Планування виховної роботи вихователя школи- інтернату

1. Значення планування в педагогічній роботі.
2. Функції педагогічного планування.
3. Моделювання виховної роботи. Основні принципи.
4. Календарний (робочий) та перспективний план роботи вихователя інтернатного закладу.
5. Аналіз виховної роботи як складова частина планування.
6. Основні етапи планування виховної роботи.
7. Вимоги, що висуваються до документів педагогічного планування.
8. Зміст, форми і структура плану виховної роботи.
9. Додатки. Матеріали, що можуть бути використані педагогом-вихователем у роботі

Людина всіляко – за допомогою наукових методів і на основі пророкувань ворожок і шаманів – прагнула раніше й прагне зараз прорватися за межі обрію дня сьогоднішнього. У своїй свідомості вона намагається передбачати, і передбачити ситуацію завтрашню, щоб зробити її більш передбачуваною та керованою. Це прагнення характерне не тільки для життя людини чи людства в цілому, а й для окремих видів людської діяльності. Не випадково в «Капіталі» К. Маркс підкреслив таке: «Бджола побудовою своїх воскових осередків осоромлює деяких людей-архітекторів. Але при цьому найгірший архітектор від найкращої бджоли із самого початку відрізняється тим, що, перше ніж будувати осередок із воску, уже побудував його у своїй голові».

Без передбачання й передбачення ситуації майбутнього, важко цілеспрямовано й ефективно керувати педагогічним процесом. Тому і з’явилось педагогічне планування й усе відповідне даному процесу різноманіття документів, які називають планами. І зараз важко уявити життєдіяльність освітньої установи без перспективного й календарного плану роботи навчального закладу, без плану підготовки та проведення шкільного заходу, без робочого плану керівника установи та його заступників, без плану роботи з батьками й учнівського самоврядування, без плану підвищення кваліфікації та професійної компетентності педагогів, без плану виховної роботи у класі тощо.

Планування дозволяє не тільки значно зменшити частку невизначеності в розвитку педагогічної ситуації, а й забезпечити наступність сьогоднішніх і завтрашніх дій, а також упорядкувати протікання процесів навчання й виховання школярів.

Результати дослідження Т. Ільїної свідчать про те, що педагогічному плануванню властиві такі функції:

• спрямовуюча, пов’язана з визначенням у процесі планування сфери, мети та змісту педагогічної діяльності, її предмета, конкретних напрямів і видів;
• прогнозуюча, яка полягає в тому, що в ході розробки плану формується педагогічний задум, проектується майбутній стан педагогічної системи, прогнозуються результати її функціонування й розвитку;
• координуюча, або організаторська, що дозволяє педагогам за допомогою обґрунтованих і раціональних дій при плануванні одержати ясну відповідь на запитання: хто, коли і що мусить робити;
• контрольна, що дає педагогічному колективу чи окремому педагогу можливість за допомогою складеного плану контролювати та коректувати траєкторію свого шляху до досягнення наміченої мети;
• репродуктивна (відтворююча), що припускає те, що через невеликий проміжок часу за планом можна відновити зміст та обсяг виконаної роботи.

Педагогічне планування стосується різних сфер і сторін життєдіяльності освітньої інтернатної установи, у тому числі й виховної роботи у шкільному та класному колективах. Під плануванням виховної роботи у класі варто розуміти процес спільної діяльності педагога-вихователя, дітей і дорослих з визначення цілей, змісту та способів організації виховного процесу й життєдіяльності у класному співтоваристві, організаторів та учасників намічуваних справ, строків їх проведення.

Основу цієї діяльності складає моделювання, адже план виховної роботи – це не що інше, як модель одного з фрагментів майбутнього стану виховного процесу. Щоб успішно здійснити планування, необхідно дотримуватись принципів педагогічного моделювання. До числа основних ідей і правил формування модельних уявлень про виховний процес відносяться принципи системності, конкретності, оптимальності, діалогу, індивідуальності, науковості, безперервності. Розглянемо кожний з перерахованих принципів.

Принцип системності націлює учасників планування розглядати виховний процес як складну систему, що складається з деякої сукупності взаємозалежних і взаємодіючих компонентів. Як відомо, до складу виховної системи класу входять такі компоненти: люди (вихователь, учні класу, їхні батьки, педагоги школи й інші дорослі); їх індивідуальні й колективні інтереси, потреби, ціннісні орієнтації; цілі, принципи, зміст, форми та способи організації спільної діяльності, спілкування й відносин; внутрішні й зовнішні зв’язки класного співтовариства; критерії, показники, прийоми та методи вивчення, аналізу й оцінки стану та результатів виховного процесу. У ході планування не можна забувати про кожний з названих компонентів і треба постаратися, щоб усі вони не тільки знайшли відображення у плані виховної роботи, а й були представлені в ньому у взаємозв’язку один з одним. Системний характер повинен бути властивий розумовим операціям і практичним діям організаторів і учасників планування.

Принцип конкретності містить рекомендацію розроблювачам плану уникати невиправданого копіювання проведених справ в інших учнівських колективах. При плануванні важливо враховувати інтереси та потреби членів свого колективу, досягнутий рівень і перспективи розвитку свого класу. Правильність вибору тих чи інших форм і методів виховної роботи багато в чому залежить від усвідомлення специфічних особливостей педагогічної ситуації в конкретній навчальній групі. Дотримання даного принципу припускає включення у план конкретних справ, визначення конкретних термінів і відповідальних за їх проведення.

Принцип оптимальності пов’язаний із трьома важливими обставинами в діяльності з планування виховної роботи у класі (виховній групі):

• По-перше, вихователь повинен знайти найкращий варіант участі дітей і дорослих у колективній роботі з планування.
• По-друге, результатом цієї спільної діяльності повинні стати модельні уявлення про оптимальний варіант побудови життєдіяльності у класі й виховного процесу в ньому.
• І, по-третє, вихователь повинен вибрати оптимальний варіант форми та структури самого плану виховної роботи, щоби створюваний документ був зручним для використання в повсякденній діяльності педагога.

Принцип діалогу означає те, що діалог дій, думок, мотивів учасників планування – це необхідна умова підготовки оптимального варіанта плану. Уважне ставлення до думки кожного члена колективу, фіксація й урахування різних точок зору мають істотне значення для визначення найбільш повного спектра можливих шляхів і способів організації майбутньої життєдіяльності класного співтовариства й виховних стосунків у ньому. Діалоговий характер взаємодії педагогів, учнів і батьків у процесі планування, безсумнівно, підвищує шанси на успіх у здійсненні планованої діяльності.

Принцип індивідуальності націлює учасників планування спрямовувати свої зусилля на створення модельних уявлень про виховну систему класу, в якій індивідуальність кожного учня є цінністю, а процес її розвитку та прояву – однією з головних задач системи, що моделюється. Принцип індивідуальності припускає також урахування індивідуальних особливостей дітей і дорослих при організації колективної діяльності з розробки плану.

Принцип науковості є вираженням вимоги до вихователя спиратись при складанні плану на наукові уявлення про сутність, рушійні сили та закономірності процесу виховання й розвитку дитини, на теоретичні положення сучасних педагогічних концепцій виховання учнівської молоді, на технологічні розробки вітчизняних і закордонних учених із проблем планування й організації виховної діяльності з учнями.

Принцип безперервності звертає увагу розроблювачів плану на одну з найважливіших характерних рис процесу планування – його безперервність. Затвердження плану роботи педагога-вихователя може свідчити лише про відносну завершеність процесу планування. Навіть досвідчений вихователь після складання плану вносить у нього корективи, тому що виховна система класу (виховної групи) – це «живий» організм, у якого змінюються інтереси, потреби, ціннісні установки дітей і дорослих, коректуються міжособистісні емоційно-психологічні й ділові відносини, з’являються нові контакти з навколишнім соціальним і природним середовищем. Усе це обумовлює внесення змін у план виховної діяльності.

