Мета: ознайомити учнів з історією книги, розширити знання про найдавніші бібліотеки минулого, пояснити, що таке алфавітний та систематичний каталог, формувати уміння працювати з довідковою літературою.
Обладнання: магнітофон, оформлення залу на зразок космічного корабля, поличка з виданнями, які стануть в нагоді в процесі уроку. Вірш.
Завдання учням: “Звернись до словника”
Хід уроку
Сьогодні у нас незвичайний урок.
Сьогодні мі зробимо ще один крок
В Країну відому, в Країну чудову,
Що нас чекає, де збагачує мову.
У бібліотечну країну цікаву,
Тож парти свої перетворіть у зореходи малі.
До залу заходять дві дівчинки в одязі, який нагадує космічні скафандри.
Зоряна: Вибачте, будь ласка, що турбуємо вас, дозвольте увійти?
Мирослава: Ми прибульці з майбутнього. Я Мирослава, а це – Зоряна. Сімнадцятого травня 3000 року з нами стався випадок, про який Зоряна написала в своєму щоденнику: “Сьогодні Мирослава знайшла справжню книжку!” Знахідка була стара-стара з потертими, вицвілими палітурками й пожовклими від часу сторінками. Ми показали її нашому дідусеві і він пригадав, коли ще сам був малим, його дід якось оповідав, що в давнину свої знання, розповіді про всілякі події, люди… друкували в книжках.
Ведуча: Заглянемо у глибину століть! Етимологія свідчить… Слово книжка – праслов’янське. Є кілька гіпотез про його походження:
– Воно прийшло до нас із старих германських мов, де означало мітка, знак;
– Воно запозичене із тюркських мов і означає сувій;
Яка гіпотеза вам більше подобається? Правда ж, є істина в одному й іншому твердженні?
Мирослава: Ми з Зоряною довго розглядали літери, які немов скам’яніле військо, виструнчилися на папері, замість того, щоб мигтіти на телеекрані. А найдивовижніше, коли ми розгорнули вдруге книжку на тій самій сторінці, жодна літера не зрушила з місця.
Зоряна: “Дивись, Мирославо! – скрикнула я. Яке марнотратство! Здається книжку прочитавши, викинули геть, немов старе лахміття. В нашій віртуальній бібліотеці близько мільйона гіпертекстів, та все ж, хоч би яка й обридла, я ніколи б у світі не знищила її. Перегортаючи сторінки книги, ми дізнались, що вона з бібліотеки.
Ведуча: Давайте згадаємо, що означає слово “ бібліотека”. Це слово грецького походження, а перекладається воно так: “бібліо” – “книга”, “тека” – “зберігання”. Отож, це місце, де зберігаються книги.
Мирослава: От ми і вирішили повернути книгу, заодно і дізнатись, якими були бібліотеки на землі в ХХ столітті. В них, напевно, були бібліотекарі, тільки це були не роботи, а … люди? Безмежним космосом поміж зірок, планет, летів наш книгольот. Невдовзі ми опинились тут.
Ведуча: Не гаймо часу дарма. Всі ми просто згораємо від цікавості. Сьогодні вперше з бібліотеки стартує в наукову дивовижну подорож на найшвидкісній машині часу (показує на книгу) екіпаж учнів 5 класу, на чолі з пілотами-прибульцями. Так, це звичайнісінька книжка. Ви, скажете, до чого тут машина часу? Машина часу це штука дуже складна! А книжка, по-вашому, річ проста? Воно й не дивно, ми так часто спілкуємось з книгою, що навіть не задумуємось – яке це чудо. Ми зараз спробуємо довести вам, що це найбільше чудо з усіх чудес, створених людством.
А чи знаєте ви?
– Книга – символ Всесвіту, знань, мудрості, Бога, істини;
– У християнстві книги – це апостоли, які несуть світло знань, тому й Ісус Христос часто зображувався саме з книгою в руках;
– Книгами книг у світовій культурі вважаються Біблія, Коран, Тора, Кабала;
– У стародавньому Китаї книга, вважалася однією із восьми святих речей, силою, здатною захистити від злих духів;
– У літературі книга символізує джерело знань, мудрості.
