Мета. Вчити передавати почуття героїв вистави. Розвивати артистичні здібності, уміння триматися на сцені. Виховувати культуру святкування дня народження, гостинність, доброту. Прищеплювати любов до традицій свого народу.
Д і й о в і о с о б и:
Мати та її діти:
Івасик-іменинник
Наталя
Андрій
Надійка
Оленка
Гості:
Галинка
Даринка
Оля
Петрик
Василько
Миколка
Д е к о р а ц і ї н а с ц е н і.
Хата. Образ в рушникові. Стіл застелений вишитою скатертиною, лавка. Посередині столу віночок з барвінку і вплетеними туди квітами деревію та безсмертника. Всередині віночка свічка та склянка з водою.
Вступне слово вчителя. Доброго здоров’я вам, люди!
Хай вам щастя завжди буде!
Хлібця у вашу оселю,
многая літ веселих!
Віншую вас щастям, здоров’ям
Від усіх нас – з любов’ю!
Коли немало проживете літ і будуть в кожного з вас діти.
Дай, Боже, не зазнати бід, а ними тішитись й радіти.
Передавайте їм тепло, яке вам ненька віддавала.
Те світло і людське добро, яких ви бачите чимало.
В життєву вирушати путь допомогти їм буде треба.
І хай в путі їх бережуть сімейні ваші обереги!
Виходить дівчинка, читає перед образом молитву.
Наталя. Боже, Господи Ісусе,
На колінцях я молюся.
Всі гріхи мені прости і від злого захисти.
Просвіти моє серденько, щоб я вчилася гарненько.
Щоб удома і у школі не робила зла ніколи.
Щоб матусі помагала і татуся шанувала.
Щоб ходила я до школи завжди в мирі та любові.
Виходять двоє дітей з букетами квітів.
Андрій. Мати Божа, мати Божа, дай здоров’я нашій нені.
Ось тобі ми назбирали красних квітів повні жмені.
Прикрашають ікону.
Наталя. Іконі цій літ та й літ!
Андрій. Так, її ще наша прабабуся передала бабусі, а від неї вона нашій мамі дісталася як оберіг сімейний.
Надійка. А рушник? Це ж бабуся наша вишивала. Так з рушником і віддала.
Рушники – обереги людей. Їх вишивали матері своїм синам та
донькам. І узори самі придумували та на рушники переносили.
Наталя. Доріжки білі ненька вишивала,
А заполоч блакитну з хвилі брала.
З клубочка свого серця – жар червону,
А з пасма ночі, та із смутку – чорну.
Надійка. А ви знаєте, що рушник супроводжував людину від народження і
до смерті. Коли народжувалася дитина – рушниками пов’язували кума і куму. Мати давала рушник-оберіг синові, що вирушав у далеку дорогу з рідної домівки. Дівчина перев’язувала рушниками сватів і коханого. Батьки підносили молодятам хліб-сіль теж на рушнику.
Андрій. Рушник на стіні – давній наш звичай. Української хати без рушника не буває!
Виходить ще одна дівчинка.
Оленка. Снилось мені ясне сонечко, що в хаті світило,
А то так наша матуся на мене дивилась!
Приснивсь мені легкий вітрик, що пестив колосся,
А то мені наша мама гладила волосся!
Снилась мені ягідочка, як мед солоденька,
А то мене цілувала мама дорогенька.
Андрій. Гарний сон тобі наснився! Мамі розказала?
Оленка. Ще не встигла.
Наталя. А де ж вона?
Надійка. Та ще вдосвіта встала, біля печі клопочеться. Іменинник же у нас! Івасик наш, найменшенький, сьогодні іменинничок!
Оленка. А де ж він? Невже ще не проснувся?
Андрій. Матуся йому вчора таку колискову співала, що він і досі спить!
Наталя. А ми запам’ятали. Давайте, заспіваємо!
Дівчатка співають колискову пісню.
Ой, люлі, люлечки, кує зозулечка
Шле нам з годинника тихе: «ку-ку».