Спираючись у спільній діяльності з колегами, учнями та батьками на перераховані принципи, педагог-вихователь складає календарний та перспективний план роботи. Календарний план виховної роботи охоплює певний проміжок часу й містить таку інформацію, як найменування планованих справ, дата та час їх проведення, прізвища організаторів проведених заходів, зазначення режимних моментів. Такий план (найчастіше використовується така форма, як план-сітка) називають робочим планом вихователя. Його складання, як правило, не викликає в педагога яких-небудь ускладнень, тому далі мова піде про технології перспективного планування, про зміст, форму та структуру плану виховної роботи у класі на навчальний рік чи півріччя.

Спочатку про алгоритм розробки перспективного плану. Він являє собою своєрідний технологічний ланцюжок послідовно виконуваних дій вихователя й інших учасників планування. Основними ланками цього ланцюжка є:

• визначення вихователем порядку й термінів дій із планування виховної роботи та життєдіяльності у класі;
• педагогічний аналіз стану й результатів виховного процесу;
• моделювання вихователем образу класу, його життєдіяльності й виховного процесу в ньому;
• колективне планування;
• уточнення, коректування й конкретизація педагогічного задуму, оформлення плану виховної роботи.

Правильно здійснюючи дію за дією, крок за кроком, будь-який педагог зможе розробити оптимальний і науково обґрунтований план виховної роботи. Щоби найкраще уявити механізм складання перспективного плану, доцільно докладно описати спільні дії дітей і дорослих із планування життєдіяльності класного співтовариства й виховної роботи в ньому.

Перший крок вихователя – це визначення порядку та термінів дій із розробки плану.

Фактично педагогу треба скласти один план зі створення іншого плану. На перший погляд ця фраза може здатись дивною, але при всій своїй дивовижності вона є вірною. Щоб діяльність вихователя  й інших учасників планування була більш цілеспрямованою, упорядкованою й ефективною, необхідно спланувати спільну діяльність із розробки перспективного плану виховної роботи. Зрозуміло, що при визначенні порядку дій педагог використовує свої знання про алгоритм планування. Але крім них він повинен мати інформацію про те, як буде проходити планування виховної роботи в загальному масштабі навчального інтернатного закладу. Процеси планування в освітній установі та її структурних підрозділах повинні протікати одночасно. У цьому зв’язку можна скористатись розробленою професором Л. Байбородовою циклограмою планування виховної роботи на новий навчальний рік.

При складанні плану спільної діяльності зі здійснення перспективного планування варто визначити форми та способи участі учнів і батьків у даному процесі, вирішити із психологом, заступником директора з виховної роботи й іншими членами педагогічного колективу питання про психолого-педагогічне забезпечення дій з розробки плану.

Другий крок у діяльності з планування виховного процесу у класі – це проведення аналізу виховної роботи за минулий навчальний рік. Педагогічний аналіз часто сприймається як трудомістка й аж ніяк не найнеобхідніша частина професійної діяльності вихователя, що, до того ж, вимагає значних інтелектуальних і фізичних витрат. Практична користь аналітичної діяльності не завжди здається очевидною. Однак вивчення великої кількості планів виховної роботи і проведення дослідно-експериментальної діяльності в ряді шкіл дозволяють зробити висновок про те, що аналіз виховного процесу може і повинен стати основою для планування педагогом-вихователем  виховної роботи на наступний період. Це можливо за таких умов:

• по-перше, аналіз проведений неформально;
• по-друге, педагогічний аналіз являє собою не еклектичне (різнорідне й не завжди взаємозалежне) поєднання різних фактів та оцінних суджень, а має чітку структуру і здійснюється відповідно до визначених науково-методичних принципів;
• по-третє, аналітична діяльність будується відповідно до розробленого критеріально-аналітичного апарату;
• по-четверте, аналіз є досить інформативним і змістовним;
• по-п’яте, вихователь ураховує спектр думок більшості суб’єктів педагогічного процесу – педагогів, школярів, їхніх батьків, адміністрації школи, представників педагогічної громадськості, з якими безпосередньо взаємодіє колектив класу.

У сучасній педагогічній практиці можна спостерігати кілька підходів до проведення аналізу виховної роботи, наприклад, описовий, полярно-оцінний, системний, проблемний та особистісно зорієнтований. Відзначимо основні риси цих підходів.

При описовому підході описуються й аналізуються події та явища, що відбулись у життєдіяльності класу, як правило, за принципом «що бачу, про те й пишу».

При полярно-оцінному підході насамперед виділяються й аналізуються позитивні й негативні моменти та результати навчально-виховного процесу (так звані «плюси» та «мінуси»). Передбачається також «розкриття» причин негативних чи позитивних явищ у життєдіяльності класу.

Системний підхід припускає цілісний аналіз педагогічного процесу в сукупній єдності та взаємодії всіх його компонентів: суб’єктів, цілей, змісту, засобів (форм, методів, прийомів), результатів діяльності й виховних відносин. При цьому акцент робиться на «ключових» моментах педагогічного процесу, що вважаються пріоритетними в аналізований період життєдіяльності класу.

При проблемному підході відбуваються виділення, аналіз і структурування проблем і протиріч педагогічного процесу.

Останнім часом у деяких інноваційних освітніх установах успішно реалізуються принципи особистісно зорієнтованого підходу до навчання й виховання, що визначають специфіку педагогічного аналізу виховної роботи в класі (виховній групі). При особистісно зорієнтованому підході акцент в аналітичній діяльності робиться на таких аспектах, як:

• розвиток особистості дитини;
• становлення та прояв індивідуальних особливостей школярів;
• особистісні досягнення учнів;
• формування у класі та школі сприятливого середовища для розвитку учнів;
• функціонування системи медико-психологічного й соціально-педагогічного забезпечення процесу розвитку школярів.

У залежності від організаційної культури школи та традицій виховної діяльності, особистісних особливостей педагога та принципів педагогічного аналізу застосовуються такі види аналізу навчально-виховного процесу у класі:

• аналіз реалізації цілей і рішення задач;
• аналіз основних подій і педагогічних ситуацій;
• критеріально-орієнтований аналіз.

Аналіз реалізації цілей і рішення задач. Назва цього виду аналізу говорить сама за себе. Класний керівник оцінює ступінь досягнення цільових настанов, визначених у плані виховної роботи на попередній період. Для цього використовуються критерії реалізації цілей, а також показники, за якими можна судити про рішення виховних задач.

Для проведення аналізу основних подій і педагогічних ситуацій важлива наявність необхідного обсягу інформації. Однією з форм її накопичення є інформаційні або інформаційно-аналітичні довідки. В інформаційних довідках зазвичай указується: що відбувалось і проводилось, коли і хто проводив захід (комплекс заходів), які результати отримано у здійсненій діяльності. В інформаційно-аналітичну довідку включається додаткова інформація такого змісту:

1. Позитивні аспекти («плюси») проведеної діяльності: що особливо вдалось у визначенні змісту, форм і способів організації спільної діяльності, хто зумів відрізнитись, як проведена справа (захід) сприяла розвитку особистості школярів, у рішенні яких проблем удалось просунутись.
2. Негативні аспекти («мінуси») здійсненої діяльності: що не вийшло, хто не зміг справитися зі своїм дорученням, які педагогічні й організаційні задачі не вдалось вирішити до кінця.
3. Що нового вдалось одержати в результаті підготовки, проведення та підбиття підсумків спільної справи? Які педагогічні наслідки можливі після проведеного заходу? Які проблеми можуть загостритись найближчим часом, проявитись у віддаленій перспективі?
4. Як участь і позиція педагогів вплинули на результативність справи?
5. Висновки та пропозиції про перспективи та шляхи вдосконалення спільної діяльності.

Успішному проведенню аналізу основних подій сприяє колективний аналіз життєдіяльності, що припускає активну участь в аналітичній роботі всіх суб’єктів виховного процесу: педагогів, учнів, батьків, друзів класу. Серед форм колективного аналізу, які можуть бути джерелами важливої інформації, можна виділити усне опитування, анкетування, заповнення відкритого листа думок, випуск різних інформаційних листків, радіо-, фото-, стіннівок, виготовлення мальованого фільму «Справи поточного року», різноманітні форми колективного творчого аналізу (усний журнал, «жива газета», «телепрограма», творчий рапорт, огляд досягнень, самоатестація колективу, класні збори, присвячені підбиттю підсумків року).

