Щастя реальність чи ілюзія

Диспут

Мета: продовжити розмову про сенс життя. Вихову­вати громадянську позицію, вміння відстоювати свою думку, виховувати естетичне почуття, культуру полеміки.

Обладнання:

• Магнітофонні записи.
• Вірші.
• Написи.
• Вислови.

5. Пам’ятка для проведення диспуту.

Учень. Хто я? Навіщо я прийшов у цей світ? Куди йде моє життя? ТV, реклами, журнали наводять мене на думку про те, що ми маємо бути красивими, ба­гатими, успішними. Нам потрібні машина, дача. Робота, фізична досконалість. І тоді будемо щасли­вими. Кожен, хто з’явився на світ, претендує на

щасливу долю. Але чому одні її мають, а інших вона вперто обминає? Що таке щастя? Чи щасливі ви?

Вихователь. Щастя — складне поняття. Згадаймо фільм «Доживемо до понеділка». Учні 9-го класу пишуть твір на тему «Моє уявлення про щастя». Під дверима 9-Б класу стоять класний керівник (молода вчителька Наталія Сергіївна) і вчитель історії. Двері трохи відхилені, і через щілину видно написану на дошці останню тему: «Моє уявлення про щастя».

— Моє уявлення про щастя, — прочитала Наталія Сергіївна. — Треба ж! Нам Світлана Михайлівна та­ких тем не давала, ми писали все більше про «типових представників». А подивіться, які обличчя — серйозні, одухотворені…

А Сиромятников списує! Чуже щастя краде. Не розумію, як вони пишуть на таку тему. Це ж немож­ливо пояснити — щастя! Все одно, що притопити до паперу сонячний зайчик.

Дійсно, як пояснити, що таке щастя? На це за­питання пробували відповісти історики, письменники і філософи. Прагнення до щастя — це прагнення прагнень, писав Л.Фейєрбах. Саме на це запитання і ми сьогодні шукатимемо відповідь.

Дівчата 9-го класу одержали завдання — вивести формулу щастя, яку треба захистити. У них будуть опоненти, і всі присутні учні теж заперечуватимуть, ставитимуть запитання, метою яких є загнати в «глу­хий кут» основних захисників даної формули.

Формула 1

Учениця. Найщасливіша та людина, яка потрібна всім.

Звичайно, кожен із присутніх має можливість об­міркувати це.

Учень. З точки зору людини, яка любить спокій, це жахливо — бути всім потрібним.

Учениця. Мені подобається неспокій, хочеться бути потрібною людям.

Учень. «Людина, яка думає тільки про себе і шукає в усьому свою вигоду, не може бути щасливою» (Сенека).

Учень. Чи можливо таке? Подібна людина своє сімейне життя може перетворити на пекло.

Учениця. Мене оточуватимуть такі люди, погля­ди яких збігаються з моїми.

Учень. Такої людини надовго не вистачить.

Учениця. Я вважаю, що краще бути потрібним багатьом, ніж нікому. Якщо хочете, це поклик душі: допомогти, поспівчувати, дати пораду.

Учень. Але ж ти відчуваєш постійну втому від того, що від тебе чогось хочуть. Про яке щастя тут може йти мова?

Учениця. Сучасні психологи радять дотримуватися правила: «Роби для інших те, що вони хотіли б, щоб ти зробив для них». Нехай це стане девізом вашого життя. Щастя — у твоїй необхідності людям.

Учень. Як сказав В.Сухомлинський: «Найпрекрасніші і в той же час найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, піклуючись про щастя інших».

Учениця. Мені сподобався вірш В.Симоненка, в якому йдеться взагалі про сенс життя, про призна­чення людини на землі:

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві і злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба.

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того, чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина.

Очі твої — одні.

Учень. Звичайно, є люди, які дуже полюбляють скар­житися, багато говорять про свої переживання, перекла­даючи свій тягар на оточуючих. Вони завжди нещасні.

Але є й інші. Наші болі й тривоги вони розділяють щиро, завжди приходять на допомогу тоді, коли трап­ляється лихо, коли справді необхідна підтримка. І вони щасливі, бо вони не самотні, бо вони гарні душею.

«Найщасливіша людина та, яка дає щастя найбільшій кількості людей» (Дідро).

З цим не можна не погодитися. Щастя — коли тебе чекають, коли ти потрібен.

Вихователь. Існує й інша формула, яку дехто за­раз ігнорує.

Формула 2

Учениця. Щастя у праці.

Учень. Для ледачого така формула абсолютно не підходить.