Сьогодні ми будемо подорожувати і проводити наукові дослідження в межах Сонячної системи, а нашими станціями будуть бібліотеки минулого.
Увага, екіпаж! Приготуватись до польоту!
(звертається до присутніх вчителів). Вельмишановні пані і панове! Експерти міжнародного класу. Як ви вважаєте, чи готові екіпажі до польоту? То ж дозвольте дати команду до старту. До старту залишаються лічені хвилини! Увага! Увага! Працюють всі наземні служби! 5, 4, 3, 2, 1… Пуск!
Лунає музика.
Ведуча: Де це ми? Мені все зрозуміло, ми перенеслись у ті далекі часи, коли люди не вміли ні читати, ні писати, тому , що не було ні літер, ні паперу. Найважливіші події зберігала людська пам’ять. Змінювалися покоління, а перекази зберігалися: їх передавали з уст в уста, від одного покоління до іншого. Кожен переказ доповнювався при цьому чимось новим, щось забувалось, губилось. Так народжувались сказання, міфи, казки, легенди, билини, думи. Першого їх автора встановити неможливо. Але так хотілось людині, щоб її досвід, набутий наполегливою працею, нелегкою боротьбою з природною стихією, не пропав марно, щоб діти і внуки не повторювали гірких помилок. І людина постійно намагалася придумувати, як не втратити цей досвід. Тож “сторінками” найдавніших книжок ставали камені, стіни печер, сокири, вояцькі щити.
Звичайно, перші знаки – зарубки на палиці сьогодні здаються смішними й наївними, але саме вони допомагали людині вести облік часу, сплачувати борги, рахувати худобу. Вираз “зарубати собі на носі “ означав зробити зарубку для пам’яті на палиці, яку завжди носили з собою. Зарубки для пам’яті нагадували, що треба щось пам’ятати. Наші бабусі зав’язували вузлик на хустинах, а ми, іноді, ставимо позначку на руці. Згадайте, будь ласка, свої дитячі малюнки. Ваші перші “картинки“ наче повторюючи історію людства дуже схожі на ті, які досі знаходять вчені на стінах єгипетських храмів і пірамід. З малюнків, ніби з листів минулого, можна дізнатися про густі ліси, що вкривали тоді землю, про тварин, полювання на яких годувало людей, котрі жили під холодним місяцем і гарячим сонцем.
Найціннішим скарбом для дослідника є все, що залишили після себе люди, а особливо те, що вони написали. Писемність на Землі виникла більш як 5000 років тому. За цей час зібрано чи мало пам’яток, що розповідають нам про минуле. У багатьох народів світу були свої знаки, якими вони писали. Мали вони і власний матеріал для письма. Багато сотень років тому писали на глиняних табличках. Розмочували глину. Робили з неї невелику пластину, і на мокрій поверхні спеціальною паличкою видавлювали знаки. Потім цю табличку сушили на сонці або випалювали на вогні, що надавало їй твердості. Ні дощ, ні спека для неї не були страшними. Але вони могли розбитися. Та все ж залишилися чимало саме таких пам’яток.
А чи знаєте ви?
– Що бібліотеки у Давньому Єгипті називалися: “Аптеки душі”, “Притулок мудрості” , “Дім життя”.
– Користуватися ними могли тільки багаті, заможні люди: фараони, жреці храмів. Для простих людей бібліотеки були зачинені.
Везір-ал-Сахід: Я, багдадський халіф Везір-ал-Сахід. Моя бібліотека налічувала близько 100 тисяч книг. Більшу частину життя я провів у військових походах. І за мною завжди слідував караван з книгами. Мої верблюди йшли за порядком літер в алфавіті, і караванщики – бібліотекарі завжди могли швидко знайти необхідну мені книгу. Це був своєрідний алфавітний каталог на живих верблюдах.
(Показати сучасний алфавітний каталог; продемонструвати учням порядок розташування карток).
А чи знаєте ви?
– Алфавітний каталог – це бібліографічне джерело, де бібліографічні картки розташовані за алфавітом прізвищ авторів книг (або статей).