Вечір, як кішечка, ліг біля ліжечка
І задрімав на сінничку.
Люлі, люляшечки. Крилами пташечки
З листя осіннього збито росу.
Рутою-м’ятою свого Івасика
У царство снів перенесу.
Заходить мати, веде Івасика за руку. Діти біжать їй назустріч.
Мати. Що це ви зранку колискову співаєте?
Оленка. То ми пригадали, як ти Івасикові вчора співала.
Андрій. А ми всі слухали, а потім солодко спали.
Надійка. Та ще й сни гарні бачили, бо твоя пісня оберігала нас всю ніч.
Наталя. Ой! Івасика давайте привітаємо!
Діти разом: Вітаємо! Вітаємо!
Івась. Спасибі, дорогі сестрички! Спасибі, братику! Але це не тільки моє свято, а й мамине.
Андрій. Чому мамине?
Івась. Бо я такий славний у неї вродився!
Андрій. Атож! У такій колисці вирости!
Івась. Так-так! Моя колисочка кланова була, щоб я співучим ріс!
Мати. У твоїй колисці виросли всі твої сестрички і братик. Ми бережемо цю колиску, бо за давнім українським звичаєм, колиску не викидають доти, доки в хаті живуть люди.
Надійка. Нахилися, матусю, я тобі подаруночок дам. (одягає на шию червоне намисто).
Мати. Яке красиве намисто! Де ж це ви його узяли?
Оленка. У калини випросили.
Мати. Це ж як ви просили?
Наталя. А ми хоровод водили. (Діти стають круг матері, ведуть хоровод.)
Діти співають:
Нахили нам, калинонько, віти
Просять в тебе намистонько діти.
Дай намиста червоний разочок
Нашій мамі на подаруночок.
Мати. Спасибі, мої любі. Дуже сподобався мені ваш подарунок. А тепер мені час іти пиріжки випікати, а ви тут грайтеся, та гостей дожидайте.
Мати виходить. Заходять діти. Гуртом вітають Іванка:
Діти. Зі святом вітаємо! З днем народження!
Дівчинка підносить квітку, сплетену з лози.
Галинка. Дарую оберіг тобі і прошу пам’ятати.
Ця квітка з рідної землі, де б’є водиця-мати.
Як хочеш мудрим ти зрости, науку маєш знати:
Що квітку можна і з верби на свято дарувати.
Івась. Спасибі, Галинко!
Цей подарунок дорогий, а для дому він святий.
Спокій, радість береже. І від смутку стереже.
Галинка. Бо з верби його зробили, а в вербі багато сили!
Даринка і Оля дарують мисочку розмальовану квітами.
Даринка. А ми тобі, Іванку, даруємо миску. Це теж незвичайна річ. Наш дідусь маляр і гончар. Він зробив нам миску, а ми , за його порадами, розмалювали її квітами, які оберігають від усього лихого.
Оля. Дивись. Це – васильки, щоб тебе не злякали русалки. Ось – чорнобривці, щоб ріс красивим і сином добрим. А ось вусики хмелю з шишками, щоб волосся твоє пишним було. На краєчку – житні колосочки, щоб ти був добрим господарем і мав міцне здоров’я.
Бери. Дідусь робив і обпалював, а ми з сестричкою розмалювали.
Даринка. А ще він просив передати: як буде тобі колись сумно, постав перед собою мисочку, налий у неї водиці і кажи: «Я – не сумний, я – радісний. То хмарка на небі сумна блукає. А квіточка діє – тугу розвіє!». Бережи її як оберіг і вона заступить лихо.
Івась. Спасибі, дівчатка! Мені сподобалася ваша мисочка.
Оля. А ось тобі дерев’яна ложка, щоб нею здоров’я черпав потрошку.
Щоб частування було щедрим, а сам ти не був вредним!
Хлопці дарують вишиванку.
Петрик. Ми Іванку вишиванку білу подаруєм
Синю стежечку від неба в квітах намалюєм!