Учениця. А я кажу про людину, яка хоче чогось досягнути в житті, про людину, яка має певну мету в житті.

Учень. Одноманітна праця щастя принести не може.

Учениця. Можна переконати себе, що твоя праця потрібна, що вона цікава і корисна людям.

Учень. Чи кожна праця може бути творчою?

Учениця. Так, якщо робити свою справу з вогни­ком, із натхненням. Я хочу прочитати слова поета М.Заболоцького:

Не позволяй душе лениться.

Чтоб воду в ступе не толочь,

Душа обязана трудиться

И день, и ночь, и день, и ночь.

Учень. Не завжди праця може приносити щастя. Існує закарпатська легенда, в якій майстер за кожне наступне вирізьблене ним крісло вимагає від пана подвійну платню і пояснює це так: «Стіл і одне крісло було мені цікаво й приємно вирізьблювати, бо я ще такого не робив. Цікаво добирати візерунок, чекати, що з того вийде, переживати. Друге крісло дається мені важче, бо я вже цю роботу знаю. Третє якось домучу… а четверте… Коли я вирізьблю візерунок (та­кий самий) на четвертому кріслі, то зненавиджу і різьбу, і себе, і все на світі».

Учениця. Кожна людина з різними мірками підхо­дить до однієї й тієї ж роботи. З цього приводу є ще одна притча.

Працювали на будівництві троє робітників. Ви­конували одну і ту ж роботу. А на запитання «Що ви робите?» відповіли по-різному. «Тягаю каміння», — сказав один. «Заробляю на кусень хліба», — промовив другий. «Будую храм», — була відповідь третього.

Учень. Хто може відчути радість від своєї праці? Звичайно, не той, для кого праця — важкий тягар, повинність і примусовість. А той, хто з радісним тре­петом очікує кінцевої мети, коли його зусиллями оновлюється світ.

Вірш Б.Грінченка «До праці».

Праця єдина з неволі нас вирве:

Нумо до праці, брати!

Годі лякатись! За діло святеє

Сміло ми будемо йти!

Праця єдина нам шлях уторує,

Довгий той шлях і важкий,

Що аж до щастя і долі прямує:

Нумо до праці мерщій!

Праця не згине між людьми даремне:

Сонце засвітить колись,

Дякою нас тоді люди згадають –

Нум же! До праці берись!

Вихователь. Існує ще одна дуже поширена в наш час формула.

Формула З

Учень. Щастя, коли маєш багато грошей.

Учениця. Жити в постійному стресі за своє багат­ство: раптом викрадуть, раптом згорить… Хіба цей страх може бути сумісний із щастям?

Учень. Гроші надають упевненості в собі. Коли є гроші, можна купувати дорогі речі, мандрувати по різних країнах. Взагалі, мати багато грошей зовсім непогано.

Вихователь. Чи може людина бути щасливою без грошей і нещасною з купою грошей?

Відповіді учнів. >

Вихователь. Можливо, хтось із вас бачив телесе­ріал «Салон краси». Герої однієї з серій живуть у Швейцарії, мають гарний будинок на бере іі Женевсь­кого озера, дорогу машину, мають можливість купувати дорогий одяг. Вони мають усе, про що вони мріяли. Але немає головного — кохання, дітей, ща­стя, без чого людина не може почуватися щасливою.

Учень. Так, гроші потрібні, але не вони основне, і не тільки в них щастя.

Вихователь. Є думка, і її підтримає, я впевнена, більшість аудиторії, що щастя — в коханні.

Формула 4

Учениця. Щастя в коханні.

Учень. А якщо кохання без взаємності? Хіба воно може бути щасливим?

Учениця. Так, може, бо кохання окрилює людину. Вона щаслива, що має таке почуття, людина відчуває себе красивою, здатною на сміливі вчинки. Краще кохати самому без взаємності, ніж взагалі не кохати.

Звучить пісня «Мне нравится, что вы  больны не мной».

Учень. Сімейні пута — це кабала. Незалежність — ось вимір щастя.

Учениця. Я гадаю, для багатьох жінок головне у житті — мати хорошу дружну сім’ю, люблячого чо­ловіка, здорових, розумних дітей. Мабуть, кожна з дівчат, які сидять у класі, мріє про велике кохання, про сім’ю, дітей. Це і є щастям.

Учень, читає вірші Л.Костенко:

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні,

А може, власне, і не в тому справа,

А головне, що десь в далечині

Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє,

Луна луни туди не долітає,

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від того вже співає.

