрасний звичай побутує й нині на Кавказі. Високо в горах саджають плодові дерева. Випадковий мандрівник, утамувавши голод чи спрагу, не може навіть подякувати, не знає кому. Але смуга відчуження відступає. Чужі стають рідними, близькими, коли потрапляють у скруту.
Учень. А згадайте, як за часів запорізького кошового Сірка наші прадіди допомагали навіть ворогам. Чуєте: ворогам. Це було тоді, коли у Криму вирувала епідемія чуми. Козаки дали змогу кримським татарам переселитися на українські землі, щоби перебути нещастя. А самі козаки! Землянок ніколи не замикали! Будь-який подорожній міг зайти, розвести вогонь, зварити страву, спочити. А прийде хазяїн, ще й радий буде гостеві, привітає його. А буває, що господар, як їде куди, так ще й зоставляє страву для прихожого. Наїдяться мандрівники та зроблять хрест, поставлять його серед землянки — це значить, що були гості й дякують хазяїнові. Прекрасні стосунки, в основі яких — доброта, а не байдужість!
Вихователь. Прекрасні стосунки, в основі яких — доброта, а не байдужість! Давайте зупинимось на цьому моменті. А чи задумувались ви над тим, що таке байдужість? Звичайна людська байдужість. Кожного дня нас оточують різні люди. Їх багато, але вони не схожі між собою: пихаті й веселі, щасливі й не дуже, горді й такі, що завжди плазують, добрі й злі, черстві та м’якосерді, байдужі та безсердечні. Справді, є різні люди на світі, з різними натурами, характерами, інтересами та смаками. А все ж хочеться вірити, що більше хороших людей. Письменник, учений Білецький-Носенко писав: «Думай добре, роби добро — і буде добре». Робити добро треба, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей, руйнує себе як особистість. На байдужості, злі далеко не заїдеш. Байдужа й зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити, і якщо з юних літ не привчити себе тамувати в собі роздратування, недовіру, байдужість, душа людська не ширшає — вона обростає ненавистю, поїдає саму себе. А потім дивись — і висохло в душі живильне джерело, що допомагало жити, вірити, рухатися вперед. Отже, добро — не наука, воно — дія. То чому ж дуже часто люди не діють так, як підказує добро? Часто цим діям заважає байдужість.
Тому, напевне, настав час повернутися до залу судового засідання і засудити байдужість на вічне вигнання й забуття.
Секретар. Прошу всіх піднятися. Суд іде!
Суддя. У відкритому судовому засіданні слухається справа про обвинувачення Байдужості. Байдужість обвинувачується в таких злочинах:
– злодійство, убивство;
– вона винна в деградації особистості, у підступності, підлості, шахрайстві;
– заважає вчитися старанно й наполегливо, творити хороші справи.
Перед тим як розпочати судове засідання, з’ясуємо, чи всі з’явилися на суд.
Підсудна…
Народний засідатель. На жаль, підсудна, як завжди залишилася байдужою і вже вкотре не з’являється на судове засідання. Але ми просто зобов’язані засудити цю важку ваду людини, і тому суд сьогодні відбудеться без підсудної.
Суддя. Прокурор — ……….
Адвокат.
Свідки присутні?
Дякую. Прошу свідків покинути зал.
Слово надається прокурору.
Прокурор. Шановний Суд! Я від імені жертв Байдужості звинувачую зло, стверджую, що вона — найгірше із зол. Її безвинні, на перший погляд, дії низькі за своєю сутністю, а наслідки цих дій жахливі, тому що вони призводять до загибелі незліченної кількості людей, калічать душі, завдають шкоди всьому, що нас оточує.
Суддя. Якими фактами ви можете підтвердити своє звинувачення?
Прокурор. Прошу вас вислухати свідків звинувачення.
Суддя. Починаємо допит свідків. (Виходить перший свідок.) Назвіть своє ім’я.
Свідок. Я — Світова література. Високий Суд! Я говорю від імені найвідоміших поетів і прозаїків — Л. Толстого, Ф. Достоєвського, Ч. Діккенса, М. Некрасова, Т. Шевченка, П. Мирного, О. Гончара, П. Загребельного і багатьох інших, хто не може бути присутнім у цьому залі, але чиї багатотомні праці можуть бути прилучені до справи.
Згадайте хлопчика з оповідання Ф. Достоєвського «Хлопчик у Христа на ялинці». Дитина померла в переддень великого свята від холоду й голоду. Усі, хто зустрічав її в ту ніч, проходили повз неї, не протягнувши руки допомоги. Хлопчик умирав, усіма забутий і нікому не потрібний, під вікнами великого будинку. Там було тепло, весело, багато ласощів і подарунків. Але Байдужість, як страж, стояла на дверях цього будинку. Саме вона винна у смерті дитини.
Адвокат. Я протестую! Моя підзахисна не винна. Ні вона, ні люди, які були всередині будинку, не бачили нещасної дитини.