Критеріально орієнтований аналіз спрямований на виявлення змін основних показників результативності, навчально-виховної роботи відповідно до розроблених критеріїв ефективності виховної діяльності. При аналізі варто розрізняти критерії результатів і критерії процесу. Критерії результатів дозволяють оцінити рівень розвитку тих чи інших якостей особистості учнів, їхньої вихованості, навченості, соціалізованості. Критерії процесу допомагають зрозуміти, як здійснюється виховна діяльність, як діють механізми виховання, який вплив на результати виховання роблять ті чи інші фактори (умови). Як критерії, що випливають із цього, можуть бути вибрані, наприклад:

• гуманність виховних відносин;
• залученість учнів у життєдіяльність класного колективу;
• сформованість ділових і міжособистісних взаємин;
• розвиненість самоуправлінських засад у класі;
• наявність соціальних зв’язків класного співтовариства;
• ефективність психолого-педагогічного й медико-соціального супроводу процесу розвитку учнів.

В аналітичній діяльності класного керівника можна виділити три основних етапи планування: підготовчий, основний і рефлексивний.

Призначення першого етапу полягає в підготовці самого вихователя до здійснення аналітичної діяльності. У цей період педагог визначає предмет і мету педагогічного аналізу, розробляє програму й інструментарій (критерії, форми, методи та прийоми аналізу) аналітичної діяльності, передбачає участь у цій роботі всіх суб’єктів виховного процесу.

На другому етапі педагог спрямовує свої зусилля на збір і систематизацію інформації про виховний процес, аналіз та оцінку результатів педагогічної діяльності, виявлення позитивних і негативних моментів у життєдіяльності класу й вихованні учнів, визначення проблем і протиріч у виховному процесі, складання прогнозу розвитку виховної системи класу, формулювання висновків і пропозицій з удосконалення й відновлення навчально-виховного процесу у класному співтоваристві.

На заключному етапі педагог оцінює проведену аналітичну діяльність, усуває фактичні та стилістичні неточності в інформаційно-аналітичних матеріалах, вносить до них необхідні корективи.

Третій крок вихователя в діяльності зі складання плану виховної роботи – це моделювання педагогом образу класу та процесу виховання в ньому.

Під образом класу нами розуміється сукупність уявлень педагога про майбутній стан класного співтовариства. Він складається з кількох частин. Основними складовими образу класу є:

• образ учня класу;
• образ життєдіяльності класного співтовариства, побудови в ньому діяльності, спілкування й відносин;
• уявлення про зовнішні зв’язки та відносини класу, про його місце й роль у шкільній спільноті.

Розглянемо кожну складову образу класу.

Образ учня класу. Даний образ складається з уявлень педагога про найбільш важливі якості, які повинні виховати в себе члени класного співтовариства. Створюючи образ учня, вихователь намагається знайти відповідь на досить важке запитання: якими якостями повинна володіти дитина, щоб успішно справлятися з покладеними на неї соціальними функціями громадянина, сина чи дочки, брата чи сестри, учня чи учениці, члена громадського об’єднання й ін.; щоб упевнено почувати себе у класному та шкільному колективах, оточуючому її соціумі; щоб реалізувати свої сили та здібності, стати справді щасливою людиною. Ці уявлення допоможуть педагогу правильно визначити мету й задачі виховної роботи, критерії та показники її ефективності.

Образ життєдіяльності класного співтовариства, побудови в ньому діяльності, спілкування й відносин. Практично кожний педагог прагне створення у класі інтелектуально й духовно багатої, діяльнісно й естетично насиченої, морально чистої й емоційно сприятливої атмосфери. Однак не всім удається побудувати такі відносини у класі, причиною чому є відсутність у педагога цілісних і детальних уявлень про характер, напрями та способи спільної життєдіяльності членів класного колективу.

Спочатку вихователю треба визначити, який вид чи напрям спільної діяльності (туристсько-краєзнавча робота, клубна діяльність, виховання учнів на традиціях національної культури тощо) може стати пріоритетним (домінуючим) у життєдіяльності класу. Вивчення виховної практики успішно працюючих педагогів-вихователів показує, що вони, з одного боку, намагаються використовувати у вихованні й розвитку школярів різноманітні види та форми діяльності, а з іншого – у широкому аспекті діяльності виділяють якийсь один у якості системоутворюючого та з його допомогою будують виховну систему класу, формують неповторну індивідуальність («обличчя») класного колективу.

Вибір пріоритетного виду діяльності залежить насамперед від інтересів і потреб учнів, особистісних особливостей вихователя, типу навчального закладу. Нерідко захопленість педагога туризмом чи спортом, театром чи художньою самодіяльністю переростає в загальне захоплення членів класного співтовариства (виховної групи), і на цій основі створюється виховна система класу, формується його індивідуальність. Часто в гімназичних і ліцейських класах обрання системоутворюючого виду діяльності пов’язано з профілем (спеціалізацією) навчального колективу: у біологічному класі – екологічна діяльність, у спортивному – фізкультурно-оздоровча, у класі з вивченням іноземної мови – пізнавально-країнознавча й т. п.

Поряд із пріоритетними й іншими видами діяльності вихователю необхідно уявити шляхи, форми та способи вдосконалення спілкування членів класного співтовариства. В останні роки педагоги стали більше приділяти уваги діловому й неформальному спілкуванню учнів, розвитку комунікативної культури школярів. У педагогічному арсеналі з’явились тренінги спілкування, комунікативні ігри, години спілкування й розвитку, гуртки та клуби комунікативної культури. Це не тільки значно збагатило виховний процес, а і сприяло підвищенню його ефективності.

Успішність життєдіяльності класу багато в чому залежить від характеру відносин, що формуються між членами класного співтовариства. Вихователю важливо чітко уявляти реальний стан міжособистісних і ділових відносин у класі, можливості та засоби їх поліпшення. У полі зору педагога повинні знаходитись усі члени класного співтовариства, але особливо ті учні, які займають неблагополучне становище в дитячому колективі. Бажано, щоб у сформованих уявленнях про майбутнє класу педагог зміг визначити нішу для самореалізації та самоствердження особистості кожної дитини, зумів намітити шляхи та способи створення більш комфортного й захищеного становища для кожного свого вихованця.

Не буде повним образ класу без уявлення про зовнішні зв’язки та відносини класу, про його місце й роль у шкільній спільноті. Педагог ясно усвідомлює, що не можна обмежувати виховний вплив на розвиток особистості учнів рамками класного колективу, тому спрямовує свої зусилля на побудову максимально відкритої виховної системи. Формуючи образ класу, вихователь передбачає участь своїх вихованців у загальношкільних заходах, у спільних справах з однолітками з класів однієї паралелі, у роботі з більш молодшими та старшими школярами. Доцільно подумати й про те, чим життєдіяльність класу може збагатити виховний потенціал загальношкільного колективу. На наш погляд, правильно роблять ті педагоги, які намагаються знайти друзів класу в найближчому соціальному оточенні. Ними можуть бути батьки, бабусі, дідусі, керівники гуртків, клубів, секцій, народні умільці, ветерани війни та праці. Добрими друзями класних колективів бувають різні люди, які відрізняються за віком, характером, професією, політичними поглядами, але схожі за двома дуже важливими якостями: по-перше, вони чимось (своїм захопленням, життєвим досвідом, талантом) цікаві учням; і по-друге, вони виявляють бажання бути корисними дітям. Часто така позиція дорослих викликає адекватну реакцію з боку учнів, які також намагаються стати потрібними для оточуючих і прагнуть охопити своєю турботою тих, хто її потребує.

