Форми виховної роботи з учнями

Словесні форми роботи:

 

  • Повідомлення (проблемне, пошукове, дискусійне).
  • Інформація.
  • Збори (класні, шкільні).
  • Розповіді.
  • Бесіди (індивідуальні, групові, колективні; прогнозуючі, непередбачувані).
  • Диспути.
  • Класні години.
  • Зустрічі (з працівниками школи, з батьками, із цікавими та видатними людьми, із випускниками школи).
  • Уроки пам’яті.
  • Уроки народознавства.
  • Колективні читання (співи, перегляд фільмів, прослуховування музики).
  • Розповіді за творами живопису.
  • Вечори запитань і відповідей.
  • Прослуховування й обговорювання радіо й телепередач.
  • Вечори поезії.
  • Усні журнали.
  • Літературні вікторини.
  • Конкурси на краще знання поезії, літературних творів.
  • Розв’язування кросвордів, ребусів, чайнвордів, відгадування загадок.
  • Заочні мандрівки.

 

Практичні (діяльнісні) форми роботи:

 

  • Екскурсії.
  • Спостереження (за поведінкою птахів, тварин, людей; за сезонними змінами в природі, житті людей, рослин, тварин тощо).
  • Тематичні ранки і вечори, українські вечорниці.
  • Вечори відпочинку.
  • Туристичні походи (подорожі).
  • Спартакіади (спортивні ігри, змагання).
  • Олімпіади.
  • Конкурси (художної самодіяльності, дитячих малюнків, малюнків на асфальті, декламаторів, художників, фантазерів).
  • Уроки етикету (розбір та програвання ситуації за подіями із життя школярів, за складними випадками з життя).
  • Заняття – практикуми.
  • Шефство (допомога молодшим, інвалідам, людям похилого віку).
  • Догляд за пам’ятниками (могилами видатних людей).
  • Участь у відновленні історичних пам’яток, відродженні й розвитку народних промислів.
  • Організація чергування у класі та школі.
  • Організація учнівського самоврядування.
  • Практичні роботи (по догляду за одягом, взуттям, кімнатними рослинами; ведення календаря природи тощо).
  • Виготовлення поробок (із паперу, пластиліну, картону тощо).
  • Ремонт книг шкільної бібліотеки.
  • Пошукова діяльність (збирання матеріалу про історію школи, села, міста; про архітектуру, побут, ремесла рідного краю).
  • Організація шкільного музею (куточка природи, української світлиці).

 

     Ігри:

дидактичні:

  • на розвиток уваги, наслідування, засвоєння дій за зразком;
  • на розвиток моторики рук;
  • на розвиток зорового сприймання (форми кольору, величини, цілісного образу предмета; простору та орієнтування в ньому);
  • на розвиток тактильно – рухового сприймання;
  • на розвиток слухового сприймання (мовленнєвого та немовленнєвого);
  • на формування та розвиток емоційного спілкування з дорослими та ровесниками;
  • на розвиток мислення (перехід від сприймання до мислення; від сприймання до узагальнення; від сприймання до наочно – образного та елементів логічного мислення);
  • на розвиток мовлення (мовленнєвого та емоційного спілкування).

за встановленими правилами (настільні, рухливі, хороводні, спортивно- змагальні).

творчі (конструкторські, ігри – драматизації, ігри – жарти, ігри – розіграші, ігри – вправи, ігри – подорожі).

 

Наочні форми роботи:

 

  • Тематичні стенди.
  • Виставки.
  • Вітрини.
  • Шкільні музеї.
  • Кімнати й зали.

 

Інтерактивні форми роботи:

—   Інсценізації.

—   Групові дискусії.

—   Соціально-рольові ігри та вправи.

—   Вправи-тренінги.

ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ ВИХОВАНОСТІ УЧНІВ

 

Оцінювання результатів виховної роботи має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень та успіхів учня, а не ступеня його невдач.

Виховання – це планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку особистості з метою формування відповідних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя і трудової діяльності. Ідеальним результатом виховання вважається такий моральний розвиток особистості, при якому збігаються рівні розвитку моральної свідомості і моральної поведінки, коли вчинки, лінія поведінки учнів співпадають із їхніми поглядами, свідомістю, переконаннями.