Ведуча: А зараз, ми потрапили до розкішного палацу, одна із кімнат привела нас до величезного підземелля, в яке не проникає жоден сонячний промінь. За сонце тут правила золота куля, яку освітлювали великі факели. У великій круглій залі сидить ассирійський цар Ашшурбаніпал.
Цікава історія бібліотеки царя Ашшурбаніпала. У середині ХІХ століття археологи розкопали великий пагорб біля села Куюнджик, на лівому березі річки Тигра. Під товстим шаром землі знаходилась похована столиця Ассирії YІІ століття до н.е. Ніневія. У руїнах палацу ассирійського царя Ашшурбаніпала (668-629 до н.е.) були знайдені тисячі глиняних табличок, що були списані дрібними клиноподібними знаками. Таким клинописом користувались у давнину народи Межиріччя. Знайдені таблички були дбайливо та вміло підібраною бібліотекою.
Ашшурбаніпал: В моїй бібліотеці були “книжки” з математики, історії, медицини, географії. Лежали вони в великих глиняних чашах. І в них були зібрані сотні глиняних книг. Вони складалися з багатьох аркушів-табличок однакового розміру. На кожній табличці були написані назва книги і стояв номер “аркуша” і штамп: “Палац царя Ассирії, царя Всесвіту – Ашшурбаніпала”
Ведуча: У цій бібліотеці були розміщені книги у певному порядку, згідно з галузями знань ( показати схему). Це був своєрідний систематичний каталог.
А чи знаєте ви ?
– Систематичний каталог – це бібліографічне джерело, де бібліографічні картки розташовані за системою знань. Ця система знань називається бібліотечно – бібліографічною класифікацією ( ББК).
– За цією системою кожній науці й цілим групам наук належить свій номер ( від 1 до 99 ).
Наприклад : – математика – 22.1; – географія – 26; – фізкультура – 75; – художня література – 84 тощо.
(продемонструвати учням порядок розташування карток в систематичному каталозі).
Ведуча: Завдяки бібліотеці Ашшурбаніпала, нам достатньо добре відомі історії, легенди, міфи та оповідки шумерів, вавілонян та асирійців, а також їхні наукові доробки. Історію цих країн ви будете вивчати у 6 класі з книг:
1. Шалагінова О.І., Шалагінов Б.Б. Історія стародавнього світу: 6 кл.
2. Бондровський О. Історія стародавнього світу: 6 кл
Зоряна: (звертається до Ашшурбаніпала) Важкувато було нашим читачам. А от я спостерігала за хлопчаками та дівчатками, які виходили з бібліотеки ХХI століття, і звернула увагу на те, що отримані книжки вони несуть в руці і тримають по-різному. Дівчатка тримають їх перед собою, притискаючи до грудей, а юнаки несуть в опущеній руці, тримаючи пальцями.
Ведуча: Тут немає нічого дивного. Все це через те, що в жінках від природи закладено материнський інстинкт і свою ношу вона тримає мов дитину. Чоловікові віками, належало бути мисливцем і воїном, отже і книгу він несе як зброю.
Ведуча: Вирушаємо далі ( звучить музика ). Ми в далекій Африці. Серед буйної зелені й розкішних квітів на болотах росте папірус – рослина з довгим голим стеблом і китицею зверху. Той папірус люди використовували при будівництві різних споруд. Якось один чоловік лагодив хату. Розрізав стеблину папірусу, витяг волокнисту серцевину, поклав на сонечко підсохнути. Через деякий час він побачив, що волокна перетворились на сухі вузенькі стрічки. Згодом стебла папірусу стали розрізати на тоненькі смужки, склеювати одну до одної в клаптики, схожі на папір. До одного клаптика приклеювали інші. Так виходила стрічка, що досягала іноді десятків метрів завдовжки. Писали на папірусі спеціальним чорнилом.
А чи знаєте ви?
– Назва рослини – папірус – переносилась на сам рукопис, зроблений на ньому. Багатьма мовами світу слово, що означає матеріал для писання чи друку, пов¢язане з папірусом, скажімо похожі;
– Українською – папір, французькою – пап’є, англійською – пейпер.