Завершуючи опис образу класу, варто відмітити, що він повинен відображати необхідний, можливий і бажаний стан виховного процесу. Необхідний – це той стан, що моделюється на основі врахування об’єктивних закономірностей і тенденцій розвитку процесу виховання учнів даного класу; можливий – це той стан, що проектується відповідно до реальних умов функціонування й зони найближчого розвитку класного колективу, виявленої в ході аналітичної діяльності педагога; бажаний – це той стан, що створюється в модельних уявленнях, які формуються на базі суб’єктивних переваг, бажань та інтересів педагога та його вихованців. Тільки при наявності такого сформованого образу класу у класного керівника можна робити наступний крок у діяльності з планування виховної роботи.

Четвертий крок у складанні плану виховної роботи – це колективне планування.

У колективному плануванні життєдіяльності класу бере участь не тільки вихователь (вихователі), а й весь колектив учнів класу, а також батьки та друзі класного співтовариства. Професор О. Тітова вважає колективне планування найбільш важкою, з методичної точки зору стадією в організації колективної творчої діяльності. У той же час саме вона виявляється вирішальною та багато в чому визначає успіх наступних спільних дій.

Досвідчені педагоги-практики та методисти стверджують: якщо без попередньої роботи попросити учнів внести свої побажання у план роботи класу на майбутній навчальний рік, то навряд чи можна досягти бажаного результату. У цьому випадку надійдуть недостатньо обґрунтовані та примітивні пропозиції, і найчастіше тих подій, що вже проходили у класі. Украй рідко пропонуються оригінальні та цікаві ідеї. Очевидна необхідність використання спеціальної технології включення учнів, батьків та інших представників класного співтовариства у спільну діяльність зі складання плану.

Така технологія була детально розроблена в теорії та практиці комунарського руху. Вона ввійшла в теоретичну та практичну педагогіку під назвою «колективне планування». Основоположник комунарської педагогіки І. Іванов уважав, що колективне планування – це творча організаторська справа, коли кожний член колективу бере участь у розкритті перспектив, у пошуку й виборі загальних справ на новий період, розробці конкретного плану таких справ.

Як найважливіша ланка (етап) колективної організаторської діяльності колективне планування містить у собі: загальні збори-старт; конкурс на кращу пропозицію до плану, на кращий проект справи, анкети пропозицій; розвідку справ і друзів – попередню та масову (за такими маршрутами, як «клас», «бібліотека», «малята», «мікрорайон», «рідна природа», «далекі друзі» та ін.); виготовлення газет-«блискавок» із пропозиціями до плану (для обговорення). У наступні роки створена технологія колективного планування поповнилась новими формами, методами та прийомами. До них можна віднести аукціон ідей і пропозицій, відкритий лист (стенд, «паркан») пропозицій, скарбничку (фонд, «банк», «поштова скринька») ідей і пропозицій, журнал-естафету, дискусію, захист проектів плану й ін. Необхідно відмітити, що технологія колективного планування стала використовуватись як при підготовці окремої справи, так і при виборі сукупності справ і заходів на якийсь визначений проміжок часу.

Будь-яка технологія складається з послідовно виконуваних дій. На даному етапі планування виховної роботи у класі можуть бути здійснені такі дії:

• попереднє планування життєдіяльності класного співтовариства на новий період з учнівським і батьківським активом;
• організація педагогічного супроводу колективного планування;
• здійснення класним співтовариством перспективного планування життєдіяльності у класі;
• проектування разом із батьками та друзями класу дій з педагогічного забезпечення реалізації плану життєдіяльності класу.

Розглянемо методичні аспекти перерахованих дій.

Під час попереднього планування життєдіяльності класного співтовариства важливо розширити коло розроблювачів плану, залучити активістів із числа учнів і батьків перспективами майбутніх у новому році та заручитись їхньою підтримкою. Можливий такий варіант обговорення з групою активістів пропозицій до плану роботи та порядку дій із залучення всіх учнів і батьків у процес планування:

• осмислення й виділення найбільш актуальних проблем життєдіяльності класу;
• висування цілей і задач на планований період;
• обмірковування загальних ідей (задуму) майбутньої життєдіяльності;
• визначення основних справ майбутнього навчального року;
• пошук відповіді на питання про терміни та порядок дій учасників колективного планування;
• призначення відповідальних за проведення заходів щодо колективного планування.

Організація педагогічного супроводу колективного планування припускає створення умов для його успішного здійснення. Для цього необхідно зробити таке:

• домовитися заздалегідь із консультантами класу про час, місце та зміст консультацій;
• організувати своєчасне інформування та взаємодію організаторів та учасників планування;
• допомогти ведучому в підготовці до зборів-старту та проведення захисту ідей і пропозицій до плану роботи;
• провести інструктаж керівників мікрогруп про хід, терміни та передбачувані результати колективного планування, прийоми та способи організації роботи мікрогруп (як діяти, щоб досягти найкращого результату);
• надати допомогу відповідальним за окремі напрями в роботі з планування.

Діяльність класного співтовариства з розробки перспективного плану доцільно розділити на кілька періодів:

I період – збори-старт колективного планування;

II період – консультації з фахівцями;

III період – «розвідка» справ і друзів;

IV період – захист ідей і пропозицій до річного плану;

V період – складання плану життєдіяльності класу;

VI період – осмислення підсумків колективного планування.

Проектування дій з педагогічного забезпечення реалізації плану життєдіяльності класу припускає:

• визначення в дорослому активі класу кураторів основних напрямів спільної діяльності;
• призначення з числа дорослих відповідальних за надання допомоги учням у підготовці та проведенні окремих справ і заходів;
• моделювання інформаційно-методичної підтримки організації виховного процесу й життєдіяльності у класі;
• планування фінансового й матеріально-технічного забезпечення діяльності класного співтовариства;
• проектування дій з надання допомоги учнівському колективу в розширенні та зміцненні внутрішніх і зовнішніх соціальних зв’язків і відносин.

Правильне та послідовне використання перерахованих форм, методів і прийомів колективного планування – це запорука успішного здійснення всієї діяльності зі складання плану виховної роботи.

Заключним кроком у спільній діяльності з планування є уточнення, коректування педагогічного задуму й оформлення плану виховної роботи.

Педагог-вихователь після використання прийомів і методів колективного планування, як правило, уточнює й коректує свій первісний задум про побудову в новому навчальному році життєдіяльності й виховного процесу у класному колективі. Він намагається в максимальній мірі врахувати пропозиції вихованців, батьків і на основі їхніх побажань сформувати більш конкретні уявлення про цільовий, змістовний, організаційний та оціночно-діагностичний компоненти майбутньої виховної діяльності.

Для оформлення плану виховної роботи педагогу необхідно вибрати найбільш раціональний варіант його форми і структури, а також виконувати під час складання такі вимоги, що висуваються до документів педагогічного планування:

• цілеспрямованість і конкретність освітніх завдань;
• компактність плану;
• різноманітність змісту, орм і методів запланованої роботи, оптимальне поєднання інформування дітей та організації їхньої діяльності;
• наступність, систематичність і послідовність запланованих заходів;
• перспективність і актуальність запланованих видів роботи;
• використання педагогічного керівництва і водночас стимулювання активності вихованців;
• реальність плану, врахування під час його складання вікових та індивідуальних особливостей учнів, рівня їх підготовленості, умов життя;
• забезпечення зв’язку позакласної роботи з позашкільною;
• узгодженість плану виховної роботи з планом роботи навчального закладу та діяльності дитячих громадських організацій;
• врахування традицій класу, школи (інтернатного закладу), району, міста (села), культури і звичаїв місцевого населення;
• врахування знаменних дат і подій, державних і національних свят, які відзначатимуться у цьому навчальному році;
• забезпечення об’єднання зусиль педагогів, школи, сім’ї, громадськості;
• гнучкість плану.

Це дасть змогу вихователю правильно та ефективно здійснювати діяльність щодо складання й оформлення плану виховної роботи.