Прокурор. Не бачили чи не хотіли бачити? Прошу викликати наступного свідка.
Екологія. Високий Суд! Я говорю від імені Природи. Повірте, Байдужість не тільки забирає людські життя, вона нищить Природу. Скільки загублено братів наших менших! Їм немає числа! Бити на сполох треба вже сьогодні, щоб завтра не було пізно. Ми не маємо морального права стояти осторонь екологічних проблем, бути пасивними спостерігачами, бо все менше і менше на нашій Землі залишається місць, де б людина почувала себе в цілковитій безпеці. Подивіться на ці плакати.
Адвокат. Я протестую! У злочинах проти Природи винуваті Жорстокість, Безтурботність і Недбалість.
Прокурор. Але саме вони породжені Байдужістю.
Суддя. Прошу викликати наступного свідка.
Свідок. Я буду говорити від імені тих, хто сів на лаву підсудних з вини Байдужості. Я народився в нормальній родині, у мене були батько і мати. Але трапилося нещастя. Мій батько загинув, коли мені було п’ять років. Мати залишилась із трьома дітьми на руках, ледве-ледве зводила кінці з кінцями. Але наші проблеми нікого не хвилювали. Якщо мама тікала вночі з будинку від вітчима-дебошира, сусіди спокійно спали у своїх квартирах, не реагуючи на її благання про допомогу та наш плач. Коли вона почала пиячити, ніхто не помітив. До нас теж було всім байдуже. Уперше я опинився у в’язниці, коли обікрав магазин. Якби з голоду вмирав я сам… Але в будинку плакали і просили їсти мої брати та сестра — їй було півроку.
Що дитині треба?
Дім красивий, білий
І, як світлий образ,
Мами погляд добрий.
Й батька дорогого
Чути добре слово.
Ще дитині треба
Неба голубого.
А ще було б добре
Мати сестру й брата.
І у кожнім домі
Музики багато.
Адвокат. Високий Суд! Винна мати. Саме вона зобов’язана піклуватися про своїх дітей.
Прокурор. Так, у деякій мірі винна мати. Але вона була доброю матір’ю своїм дітям.
Адвокат. Виходить, винні обставини.
Прокурор. А люди, хіба вони не винні в тому, що не у глухому лісі, не на безлюдному острові, а в місті, на очах у людей загинула родина? Покалічено долю дитини. Що очікує в майбутньому інших дітей? Ні, винна в усьому Байдужість.
Суддя. Прошу запросити наступного свідка.
Мати. Якось я приїхала до свого сина, який жив у великому місті. Привезла із села яблук, груш і запашну паляницю. Син запросив мене прогулятися. Прогулюючись вулицями міста, я часто зупинялася перепочити, бо вже і здоров’я не те, і з радості, що поряд із наймилішим сином. Наблизившись до скверу, син запропонував сісти. А сам відійшов, сказавши, що хутко повернеться. Але… не повернувся… Коли мене запитали, як я сюди потрапила, я відповіла, що заблукала, і нічого не сказала про сина. Адже мій син учений, він не міг мене залишити, запевняла себе я. Мені і в голову не приходила думка, що син залишив мене назавжди. І лише тепер я зрозуміла, що сину байдуже, що зі мною.
Адвокат. Значить у сина є важливіші справи, і підсудна моя не винна.
Прокурор. Не було суспільства в історії людства, починаючи від сивої давнини, де б не вшановувалася старість і не були б оточені піклуванням діти. Старість потребує поваги та пошани. Ці, здавалося б, найпростіші та найочевидніші істини не враховуються молодими людьми, які не дозволяють собі уявити, що в майбутньому також будуть старими.
У моральному кодексі школи Сухомлинського серед десяти «Не можна» були й такі заборони, що стосуються даного питання.
– не можна сміятися над старістю і старими людьми — це величезне блюзнірство;
– не можна сперечатися із шанованими та дорослими людьми, особливо зі старими;
– не можна залишати самотньою стару близьку людину, якщо в неї немає нікого, крім тебе. Високий Суд, прошу прийняти це до уваги. Дякую.
Суддя. Наступний свідок.
Політик. Я свідчу від імені людей, народів та історії. Я не можу сказати, що в усіх війнах, нещастях, які відбувалися на Землі, винна Байдужість. Але жодна подія не обійшлася без байдужих людей.
Згадайте! Скільки людей залишилося байдужими до нещасть інших у роки революцій, війн, голоду, катастроф, стихійних лих! Їх не злічити.
Суддя. Прошу викликати наступного свідка.
Статистика. Я буду говорити сухою мовою цифр. Лише за жовтень у нашому місті трапилося 16 злочинів: грабежів — 4, розбійницьких нападів — 2, крадіжок — 6, ДТП — 4, жертвами яких були й підлітки. Це лише цифри, боляче від того, що вони збільшуються. І я впевнена, що в кожному випадку була байдужа людина, яка могла зупинити, але не зупинила, могла допомогти, але не допомогла, могла повідомити, але не повідомила.