Ведуча: З давніх часів до нас дійшли списані шматки кори берези – берестяні грамоти. Минули століття, вони ніби запізніле листя розповідають про те, як жили, чим займалися наші пращури. Найдавнішими документами, писаними на бересті є грамоти, знайдені на території міста Звенигорода, на Львівщині. Вони були написані понад 800 років тому.
Ведуча: Наша подорож триває, наступна зупинка в Малій Азії, в стародавньому Пергамі, де у ІІ столітті до н.е. зробили першу книжку з шкіри. Тому папір із телячої шкіри й назвали пергаментом. Ці книжки були більш зручні і легкі, але дуже дорогі.
А чи знаєте ви?
– На виготовлення однієї книжки потрібні були шкіри з цілої череди телят.
– В Україну пергамент завозився з грецьких земель.
Ведуча: Найдавнішою вітчизняною рукописною книгою, яка зберіглася до наших днів є Остромирове Євангеліє, написане у 1056-1057р.р. за князювання у Києві Ізяслава Ярославовича. А книжку Пересопницьке Євангеліє справедливо називають вершиною українського книжкового мистецтва середини ХYІ століття. Вперше в історії східнослов’янського книгописання традиційні церковні тексти перекладено тогочасною українською літературно-писемною мовою. Під час інавгурації, тобто клятви Президент України присягався на Пересопницькому Євангелії.
Ведуча: Але пергамент коштував дорого, тож прагнули замінити його більш дешевим матеріалом. Існують наукові докази того, що близько 2 тис. років тому, коли греки і римляни писали на папірусі, китайці вже винайшли папір. У 105 році майстер Цай Лун показав китайському імператорові спосіб виготовлення паперу. У кам’яній ступі з волокном бамбука, трави і старого ганчір’я, подрібнюючи і перемішуючи їх з водою, він одержав заміску. За допомогою рамки, в якій була натягнута сітка з місива, “відливали” папір. Його довго віджимали, сушили, розглажували й отримували чудовий матеріал для письма. Саме так описується в китайських рукописах спосіб виготовлення паперу.
Ведуча: Діти, поясніть мені, такий фразеологізм. Прочитати книжку від дошки до дошки. (Відповіді дітей). А правильно, прочитати книжку до кінця.
Це цікаво…
Раніше книжки не друкували, а писали гусячими перами. Записували все в зошити, потім зошити зшивали ремінцями, які прикріплювали до дерев¢яних дощечок, їх обтягували шкірою – оце і була палітурка. Такі книжки й справді читали від дошки до дошки.
Ведуча: Перші паперові книги в Україні були написані в монастирях. Ченці старанно переписували не лише святі книги, а й працювали над літописами.
Мирослава: А що, це літопис ? ( Відповідь дітей ).
Ведуча: У літописи занотовували події, які пам’ятали з минулого, і те, що відбувалося за їхнього життя. Ченці чимало ходили по світу, повертаючись до свого монастиря, розповідали, що бачили чи чули. Ченці – літописці записували їхні розповіді. Так день за днем, рік за роком народжувалися безцінні книги – літописи. Без яких сьогодні не обходиться жоден дослідник давнини. (Кого ви знаєте – літописця?)
Ведуча: Екіпаж! Увага! Ми вступили в період, що відомий в історії, як період Київської Русі. Ми в стародавньому Києві. Давайте завітаємо у Софіївський собор, закладений в ХІ сторіччі з наказу Ярослава на честь його перемоги над печенігами. Саме в часи князівства Ярослава Мудрого при Софіївському соборі засновується перша в Київській Русі бібліотека. Ось так це було (розповідь монаха).