Зміст, форми і структура плану виховної роботи

Під час планування виховної роботи вихователю, крім визначення цілей, форм і засобів виховання учнів, необхідно обрати оптимальний варіант змісту, форми і структури плану роботи на навчальний рік або семестр. За змістом план має бути спрямований на формування у дітей та учнівської молоді особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури; виховання шанобливого ставлення до родини; формування здорового способу життя, забезпечення фізичної досконалості.

Структура календарного плану може включати такі розділи:

1. Аналіз виховної роботи за минулий рік.
2. Цілі та завдання виховної діяльності.
3. Психолого-педагогічна характеристика класу.
4. Основні напрями діяльності та справи класного колективу.
5. Індивідуальна робота з учнями.
6. Робота з батьками.
7. Вивчення стану та ефективності виховного процесу в класі.

Перший розділ плану традиційно називається “Аналіз виховної роботи за минулий рік”. Без такої діяльності неможливо правильно визначити цільові орієнтири, пріоритетні напрями виховної роботи на наступний навчальний рік, обрати оптимальні форми, методи та прийоми її організації.
Пропонуємо скористатися одним із варіантів аналізу виховної роботи у класі (див. додаток 3).
У другом розділі плану – “Цілі та завдання виховної діяльності” – зазначаються цільові орієнтири виховної діяльності педагога відповідно до Державної програми «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 кл.» (див. додаток (окремий файл)). Обираючи мету, вихователі мають спиратися на підсумки індивідуальної та колективної аналітичної діяльності та спроектовані образи учня й класу, а також виконувати вимоги, які висуваються до цільових орієнтирів виховної діяльності. Останні мають:

1)  сприяти розвитку особистості дитини, формуванню її інтелектуального, морального потенціалу, забезпечувати опанування учнями цілісної системи знань про навколишнє середовище, практичних умінь і навичок, способів творчої діяльності, прийомів і методів самопізнання і саморозвитку; виховувати в них ціннісне сприйняття себе і навколишньої соціальної та природної діяльності;

2) узгоджуватися з інтересами та ціннісними настановами членів класної спільноти, такими, що відповідять особливостям колективу класу та умовам його життєдіяльності;

3) забезпечуватися необхідними ресурсами для реалізації;

4) бути конкретними, чітко й зрозуміло сформульованими;

5) сприйматися такими, яких складно, але можливо досягнути;

6) бути гнучкими, тобто придатними до коригування;

7) бути діагностичними.
У плані роботи вихователя разом із цілями формулюються й завдання, виконання яких дає змогу досягти поставленої мети.
У третьому розділі – “Психолого-педагогічна характеристика класу” – подаються загальні відомості про клас, індивідуальні особливості учнів, рівень їхньої вихованості, свідомості. Громадської відповідальності; розвиток самоврядування тощо. Вихователь може використати “Орієнтовні питання для складання характеристики класу” (див. додаток 4).
Четвертий розділ плану – “Основні напрями діяльності та справи класного колективу”.
Відповідно до результатів, отриманих у процесі аналітичної діяльності й зазначених у першому розділі плану, та на основі сформульованих цілей і завдань виховної роботи педагогу необхідно визначити напрями, форми та способи організації життєдіяльності класного колективу. Допоможуть у цьому сформований педагогом образ класу, його уявлення про організацію діяльності, спілкування і відносини у дитячому колективі.
Форми та способи життєдіяльності класу не мають визначатися набором випадково відібраних і не пов’язаних між собою заходів. Щоб добір справ був справді системним і науково обґрунтованим, вихователь має під час планування спиратись на теоретичні та технологічні розробки з питань виховання учнів.
Потрібно передбачити участь вихованців у загальноосвітніх і класних справах, водночас визначити як пріоритетний той вид діяльності, що якнайкраще вплине на розвиток особистості учнів та забезпечить неповторність класного колективу. Вибираючи форми й способи роботи, вихователь віддає перевагу тим справам, які пропонувались учнями та батьками під час колективного планування життєдіяльності у класі. ці заходи найбільше відповідають інтересам і потребам учнів та сприяють їхньому розвитку.
Педагогу важливо правильно визначити терміни виконання завдань і відповідальних за підготовку та проведення заходів. Оптимальний розподіл часу і сил членів спільноти дасть змогу підвищити ефективність виховної діяльності.
Наявність у плані розділу “Індивідуальні робота з учнями” зумовлена діяльністю вихователя, спрямованою на створення у класі сприятливого середовища для формування особистості учнів, педагогічне проектування та забезпечення індивідуальної траєкторії розвитку учня, пошук найбільш ефективних прийомів і методів здійснення виховного впливу на кожну дитину.
Основними напрямами індивідуальної роботи з учнями є:

• вивчення індивідуальних особливостей учнів, специфіки умов і процесу їх розвитку;
• встановлення міжособистісних контактів із кожною дитиною;
• створення в класі (виховній групі) умов для прояву і розвитку реальних і потенційних можливостей учнів, задоволення соціально цінних і особистісно значущих інтересів та потреб учнів;
• вивчення та врахування в роботі стану фізичного, психічного та соціального здоров’я вихованців;
• розв’язання питання соціальної адаптації учнів в умовах дитячого та педагогічного колективу;
• надання індивідуальної допомоги учням, які мають проблеми в адаптації до життєдіяльності класу, відносинах з педагогом та іншими членами колективу інтернатного закладу, виконанні норм і правил поведінки у закладі та поза її межами;
• профілактична робота з учнями “групи ризику” (що виховуються у дисфункційних сім’ях, схильні до правопорушень, вживають наркогенні речовини);
• взаємодія з батьками, адміністрацією, соціально-психологічною та іншими службами навчального закладу з метою проектування індивідуальної траєкторії розвитку учнів, педагогічної підтримки суспільно корисних ініціатив учнів, корекції відхилень в інтелектуальному., моральному та фізичному становленні їх особистості;
• сприяння вихованцям у діяльності з самопізнання, самовизначення та саморозвитку;
• діагностика результатів навчання, виховання і розвитку кожного учня, облік їхніх особистих досягнень.

Під час розробки плану вихователь може використати такі педагогічної засоби, як прийоми й методи психолого-педагогічної діагностики, вивчення матеріалів медичного та психологічного обстеження учнів, складання індивідуальних характеристик вихованців, оформлення карти захоплень та інтересів учнів, їхніх батьків, ведення щоденника особистих досягнень учнів, визначення разом із вихованцем та його батьками найближчих перспектив розвитку, індивідуальні консультації та бесіди, педагогічний консиліум, створення ситуацій успіху та вибору, розробка та реалізація програми колекційної діяльності, організація занять гуртка “Пізнай себе” тощо.
Шостий розділ плану виховної роботи – “Робота з батьками”. Запорукою успішної виховної роботи вихователя є його співпраця з батьками, оскільки саме сім’я значною мірою впливає на процес розвитку особистості дитини. Тому важливе і відповідальне завдання педагога – зробити батьків активними учасниками педагогічного процесу. Виконання цього завдання можливе за умови, якщо у плані діяльності будуть передбачені такі напрями роботи з батьками:

• вивчення сімей учнів;
• педагогічна просвіта батьків;
• забезпечення участі батьків у життєдіяльності класного колективу;
• педагогічне управління діяльністю батьківської ради класу;
• індивідуальна роботи з батьками;
• інформування батьків про хід і результати навчання й виховання та розвиток учнів.

Сьомим компонентом структури плану роботи може бути розділ “Вивчення стану та ефективності виховного процесу в класі”.
Об’єктами дослідження за цим напрямом можуть бути обрані:

а) розвиток особистості учнів;

б) формування класного колективу;

в) рівень задоволеності учнів та їхніх батьків життєдіяльністю класу.
Під час дослідження процесів, що відбуваються у класі, вихователю необхідно звернути увагу на такі важливі аспекти життя колективу, як:

• організація соціально значущої спільної діяльності;
• наявність пріоритетного (домінуючого) виду діяльності;
• активність і самореалізація учнів у спільній діяльності;
• стан емоційно-психологічних відносин;
• стан ділових відносин;
• наявність зв’язків з іншими групами та окремими індивідами;
• розвиток учнівського самоврядування.