Звучать вірші: Ліна Костенко «Як пощастило дівчинці в сімнадцять». В.Шекспір «Сонет 130».

Учениця. Не так просто серед велелюддя, у без­межному світі знайти його, Єдиного, або її, Єдину. А якщо це вдається, хіба це не щастя? Взаємне, ве­лике, чисте кохання — це вершина, якої прагне багато хто, і якшо її досягнуто — більшого щастя не треба.

Вихователь. І як останній акорд на захист щастя в коханні прозвучить фрагмент пісні «Любовь, похо-жая на сон» у виконанні Алли Пугачової.

Формула 5

Учень. Щастя — у подоланні себе, у самовдоскона­ленні.

Учениця. Спростувати цей вислів важко. А якщо це так, то чи не означає це, що ми винайшли універ­сальну формулу шастя? Хоча її величність Лінь часто не дає людині пізнати саме таке шастя. Але ця фор­мула дає можливість навіть найнещаснішій за людськими мірками людині відчути себе щасливою. Ольга Скороходова втратила зір і слух. Вона навіки замкнута в самотності свого тіла. Але хіба наважиться язик назвати її нещасною? Сліпоглухоніма, вона на­вчилася сприймати скульптуру, слухати музику. Вона пише вірші!

Думают иные — те, кто звуки слышат,

Те, кто видят солнце, звезды и луну:

Как она без зренья красоту опишет,

Как поймет без слуха звуки и весну?!

Я услышу запах и росы прохладу,

Легкий шелест листьев пальцами ловлю…

Утопая в сумрак, я пройду по саду,

И мечтать готова, и сказать: люблю…

Пусть я не увижу глаз его сиянье,

Не услышу голос ласковый, живой,

Но слова без звука — чувства трепетанье —

Я ловлю и слышу быстрою рукой.

И за ум, за сердце я любить готова,

Так, как любят запах нежного цветка.

Так, как любят в дружбе дорогое слово,

Так, как любит трепет сжатая рука…

Хіба це вірші нещасної людини?

Учень. Я хочу прочитати вірш В.Симоненка. Він мене дуже схвилював.

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди.

День, коли мої маленькі губи

Вперше груди мамині знайшли.

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми.

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми!

Учениця. Отже, робота над собою, прагнення са­мовдосконалення, відчуття власної значущості — в цих чинниках теж міститься щастя.

Учень. У наш нелегкий час нам, молодим, на­в’язують ще й таку модель щастя: добрий дядя-іноземець займається послідовним промиван­ням мізків. Телебачення постійно транслює низькопробні примітивні фільми, в яких, окрім насильства, нічо­го не показано.

Розрахунок простий: після щоденної обробки із свідомості глядача поступово вимиваються загаль­нолюдські моральні цінності, такі як співчуття, доброта, людяність, щирість. Дії хитрого дяді зро­зумілі: щоб успішно маніпулювати свідомістю українця, його слід перекувати на модель типового «Американ-боя». І хоч як прикро, йому це вдається. Новий українець їсть «Баунті», жує «Стіморол», за­хоплюється бойовиками і почувається досить щасливим.

Вихователь. А зараз мені хочеться попросити присутніх сказати, яке ваше бачення щастя. Що для вас щастя?

Відповіді дітей і дорослих.

Вихователь. Нехай XXI століття буде століттям душі і серця, нехай ці формули об’єднаються для кожної людини і всі ми станемо щасливими.

Учениця. Щастя — це вічна дорога зелена.

Учень. Щастя — це літо, зима і весна.

Учениця. Щастя — це сонце, злива і сніг.

Учень. Щастя — це пісню ділити на всіх.

Учениця. Щастя — це віра в добро і любов.

Учень. Щастя — це музика вільних дібров.

Учениця. Щастя — це друзі і рідний твій дім.

Всі. Щастя — це світ, подарований всім.

Пісня «Мы желаем счастья вам».

Література

• И.В.Дубровицкий. Под крышей дома твоего. — М.: Просвещение, 1987.
• Леонид Жуховицкий. Помоги своей судьбе. — М.: Издательство политической литературн, 1989.
• Іржі Томан. Як удосконалювати самого себе. — К.: Політвидав України, 1988.
• Азбука для несовершенолетних//Сост. ААлексеева, А.Стреляньш. — М.: Молодая гвардия, 1985.
• Г-та «Завуч» №5(155), лютий 2003. Тетяна Валентинівна Грозна, вихователь Смілянської загальноосвітньої школи-інтернату, що на Черкащині