Державні та народні символи України

Мета: продовжувати вивчення державних сим­волів України, культурної спадщини рідного краю. Формувати пізнавальні інтереси учнів. Розвивати почуття патріотизму, національної гідності. Ви­ховувати повагу до державної символіки України, почуття любові до своєї землі.

Обладнання:

• Державний прапор України.
• Магнітофонний запис «Гімн України».
• Загадки, прислів’я.
• Куточок «Державні символи України».
• Пісні.
• Вірші.
• Український одяг.
• Легенди.
• Народні ігри.
• Паперові квіти-шапочки.
• Написи, вислови.
• Гілочки калини, верби.

Учень. Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —

Оці степи, це небо, ці ліси.

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе, як є — дорога, явори,

Всі. Усе — моє, все зветься — Україна

Учень. Святою для кожної людини є земля і вона зробила перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, а потім народну пісню, пішла стежиною до школи. Ці почуття вічні.

Учениця.

Над блакиттю весни, над широким задивленим світом

Промовляєм твоє, Батьківщино, завітне ім’я,

Бо твоя доброта у дорозі нам сонячно світить,

Наші дні зігріва правда горда і щира твоя.

Учень. 1991 рік був особливим для нашого наро­ду. Ми розпочали будівництво своєї нової держави, незалежної України.

Учениця. Кожна держава має свої символи. У ст. 20 І розділу Конституції записано: «Державни­ми символами України є державний прапор України, державний герб України і державний Гімн Украї­ни».

Розповідь учня біля стенду з зображенням герба.

Учень. Герб — золотий тризуб на блакитному тлі. Чому саме тризуб вважають гербом України? Мабуть тому, що число три завжди вважають казковим, чарівним. А ще у тризубі відображено триєдність життя. Це: батько – мати – дитя, які символізують собою силу, мудрість, любов.

Учень. Прапор (демонструють). Національний прапор України — синьо-жовтий. Він має досить давнє походження. Ще під час визвольної війни під проводом Б.Хмельницького синя і жовта барви найчастіше трапляються в козацькому одязі.

Жовто-сині прапори використовували українські січові стрільці.

Звучить пісня  «Гей ви, хлопці січовії».

Учениця. 22 березня 1918 року Центральна Рада в Києві ухвалила Закон про державний прапор Української   народної   республіки,   який   був жовто-блакитним.

Учень. Чому саме ці кольори є основою прапору?

Учениця. Жовтий колір — це колір пшенично­го поля, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі. Жовтий колір — це ще й колір жовто-гарячого сонця, без лагідних променів яко­го не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб.

Учень. Синій колір — це колір ясного, чистого, мирного неба. А невже без живлющої матері-води визрів би, заколосився б хліб? От вам і ще один бла­китний колір — колір цариці-води.

Учениця. Наш стяг — пшениця у степах Під голубим склепінням неба.

Учень. Слово гімн — грецького походження (дос­лівний переклад — похвальна пісня) — урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.

Учениця. Слова національного Гімну «Ще не вмерла Україна» написав у 60-х роках XIX століття відомий український поет Павло Чубинський. Му­зику написав західноукраїнський композитор Михайло Вербицький.

Звучить Гімн (слухання фрагмента).

Учень. Гімн записано українською мовою, бо крім державних символів кожна країна має державну мову. Державною мовою в Україні є українська мова.

Учениця.

Мова, наша мова.

Мова кольорова,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Учень.

Мова, наша мова,

Літ минулих повість,

Вічна юна мудрість,

Сива наша совість.

Учениця.

Я без тебе, мово,—

Без зерна полова,

Соняшник без сонця,

Без птахів діброва.

Учень.

Як вогонь у серці,

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову,

Слово незабутнє.

Учениця. Крім державних символів, Україна має ще й народні, поетичні символи.

Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, ба­бусина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна, барвінок, чорнобривці, мальви, — все це наші символи.

Учень. Рідна хата! Вона “завжди буде символом добра і надії. Людина не має права бути безбатчен­ком, завжди повинна пам’ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

Учні виконують пісню «Хата моя, біла хата».