У ході діагностичної діяльності педагог може використовувати різноманітні прийоми та методи: педагогічне спостереження, соціологічне опитування (бесіду, інтерв’ю, анкетування), тестування, створення педагогічних ситуацій, методи експертного оцінювання, індивідуального і групового самооцінювання, вивчення продуктів творчої діяльності учнів тощо.
У технологічний арсенал вихователя можна включити такі діагностичні засоби:

• ігри “Лідер”, “Кіностудія”, “Подорож морем захоплень”;
• тести “Розумне про життєвий досвід”, “Задоволеність учнів шкільним життям”, “Задоволеність батьків роботою навчального закладу”;
• анкету “Який у нас колектив?”;
• конкурс малюнків “Я у своєму класі” тощо.

Крім основних розділів, у план виховної роботи можуть бути включені різноманітні додатки. Відповідно до традицій планування у конкретному навчальному закладі цей документ може містити інформацію про батьків, їх участь у життєдіяльності класу, відвідування ними батьківських зборів, відомості про сім’ї та учнів, інтереси та захоплення о останніх, їх зайнятість у позаурочний час, дані про результати педагогічних спостережень та психолого-педагогічної діагностики, про учнівське самоврядування.
Планування – справа творча, тому вихователь має право вибрати такий варіант, який найбільше відповідає його педагогічним переконанням, містить необхідну інформацію і є зручним для використання у повсякденній роботі.

Додатки

Матеріали, що можуть бути використані класним керівником у роботі

ДОДАТОК 1

Нормативно-правові акти

1. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року.
2. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю Організацій Об’єднаних Націй 20 листопада 1959 року.
3. Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1989 року.
4. Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, яка відбулася в Організації Об’єднаних Націй в м. Нью-Йорку 30 вересня 1990 року.
5. Конституція (Основний Закон) України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.

Закони України

6. “Про освіту” від 23.03.1996 р. № 100/96-ВР (зі змінами і доповненнями).
7. “Про загальну середню освіту” від 12.05.1999 р. № 651-ХІV.
8. “Про позашкільну освіту” від 22.06.2000 р. № 1841-ІІІ.

Укази Президента України

9. “Про затвердження Національної доктрини розвитку освіти” від 17.04.2002 р. № 347/2002.
10. “Про додаткові заходи щодо забезпечення виховання Національної програми “Діти України” на період до 2005 року” від 24.01.2001 р. № 42/2001.
11. “Про Національну програму “Репродуктивне здоров’я 2001-2005 рр.” від 26.03.2001 р. № 203/2001.
12. “Про затвердження “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 рр.” від 25.12.2000 р. № 1376/2000.
13. “Про програму профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні” від 04.02.1999 р. № 117/99.
14. “Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя” від 15.03.2002 р. № 258/2002.
15. “Про Національну програму правової освіти населення” від 18.10.2001 р. № 992/2001.
16. “Про Програму роботи з обдарованою молоддю на 2001 – 2005 рр.” від 08.02.2001 р. № 78/2001.
17. “Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей” від 12.11.1999 р. № 1460/99.
18. “Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей” від 20.12.2000 р. № 1396/2000.
19. “Про Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 – 205 рр.” від 20.08.2001 р. №643/2001.

Постанови Кабінету Міністрів України

20. “Про програму профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001 – 2003 рр.” від 11.06.2001 р. № 790.
21. “Про затвердження Державної програми “Онкологія” на 2002 – 2006 рр.” від 29.03.2002 р. № 392.
22. “Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад” від 14.06.2000 р. № 946.
23. “Про Програму “Українська родина” від 14.03.2001 р. № 243.
24. “Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства” від 15.09.1999 р. № 1697.
25. “Про Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми” від 25.09.1999 р. № 1768.
26. Проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української державності // Педагогічна газета. – 2000 р. – № 6(72) (червень).
27. Концепція державної сімейної політики, схвалена Постановою Верховної Ради України від 17.09.1999 р. № 1063-ХІV.

Нормативні акти, підготовлені Міністерством освіти і науки України

28. Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти, затверджена колегією Міністерства освіти і науки України 28 лютого 1996 року.
29. Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 06.09.2000 р. № 434.

ДОДАТОК 2

Опис методики колективних творчих справ

Колективна творча справа – це діяльність, що приносить радість і користь оточуючим і класному колективу, в процесі якої учні намагаються поліпшити життя, як своє, так і людей, що їх оточують.
Справа є колективною, оскільки її планують, готують, реалізують, оцінюють спільно вихованці та вихователі, разом здійснюючи пошук найкращих шляхів виконання життєво важливих завдань. Така діяльність, крім того, є творчою, бо її не можна організовувати відповідно до певної догми чи шаблону, слід завжди обирати різні варіанти її проведення, виявляти нові можливості учнів, бо ці заходи є частиною їхнього життя.
Колективна творча справа – це спосіб забезпечення яскравого. Наповненого працею і грою, творчістю й дружбою, мрією та радістю життя й одночасно основний виховний засіб.
Змістом діяльності учнів є турбота про класний колектив, один про одного, про оточуючих людей, про далеких друзів.
Колективні справи можуть бути різними за тривалістю підготовки і проведення, обсягом роботи, здійснюваної учасниками. За характером провідної діяльності їх поділяють на організаторські, трудові, пізнавальні, художні, спортивні.
Колективна творча справа – це динамічна система, процес реалізації якої проходить шість стадій.
1-ша стадія – попередня робота вихователя. Класний керівник визначає роль конкретної колективної творчої справи у загальній виховній роботі з класним колективом; комплексні виховні можливості колективної справи; конкретні цілі, завдання виховної роботи; розробляє 2 – 3 варіанти завдань для учасників колективної діяльності; доручення для творчих груп; аналізує можливості участі в колективній роботі батьків та інших представників класної спільноти.
2-га стадія – колективне планування колективної творчої справи. Як правило, воно проходить у формі загального збору-старту, на якому керівник ставить перед учасниками проблемні питання-завдання:
Для кого хочемо провести справу?

На радість і користь кому?

Як краще її провести?

З ким разом? Кому брати участь?

Де і коли провести запланований захід?
Під час такого збору ведучий задає питання для уточнення, порівняння різних думок, підтримує і розвиває найбільш цікаві пропозиції. Наприкінці обговорення всі пропозиції зводяться до загальних рекомендацій. У разі необхідності вибирають “раду справи” – збірний колектив представників усіх робочих підгруп, який уточнює, конкретизує план підготовки проведення заходів, розподіляє доручення, керує підготовкою, а потім і проведенням справи.
Крім загального збору-старту, можливі конкурс на найкращу пропозицію щодо плану, найкращий проект справи; заповнення анкети пропозицій; розвідка справ; виготовлення газет-“блискавок” з пропозиціями щодо плану (для обговорення); аукціон ідей; організація скарбнички (фонду, “банку”, “поштової скриньки”) ідей та пропозицій; заповнення журналу-естафети; дискусія, захист проектів плану тощо.
3-тя стадія – колективна підготовка справи. Група, що керує проведенням цієї колективної творчої справи, організовує безпосереднє виконання плану її підготовки підгрупами спільно зі старшими друзями, дорослими, батьками, шефами.
4-та стадія – проведення колективної творчої справи. Реалізується конкретний план, розроблений керівним органом з урахуванням пропозицій учасників справи. Під час проведення колективної творчої справи допускаються імпровізація, відхилення від первинного задуму через непередбачені обставини і навіть помилки. Головне для керівника – забезпечити виникнення у вихованців бадьорості, життєрадісності, впевненості у власних силах, прагнення переборювати будь-які труднощі.
5-та стадія – колективне оцінювання творчої справи. На спеціально організованому зборі-“вогнику”, присвяченому підбиттю підсумків роботи за минулий період, обговорюються спочатку в підгрупах, а потім спільно з усіма учасниками позитивні й негативні моменти підготовки і проведення колективної творчої справи. (Наприклад, з’ясовуються питання: Що було добре? Що нам вдалося реалізувати і завдяки чому? Що не вдалося і чому? Як можна використати цю справу надалі? Як діяти інакше?)
Можливе оцінювання проведеної справи за допомогою опитування чи анкетування, також випускається газета тощо. (Під час анкетування учні дають відповіді на такі питання: Що нового ти зробив? Про що дізнався? Чого навчився сам і навчив друзів?).
Вихователі підбивають підсумки роботи й оцінюють виконання виховних завдань на нараді дорослих учасників справи.
6-та стадія – виконуються ті рішення, що були прийняті на зборах колективу вихованців за підсумками колективної творчої справи, розробляються нові справи чи зустрічі, вивчається новий матеріал, проводиться певна пошукова робота в якомусь конкретному напрямі тощо.