Василько. Наша бабуся для тебе вишивала і наказувала, щоб одягав вишиванку обов’язково на чисте тіло.
Петрик. А як станеш одягати, будеш тихо промовляти:
«Сорочечку одягаю. Маму й тата звеселяю.
Від хвороб її ношу і здоров’я бережу!».
Івась. Спасибі, друзі! Спасибі вам і вашій бабусі.
Хлопчик дарує сопілку.
Миколка. Прийми й від мене сопілочку-чарівничку. Як засумуєш колись, то знай: маєш дудочку брати, та на дудочку грати. Її ніжним гарним співом серце звеселяти.
Івась. Дякую тобі. Мені сподобався твій подарунок.
Івасик грає на сопілку, а діти співають пісню «Іванко».
Біля струмочка, біля калини
Дудку Іванко зробив із вербини.
Гра-виграває в дудку Іванко.
Голос по гаю іде щоранку.
Івась. Дякую вам усім! Скільки ж гарних подарунків ви мені принесли!
Виходить мати. Вітається з дітьми.
Мати. Доброго дня, діти! Якими гарними подарунками ви привітали Івасика! (звертається до малого) Це не просто дарунки, сину. Це — святині. Бережи їх, любий, завжди. А я дарую тобі подушечку вишивану, щоб сон твій був міцний та бажаний. Трохи хмелю та любистку у неї зашила, щоб не рушила твій сон недобрая сила. (бере свічечку, нахиляє її над водою) Вогнику, вогнику розтечи. На Івасика синочка пошепчи. Щоб зростав здоровим і не хворів. Тата, маму, друзів веселив. (просить Іванка загасити свічку). А щоб водиці не боявся і росою умивався, умиє тебе мама, щоб було личко чисте і рум’яне. Так я кажу, діти?
Діти. Так! Так!
Мати. А коли так, то вдягнемо тобі віночок, щоб жив довго наш синочок!
Діти плещуть в долоні. Мати вдягає Іванкові вінок.
Мати. Цей віночок не простий. Він сплетений з трав, які символізують довге гарне життя. Тут барвінок, деревій і безсмертник. Квіти, які не в’януть.
Діти співають пісню «Віночок»
Як на свято ми йшли, віночок знайшли.
Та не знали де діти – мусиш з того радіти.
А тепер ось який, наш віночок ясний.
На голівці лежить, буде радість в нім жить.
Мати. Спасибі, любі діти, що прийшли привітати мого Іванка.
Я молюся за вас, щоб було у вас все гаразд.
Щоб горе минало, а душа співала.
Щедра земле, матінко мила!
Дай цим дітям здоров’я і силу.
Дай, Боже, розум глибокий, а долю щасливу
Щоб їм все вдавалось і жилось грайливо.
Діти. Спасибі! Дякуємо!
Мати. А тепер, за нашим українським звичаєм, підкиньте Івасика стільки разів, скільки йому років.
Іванко сідає на стільчик. Хлопці підкидають його вгору, а дівчатка питають:
Дівчатка. А що хочеш мати?
Івась. Хочу мати силу!
Дівчатка. А що хочеш знати?
Івась. Де ночує ніч?
Дівчатка. Кого хочеш любити?
Івась. Хочу любити людей!
Івасик стає на стільчик, голосно промовляє:
Івась. Дай, Боже, щоб я виріс!
В школі гарно вчився.
Щоб я батькові і ненці
Добре відплатився!
Мати виносить миску з пиріжками та яблуками . Пригощає дітей.
Петрик. Спасибі вам за гостину, та святковий вечір.
Василько. Друзі! Може вже додому час?
Діти. Час! Час!
Діти співають пісню «Час додому, час». Вклоняються. Виходять.
Час додому, час. Зорі кличуть нас.
Кличуть нас вечірні зорі
Заспіваймо в дружнім хорі:
Час додому, час. Зорі кличуть нас.
Час додому час. Пташки кличуть нас.
Кличуть нас пташки до хати.
З ними рано й нам вставати.
Час додому, час. Пташки кличуть нас.