Сценка

Господар і господиня.

Господиня. Яка гарна пісня. Запрошую зайти до нас у хату. На Україні гостей завжди зустрічають хлібом-сіллю. Прийміть цей хліб-сіль.

Дівчата. Дякуємо. Ой, як хороше у вас, затишно! А які гарні рушники у вашій хаті. А хто ж вишивав їх?

Господиня. Я сама. Кожна дівчина заздалегідь готує рушники для свого подальшого подружнього життя. Рушники — це своєрідна візитка, обличчя оселі, а відтак і господині.

1-а дівчина. Мені мама розповідала, що без руш­ника не відбувалася жодна важлива подія в сім’ї. Родини і хрестини, заручини і весілля, проводи в дорогу та зустріч бажаних гостей, навіть труну спус­кали в могилу на рушниках.

2-а дівчина. А у нас дома теж є такий рушничок, він висить біля порога на кілочку, ним ми витирає­мо посуд, руки. З ним, чистеньким, біленьким, ходить мама доїти корову.

3-я дівчина. А в нас таким рушничком накриває бабуся діжу з тістом, спечені паляниці.

4-а дівчина. У моєї бабусі хата прикрашена ота­кими гарно вишитими рушниками.

5-а дівчина. А мене бабуся завжди вчить: тримай хаточку, як у віночку, і рушник на кілочку. І ще: хата без рушників, як родина без дітей.

Учні виконують «Пісню про рушник».

Дівчата. Ми бачимо, і калиною у вас хата при­крашена.

Господар. Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, наприклад, клен, у росіян — берізка, а в нас — верба, тополя, калина.

Господиня. Правду каже українське прислів’я: «Без верби, тополі і калини — нема України». З давніх-да­вен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у піснях, легендах.

Дівчина. Я знаю одну з таких легенд.

Жила собі дівчина Калинка. Дуже вона любила квіти, багато було їх у Калинки. Якось навесні пішла Калинка до лісу. Дорога була довгою, а обабіч ані ку­щика, ні деревця. Викопала в гущавині лісу тонесеньке стебельце і посадила край шляху, від своєї хати носила з криниці воду і поливала. Виросло стебельце великим кущем.

Ішов якось подорожній. Сів під кущем перепочити і сказав «спасибі» тим роботящим рукам, які цей кущ посадили, і тому доброму серцю, яке його викохало.

Раптом — гульк — враз кущ укрився ніжним білим цвітом. А далі обсипався цвіт, а замість нього ягоди червоні, як намистинки, виблискують, а в кожній ягідці заховано зернятко, схоже на маленьке серце. Прийшла Калинка до свого улюбленця і здивувалася. Звідки такі зернятка ? А кущ нахиляється до неї і шепоче: «Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забу­ли, подаруй мені своє ім’я, Калинко».

Відтоді всі так і називають той кущ, рослину — калиною.

1-а дівчина. Люди України з давніх-давен шану­вали цю рослину. Не було хати, біля якої б не пишалася червона калина. У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали від кашлю.

2-а дівчина. Тому так дбайливо охороняли і до­глядали у народі калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою.

3-я дівчина. А можна я загадаю дітям загадку? Загадки.

• Стоїть дід над водою з білою бородою, тільки
  сонечко пригріє, борода почервоніє.
• У вінку зеленолистім, у червоному намисті ви­дивляється у воду на свою хорошу вроду.

4-а дівчина. У прислів’ях і приказках калину використовують в основному як символ дівочої краси:

• Пишна та красна, мов червона калина.
• Щоки червоні, як кетяги калинові.
• Гарна, як калина.
• Стоїть у дворі дівонька, як над ставом червона калинонька.

5-а дівчина. А я знаю таку приказку: «Цвіте, як калина в лузі».

Господиня. А я знаю таке прислів’я: «Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».

Господар. Існувало цікаве повір’я: якщо зробити з калинового дерева сопілку, то неодмінно в сім’ї з’явиться продовжувач роду — син. І тоді сопілка співатиме йому колискових пісень.