Додаток 3
Питання для аналізу виховної роботи у класі

1. Аналіз ефективності визначення цілей та планування виховного процесу в класі в минулому році.

• Результати виконання виховних завдань минулого року, доцільність їх постановки, дієвість ідей, що використовувались під час планування.
• Правильність вибору основних напрямів, змісту, форм і методів роботи, засобів педагогічного впливу, прийомів залучення учнів до діяльності та спілкування.

2. Аналіз розвитку учнів класу.

• Рівень вихованості учнів, особливості їх морально-етичного, естетичного, інтелектуального та фізичного розвитку (вказати, які чинники найбільше вплинули на ці процеси).
• Розвиток  пізнавальних інтересів та творчих здібностей учнів, які виявляються в інтелектуальній, художньо-естетичній, трудовій та іншій діяльності.
• Рівень знань, умінь і навичок учнів класу, їхня успішність (бажано порівняти з результатами минулих років).
• Зміни у мотиваційно-споживчій сфері (динаміка навчальних мотивів, мотивів участі у життєдіяльності класу, навчального закладу, прояви “нових” потреб учнів тощо).
• Сформованість в учнів потреби займатися самовихованням.
• Зміни в соціокультурному розвитку учнів (розвиток культури спілкування, правової, інтелектуальної, художньої, екологічної, фізичної культури, культури сімейно-родинних відносин, економічної культури та культури праці; адаптованість до сучасного життя; розвиток самостійності, уміння благотворно впливати на соціум; формування культури життєвого самовизначення).
• Успіхи та досягнення учнів класу, їхні особисті досягнення, прояв їхніх індивідуальних особливостей.
• Учні “групи ризику” (їхні індивідуальні особливості, запити, мотиви їх вчинків, вплив на них найближчого соціального оточення; найбільш дієві форми роботи з ними; завдання щодо виховання цих учнів та корекції їхньої поведінки; прогнозування соціалізації цих учнів у майбутньому).

3. Аналіз динаміки соціального розвитку учнів.

• Особливості відносин учнів класу із соціумом, що їх оточує, найбільш помітні зміни у цих відносинах, що відбулися протягом минулого навчального року.
• Які чинники (умови) особливо вплинули на ці зміни.
• Основні ціннісні орієнтації учнів класу, особливості їхнього ставлення до людей, праці, навчання, навчального закладу, класу тощо.
• Зміна кола найбільш значущих учнів класу. Хто для них є (стає) найбільш значущим. Якою мірою найближче соціальне оточення (батьки, однокласники), заняття в гуртках, секціях та інших об’єднаннях впливають на процес соціалізації учнів та його результати.
• Хто і що впливає на розвиток особистості учня, на формування його особистісних якостей, творчих здібностей і талантів.
• Яку роль у соціальному розвитку учнів відіграє класна спільнота.

4. Аналіз розвитку колективу класу.

• Соціально-психологічний мікроклімат у класі. які чинники (люди, умови) впливають на його створення? Особливості морально-психологічного клімату в класі: характер взаємовідносин учнів (тактовність, ввічливість, увага та повага один до одного, особливості стосунків хлопців та дівчат, доброзичливість, колективізм, стосунки взаємної відповідальності, турботи тощо); домінуюче ставлення учнів до вчителів, навчального закладу; особливості спілкування у класному колективі.
• Соціометрична, рольова та комунікативна структури класу, рівень розвитку колективних взаємовідносин і колективної творчої діяльності, ступінь замученості учнів до життєдіяльності класу, процесу планування, організації та аналізу спільної діяльності.
• Розвиток громадської активності учнів (ступінь їхньої ініціативності, творчості, організованості, самостійності, участі у самоврядуванні класу).Зміни складу класу, які відбулися протягом року, індивідуальні особливості “нових” учнів, їх адаптація та інтеграція у класний колектив.
• Особливості громадської думки класу, вплив колективу на інтереси та поведінку окремих учнів. Хто (що) найбільше впливає на громадську думку класу.

5. Аналіз організації виховного процесу в класі та визначення ефективності виховної роботи педагога-вихователя.

• Що зі змісту виховних заходів було найкраще сприйнято учнями? У яких справах вони брали участь із найбільшим задоволенням? У яких проявили себе активними організаторами? А до яких залишились байдужими? У яких були пасивними? Чому?
• Наскільки вдалою була послідовність класних заходів у минулому навчальному році?
• Яка діяльність позитивно вплинула на формування в учнів свідомої дисципліни та відповідального ставлення до навчання й праці?
• Які методи, форми роботи та засоби її організації найбільш позитивно вплинули на розвиток учнів?

6. Аналіз участі класну у життєдіяльності навчального закладу.

• Основні мотиви участі учнів класу в загально шкільних заходах, ступінь їх зацікавленості в роботі та залучення до життєдіяльності навчального закладу, активність і результативність (в контексті розвитку особистості школярів) участі членів класного колективу у загально шкільних справах.
• Участь учнів класу в шкільному самоврядуванні, організаторській діяльності, роботі шкільних гуртків, клубів та інших об’єднань, вплив цієї діяльності на виховання і розвиток особистості учнів.

7. Аналіз педагогічної взаємодії учнів класу з батьківським активом.

• Частота і характер контактів із сім’ями учнів.
• Зміна ставлення батьків до навчального закладу протягом навчального року.
• Вплив батьків учнів на виховну діяльність класу (формулювання соціального замовлення, висування вимог до змісту й організації педагогічного процесу, планування та проведення класних справ і заходів).
• Результативність педагогічної просвіти батьків та інформування їх про хід і результати навчально-виховного процесу (залежно від змісту і форм його організації).
• Результативність організації батьківських зборів у класі.
• Ефективність індивідуальної роботи з батьками.
• Особливості взаємовідносин з батьківським активом (батьківським активом навчального закладу, радою батьків класу).
• Результати педагогічних спостережень за вихованням у сім’ях учнів класу, участю батьків у підготовці дітей до сімейного життя.
• Взаємодія з “проблемними” сім’ями, що потребують особливої уваги педагогів.

8. Аналіз організації педагогічної взаємодії дорослих, що працюють з учнями класу.

• З ким із педагогічних, медичних, соціальних працівників та представників інших сфер здійснювалась виховна взаємодія?
• Хто із дорослих, що працюють з учнями класу, справляє значний вплив на виховання і розвиток учнів?
• Якою мірою вихователеві вдалося організувати взаємодію педагогів, що навчають і виховують учнів класу?
• Які методи педагогічної взаємодії дорослих були найбільш ефективними?

9. Висновки.

• Досягнення і знахідки, накопичений позитивний досвід.
• Негативні моменти організації життя класу і виховання учнів.
• Нереалізовані можливості та невикористані резерви.
• Перспективні цілі та першочергові завдання на найближче майбутнє.

10. Додатки

• Результати підсумкових діагностичних досліджень, анкетувань, опитувань тощо.
• Відомості про проведення та результати окремих заходів, акцій чи окремих періодів життя класного колективу.
• Інші аналітичні матеріали.