Монах: Сиділи переписувачі в соборі, переписували книги, що потрапляли до інших міст. Коштували тоді ці книги дуже дорого. Виготовлялися вони з пергаменту, а обкладинку оздоблювали коштовним камінням, золотом, сріблом. Тому й не дивно, що до полиці книгу частенько прикріплювали ланцюгом. Проти викрадачів застосовували різні способи боротьби одним з найцікавіших був такий: на полях чи на початку писалося міцне закляття, або лайка, до того, хто хотів би книжку викрасти, наприклад: “хто хотів би цю книжку віддалити від цього місця, той буде мати зі мною справу перед божим судом” На одному рукописі ХYІІІ століття стояв навіть такий двовірш: “Хто би мав сю книгу викрасти, тому сім літ свині пасти”
Ведуча: На превеликий жаль, книги з бібліотеки Ярослава Мудрого не дійшли до нас. Після захоплення Києва ханом Батиєм у 1240 році доля їх невідома. Є припущення про те, що кияни надійно заховали від ворогів цей безцінний скарб. Де саме? Поки що невідомо. Може, комусь із Вас поталанить: виростите і знайдете книгозбірню, свідчення віків про давню культуру наших предків.
А чи знаєте ви?
– Про бібліотеку, засновану в далекому ХІ ст., нам нагадує пам’ятний знак установлений на території заповідника “Софіївський музей”.
– На камені зображено Ярослава з книжкою в руках і викарбувано рядки з літопису: “Року 6545 (1037) Ярослав цей, син Володимира, засіяв книжними словами серця вірних людей: Велика ж бо користь людині від учення книжного”.
– У Давній Русі книги складалися у короби, так вони краще зберігались;
– У далекому минулому книги зберігалися під монастирськими склепіннями, прикуті ланцюгами.
Ведуча: Діти, уміння знайти необхідну інформацію в бібліотеці важливо для кожного учня. Це вміння можна порівняти з роботою капітана у відкритому просторі. З початку 60-х років нашого століття наполегливо велися дискусії з приводу того, що книга, як носій інформації невідворотно відмирає. Вважалося, що їй на зміну прийде кіно, діафільми, мікрофільмування, тощо. З початком комп’ютеризації пошук інформації спростився. Але для того, щоб заложити чи розробити якусь програму, її повинні створити знов-таки люди. Можливо, бібліотеки майбутнього будуть без книжкових полиць, а складатимуться тільки з комп’ютерних програм. Але безперечно одне: книжка – це геніальний винахід людства, який заслуговує нашої уваги і любові.
Мирослава: Усім наземним космічним службам. Усім, хто чує нас!
Зоряна: (уривки з вірша Юрія Ванага).
Книги, книги на полицях,
Завше тихо поміж книг.
Та яку ти не розгорнеш –
То й легенда в кожній з них.
Все, що серце і що розум,
Вік творили не один,
Повизбирувало людство
В книги – перли із перлин.
Ведуча: А зараз, щоб трохи відпочити від побаченого і від почутого ми з вами розв’яжемо кросворд.
Кросворд. 1. Зовнішній захищений засіб для книжки (обкладинка). 2. Що допомагає читачеві швидко і зручно орієнтуватися в середині тексту книжки? (зміст) 3. Місце бібліотеки, де видають книжки додому (абонемент). 4. Невеличка книжечка заведена на кожного читача бібліотеки (формуляр). 5. Як називається книга, яка знає все? (енциклопедія). 6. Як називається один бік паперу в зошиті або книжці? ( сторінка ) 7. Як називають того, хто читає книжки, до кого звернені твори писемності? (читач). 8. Голубка біла, в наш дім залетіла. Що в світі бачила, про все розповіла. (газета) 9. До якої книги треба звернутися, коли вам зустрічаються нові слова? (словник). 10. Не людина, а є вчителем людини. (книжка). По вертикалі у нас вийшло слово БІБЛІОТЕКА.
Практичне заняття: Знайти в алфавітному каталозі картки письменників: Г.Х.Андерсена та М.Коцюбинського.
Мирослава: Наш політ завершується і для екіпажу 5 класу домашнє завдання: зробити вдома на власні книги – алфавітний каталог.
Ведуча:
Збіг урок наш, як коротка мить.
(дуже швидко час біжить).
Ще попереду у вас багато кроків
і цікавих і важких уроків.
Завдання покличуть у книгозбірню,
Найскладніші ж завдання – життя.
Так старайтесь вправно все вивчати!
Пам’ятайте: учня скарб – знання!