Прокурор. Ми можемо продовжувати допит свідків обвинувачення, вони всі з’явилися на судове засідання.
Суддя. Досить. Перейдемо до допиту свідків захисту.
Громадянин. Високий Суд! Я свідчу від імені байдужих людей. Ну скажіть, у чому ми винні? Я — законослухняний громадянин. Працюю, не покладаючи рук, не п’ю, не палю, намагаюся бути добрим сім’янином. Ну скажіть, навіщо мені втручатися в чужі справи? Це клопітно й небезпечно. Ні, я вважаю, що кожен сам повинен боротися за свою долю й життя. Я ж зміг! Нехай і вони зможуть! І мені байдуже, що діється навколо. Кожен будує своє життя сам.
Суддя. Чи є питання в обвинувачених?
Прокурор. Ні, мені все зрозуміло. Давайте послухаємо інших свідків.
Секретар. Це все. Інші свідки до суду не з’явилися.
Прокурор. Вони, як завжди, залишилися байдужими.
Суддя. Адвокате, вам слово.
Адвокат. Я відмовляюся від захисту. Моя підсудна не винна. І ви не зможете її засудити, адже скільки існує світ — стільки існуватиме і вона. А світ вічний!
Суддя. Зазвичай зараз слово повинна мати підсудна, але оскільки вона не з’явилася на засідання суду, тому я звертаюся до вас, що сидите у цьому залі, вам усім доведеться сьогодні виконати функцію присяжних засідателів. Прошу вас встати і винести вердикт — «винна» чи «невинна» підсудна.
– Прошу вас.
– А що з цього приводу скажете ви?
– Чи були випадки у вашому житті, коли вами керувала Байдужість? (Кожен присяжний виносить свій вердикт.)
Суддя. Ми не можемо вислухати всіх присяжних, але ми врахуємо думку кожного. Я ще раз звертаюся до всіх присяжних. Якщо ви вважаєте, що Байдужість винна і заслуговує покарання — підніміть, будь ласка, руку, хто проти — …, утримались — … Дякуємо. Суд прийме до уваги ваші рішення. А зараз суд залишає залу для обговорення й винесення вердикту.
Вихователь. Доки суд виносить своє рішення, я ще раз хочу звернутися до всіх вас. Пам’ятайте, віддані людьми тепло і душевна доброта обов’язково повернуться до вас. Бо ми послані на землю, щоби примножувати добро. Маємо таке коротке життя, то хай же не буде в ньому місця байдужості. Хай оживає істина стара: людина починається з добра. А про доброту не потрібно багато говорити, її видно в людині, в її погляді, в її розмові, у підтримці, щирості.
Учениця 1.
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли ти в радощах витаєш,
Забувши про свою біду.
Бо доброта не тільки те,
Що обіймає тепле слово.
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині,
Ніж в чисте сяйво доброти…
Учениця 2.
Я вірю в силу доброти
Добро завжди сильніше злого.
Дає наснагу, щоб цвісти
І вічну обирать дорогу.
Я вірю в силу доброти,
Що має долю роботящу.
Що хоче, щоб і я, і ти,
І все було у світі кращим.
Учитель. Суд повернувся з обговорення і готовий винести своє рішення.
Суддя. Після детального розгляду справи, з огляду на всі зауваження прокурора й адвоката, показання свідків, рішення присяжних, Суд вирішив:
1. Визнати Байдужість найтяжчим з людських пороків.
2. Визнати її винною в підлості, убивствах, шахрайстві та інших злочинах.
3. Засудити Байдужість до вічного вигнання та забуття.
(Звертається до залу.)
Не бійтеся друзів — найбільше, що вони можуть зробити — це зрадити вас.
Не бійтеся ворогів — найбільше, що вони можуть зробити — це вбити вас.
Бійтеся байдужих — це з їхньої мовчазної згоди відбуваються в світі і зрада, і вбивство, і всі нещастя на Землі.
Вихователь. Ну що ж, вирок винесений. Правильно чи ні — вирішить кожен з нас. Але всі ви знаєте, що після ночі надходить день, новий, свіжий, новонароджений. Слід намагатися не забруднити його прикрими вчинками, а прикрасити чимось добрим, корисним не лише для себе, а й для всіх оточуючих, узяти для душі якнайбільше позитивної енергії, добра, надії, любові, щирості, мудрості, милосердя, правди, гідності, совісті. І саме від вас залежить, чи розпочнеться цей день холодним дощем, чи барвистою веселкою. Наша розмова добігає кінця, але вона не закінчується. Якщо ми, ніби за цеглинкою цеглинку, будуватимемо духовне спілкування, виховуватимемо духовні цінності, не будемо байдужими та черствими, то в майбутньому матимемо витвір мистецтва — справжній храм людської душі, в якому місця для байдужості не буде.