ДОДАТОК 4

Орієнтовні питання для складання характеристики класу

І. Загальні відомості про клас: кількість учнів; дівчат, хлопців
ІІ. Соціально-психологічні особливості учнів.
1. Соціометричний статус (на основі даних соціометрії): лідери, товариші, ізольовані, зневажені. Як здійснюється опора на лідерів.
2. Ставленні до громадського життя, участь у справах класу, школи окремих учнів, класу в цілому.
3. Участь у гуртковій роботі.
4. Ставлення до педагогів. Особливості проведення роботи з батьками, їх ставлення до школи.
5. Рівень самоврядування, органи самоврядування. Організаторські здібності учнів класу, спілкування в класі.
6. рівень вихованості учнів класу.

ІІІ. Особистісні риси учнів класу.
1. Мотиваційне середовище: інтереси, ідеали, переконання.
2. Самосвідомість: прагнення, самооцінка.
3. Індивідуально-типологічні особливості школярів: особливості темпераменту, моральні якості.
4. Особливості психологічного стану деяких учнів.
ІV. Пізнавальні особливості учнів класу.
1. Особливості сприйняття, пам’яті, уваги, мислення, уяви.
2. Рівень інтелектуального розвитку.

1. Участь батьків у житті класу, школи.

VІ. Педагогічні висновки. Завдання, на виконання яких має спрямовуватися робота з класним колективом (формулюються з огляду на характеристики класу).

ДОДАТОК 5

Структура плану виховної роботи
(з досвіду роботи)

І варіант

Орієнтовна структура плану виховної роботи

1. Психолого-педагогічна характеристика класу
2. Організація колективу:а) самоврядування; б) дотримання традицій
3. Розвиток особистості: а) вивчення учнів; б) робота з батьками; в) індивідуальний вплив
4. Організація виховної діяльності:

а) пізнавальної;

б) трудової;

в) художньої;

г) громадської;

д) спортивно-оздоровчої;

е) спрямованої на забезпечення свободи спілкування;

є) ціннісно-орієнтаційної

ІІ варіант:

1. Вступ.
2. Основні режимні заходи.
3. Основні виховні заходи.
4. Індивідуальна виховна робота.
5. Заходи щодо охорони здоров’я. Запобігання травматизму та нещасним випадкам з дітьми.
6. Робота з батьками, громадськістю, трудовими колективами.

ІІІ варіант: 1. Вступ. 2. Робота з колективом учнів: а) підвищення ролі учнівського колективу, розвиток класного самоврядування; б) організація позакласної та позашкільної роботи; в) індивідуальна робота з учнями. 3. Взаємодія з педагогічним колективом. 4. Робота з сім’єю, громадськістю, трудовими колективами.

ІV варіант: 1. Вступ. 2. Основні виховні заходи, спрямовані на організацію та розвиток класного колективу. 3. Індивідуальна робота з дітьми. 4. Організація заходів з охорони життя і здоров’я дітей. 5. Робота з батьками.

V варіант: 1. Вступ. 2. Організація класного колективу. 3. Взаємодія з органами учнівського самоврядування. 4. Взаємодія з учителями-предметниками, керівниками гуртків. 5. Робота з сім’єю та громадськістю.

VІ варіант: 1. Вступ. 2. Позаурочна виховна робота з дитячим колективом, окремими учнями. 3. Організаційна педагогічна діяльність. Заходи щодо створення класного колективу. 4. Допомога учнівського колективу. 5. Підвищення рівня педагогічної культури батьків, наставників, громадського активу.

VІІ варіант: І. Вступ. ІІ. Загальні напрями роботи: 1. Гармонія людини з природою. 2. Гармонія людини з культурою. 3. Гармонійність взаємин між людьми. 4. Самосвідомість особистості.

VІІІ варіант: (цей план подається у формі схеми): 1. Вступ. 2. Організація колективу: а) самоврядування; б) дотримання традицій. 3. Організація виховної діяльності: а) пізнавальної; б) трудової; в) художньої; г) громадської; д) спортивно-оздоровчої; е) спрямованої на забезпечення свободи спілкування; є) ціннісно-орієнтаційної. 4. Розвиток особистості: а) вивчення учнів; б) робота з батьками; в) індивідуальний вплив.

І. Охорона життя і здоров’я дітей, забезпечення їх фізичного розвитку.

ІІ. Формування в учнів поваги до загальнолюдських моральних цінностей.

ІІІ. Основи національного виховання.

ІV. Формування загально навчальних умінь і навичок, підвищення відповідальності учнів за результатами навчального процесу.

1. Індивідуальна робота з учнями.

VІ. Робота з батьками.

ІХ варіант

Х варіант

Додаток 6

Орієнтовна схема

складання психолого-педагогічної характеристики особистості школяра

1. Загальні дані.

1.1. Прізвище, ім′я, по батькові.

1.2. Дата народження.

1.3. Загальний фізичний розвиток.

1.4. Стан здоров′я.

1.5. Сімейні умови (характеристика батьків, склад сім′ї, місце роботи батьків, їхній культурний рівень, режим життя дитини, спілкування поза школою).

2. Навчальна діяльність.

2.1. Рівень успішності (однаково чи неоднаково встигає учень із різних предметів).

2.2. Рівень загального розумового розвитку (кругозір, начитаність).

2.3. Рівень розвитку мовлення (запас слів, емоційність мовлення, вміння висловити власну думку письмово та усно).

2.4. Здатність до навчання:

• Особливості уваги (ступінь розвитку довільної уваги, її зосередженість, стійкість, здатність до розподілу уваги);
• Рівень усвідомлення вивченого матеріалу, швидкість осмислення;
• Індивідуальні особливості пам′яті (швидкість і міцність запам′ятовування, легкість відтворення);
• Розвиток мислення (здатність розрізняти істотні та другорядні ознаки предметів і явищ, рівень засвоєння загальних і абстрактних понять);
• Рівень розвитку уяви.

2.5. Старанність у навчальній роботі.

2.6. Інтерес до занять і ставлення до навчання (сприйняття заохочування чи покарання з боку вчителів і батьків, основний мотив навчальної діяльності).

2.7. Вміння вчитися (дотримання режиму дня, організованість, вміння самостійно працювати з книгою, завчати матеріал, контролювати себе, складати плани, конспекти тощо).

3. Дисциплінованість та навички культури поведінки:

• Загальна характеристика поведінки ( спокійний, стриманий, не контролює своїх емоцій);
• Виконання шкільного режиму (дотримується правил поведінки, порушує їх навмисно чи через недбалість; найбільш типові порушення дисципліни);
• Виконання вимог і розпоряджень вчителів (виконує за першою вимогою, з бажанням чи примусово);
• Чемність у спілкуванні з вчителями, будь-якими дорослими;
• Володіння навичками культури поведінки (ставлення до літніх людей і молодших за себе т.д.);

4.Громадська активність:

• Ставлення до громадського життя колективу;
• Інтерес до громадського життя країни (користується інформацією про події в країні та за кордоном);
• Чи виконує громадські доручення, бере участь у діяльності в органах самоврядування;
• Чи виступає з пропозиціями, проявляє ініціативу, критику, здатний висловити свою думку;
• Активний чи байдужий до громадської діяльності.

5.Стосунки з товаришами:

• Становище в колективі (чи користується повагою, авторитетом серед товаришів, чим обумовлені стосунки, які склалися);
• Чи задоволений даним становищем у колективі, яке становище прагне зайняти;
• Яку роль відіграє в житті класу (активний член колективу чи сторонній спостерігач).

6. Моральні цінності:

• Відданість Батьківщині, її Конституції, повага до державних символів;
• Відданість демократичним цінностям – повазі до людини та її прав, свободі вибору;
• Усвідомлення себе як громадянина Землі, турбота про екологічну безпеку;
• Міжетнічні відносини ( расова і національна терпимість до інших національностей, їх культур);
• Відданість цінностям сім′ї, повага до батьків та до кожної людини;
• Дотримання у стосунках з людьми таких цінностей, як турбота, повага, довіра, відповідальність;
• Відчуття власної відповідальності за все, що відбувається навколо;
• Політична культура та толерантність.