Господиня.   А я пам’ятаю вірш Т.Г.Шевченка:

Тече вода з-під явора,

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Дівчата, а заспіваймо пісню про калину!

Звучить пісня «На калині».

Господар. Ось верба (демонструє гілочки верби). У приказках висвітлюється здатність верби визначати воду на землі.

1-а дівчина. Де верба, там вода.

2-а дівчина. Де срібліє вербиця, там здорова водиця.

3-я дівчина. Там криниця, де вербиця.

4-а дівчина. Зігнувся, як верба над водою.

5-а дівчина. Де не повернешся — золоті верби ростуть.

1-ша дівчина. У вербну неділю її гілочки святили і вони набували магічних лікувальних а Коли вперше виганяли худобу надітне пасовище, обов’язково вдаряли свяченою вербою, щоб уберег­ти від всіляких напастей.

Дівчата. Ми помітили, що біля хати вашої рос­туть різні дерева.

Господар. Дерево, як і людина, завжди було час­точкою природи. Тому людина шанувала дерева.

1-а дівчина. Ось тополя. її садили у непомітному місці. Вона була ліками від малого зросту і незграб­ної постави.

2-а дівчина. У народних піснях із тополею порівню­ють красиву струнку дівчину або заміжню жінку.

3-я дівчина. В народі кажуть: високий, як тополя, гнучка, як тополя, струнка, як тополя.

Господиня. Діти, погляньте на ці квіти.

Входять діти з квітами.

Учениця. Я — ромашка. Приношу не тільки здо­ров’я, а й добро і ніжність.

Учень. А в мене квіти ніжно-синього кольору, ніби очі дівчини. Волошки вплітають у віночок як сим­вол краси, здоров’я і сили.

Учениця. А я мальва.. Висока, струнка, давній сим­вол домашнього затишку, родинної злагоди, батьківської хати.

Учень. А погляньте на ці квіти. Зразу відчуваєш материнську ласку і любов. Вони оспівані в піснях.

Звучить пісня «Чорнобривці».

Учениця. Діти, відгадайте, про яку квітку ця за­гадка:

Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає, хоч мороз усе побив, його не займає.

Учень. Барвінок — з вічнозеленим листям і не­бесно-голубого кольору квітками. Він супроводжує людину від колиски до могили. У відварі барвінку купали немовлят, щоб росли здоровими і щасливи­ми. Він ріс біля криниці, щоб вода була чистою і цілющою. Барвінок ми зустрічаємо на цвинтарі, бо він є символом вічної пам’яті.

Учень. А мені сподобався вірш про барвінок:

З калиною твій переплівся шлях,

З калиною твій цвіт блакитний виник.

Немов калина — дівчина в піснях,

І хлопець у піснях, немов барвінок.

На рідну землю дивним сплетом ліг.

Барвінку наш, барвіночку хрещатий,

Ти сплетом ліг, як плетиво доріг.

Єдиний, як Дніпро і як Хрещатик.

Учениця. Є ще багато квітів-символів, оберегів нашого життя — рута, м’ята, півонія, любисток, без­смертник. Усі вони лікують, прикрашають, оберігають від зла. Ми повинні вчитися у своїх предків цінувати природу, адже ми теж є частинкою цієї природи, яка нас оточує. Ми повинні шанувати, знати свої традиції, державні і національні символи.

Література.

• Конституція України.
• Про вивчення Конституції України. Методичні рекомендації.
• Про вивчення державних символів України. Методичні рекомендації.
• Андрій Кондратюк. З вишневого саду. Науко­во-художні оповідання.
• Леонід Павленко. Квіт папороті. Легенди.— К.: Веселка, 1990.
• М.Ратушний. Зелений розмай.— К.: Весел­ка, 1978.
• Г-та «Завуч» №5(155), лютий 2003. Тетяна Валентинівна Грозна, вихователь Смілянської загальноосвітньої школи-інтернату, що на Черкащині