Результати виховання знаходять конкретне виявлення в певному рівні вихованості школярів, у формуванні у них певних якостей особистості, в тих змінах, які відбуваються в їхній свідомості та поведінці. Під рівнем вихованості розуміємо наявність відповідних знань та стійких навичок і вмінь застосовувати ці знання в практиці повсякденної поведінки. Отож, рівень вихованості учнів виявляється, перш за все, у стійких навичках поведінки, у їхніх вчинках і діях, життєвій позиції; у ступені сформованості у них, відповідно до вікових можливостей, найважливіших якостей особливості, які є показниками вихованості. З них такими, що складають основу розвитку всіх інших якостей, можна визначити наступні: доброта, порядність, чуйність, відповідальність, працелюбність, людяність, гідність, патріотизм, культура поведінки (див.табл.1).

 

 

 

 

 

Таблиця 1.

Особистісні якості та основні показники їх прояву

Якості

особистості

 

Основні показники прояву

 

 

Доброта

 

— любов, повага та шанобливе ставлення до людей, своєї родини;

— доброзичливість;

— щедрість, готовність поділитися з іншими;

— готовність допомагати;

— терпіння;

 

 

 

Порядність

 

 

— чесність, правдивість, щирість, відвертість;

— виконання обіцянок;

— визнання власних помилок;

— повага до інтересів інших;

— дбайливе ставлення до власного і чужого майна;

— совість (здатність до морального самоконтролю, самооцінка власних вчинків і виявлення моральної самосвідомості особистості);

— справедливість;

 

 

 

Чуйність

 

— уважне, небайдуже, шанобливе ставлення до людей та       їхніх почуттів;

— співчуття та співпереживання, реагування на чужі радість і горе;

— турбота, піклування про оточуючих;

— взаєморозуміння;

— зацікавленість, небайдужість ставлення до подій життя;

 

 

 

Відповідальність

 

— сумлінне виконання обов’язків;

— вірність даному слову;

— свідоме ставлення до будь-якої справи;

— пунктуальність, обов’язковість;

— здатність завершувати розпочату справу;

— дисциплінованість;

— почуття обов’язку;

 

 

Людяність

 

— доброзичливість, повага й довіра до людей;

— вірність, чесність, гуманізм у стосунках;

— уважність та витримка під час спілкування;

— щиросердя, душевність;

— товариськість;

 

 

 

Працелюбність

 

— любов до праці;

— цілеспрямованість, наполегливість, уважність;

— активність;

— вміння працювати в колективі;

— вміння організувати діяльність;

— старанність;

 

 

 

Гідність

 

— здатність до адекватної самооцінки;

— впевненість у собі;

— повага до себе й інших;

— витримка, вміння контролювати свої емоції;

— толерантність, терпимість у стосунках із людьми;

 

 

 

 

Культура поведінки

 

— скромність, простота у поводженні;

— ввічливість, чемність, гостинність;

— вміння спілкуватися (комунікативність);

-дотримання правил етикету (форми звертання та привітання, поведінка в громадських місцях, манери, одяг);

— вміння жити в суспільстві;

 

 

 

Патріотизм

 

— любов та відданість Батьківщині;

— шанобливе ставлення до її історії й культури;

— дбайливе ставлення до рідної природи, рідного краю;

— знання і виконання законів держави (законослухняність);

— готовність захищати інтереси Батьківщини та свого народу;

— гордість за державу;

— інтерес до політичного життя суспільства;

— мужність, сміливість;

— рішучість;

— оптимізм;

— інтернаціональні почуття;

— коректне ставлення до людей іншої нації.

 

 

Вивчення стану вихованості учнів є важливим з огляду на те, що виховна діяльність повинна не просто дати дитині суму відповідних знань, навичок та вмінь, а сформувати її життєву компетентність як загальну здатність, що базується на сформованих у неї навичках та звичках соціальної поведінки, і яка гарантує адаптацію до життя, здатність орієнтуватися в ньому, адекватно реагувати на явища, події, людей.

З’ясування рівня вихованості учнів відбувається в процесі контролю. Контроль за особистісним розвитком вихованців забезпечує зворотний зв’язок між педагогом – вихователем і учнями і здійснюється у формі оцінних суджень та висновків.

Об’єктами контролю та оцінювання в процесі виховання особистісного розвитку та ступеня вихованості учнів повинні стати: засвоєння відповідних понять та емоційно – ціннісних рис особистості, значущих для життєдіяльності в суспільстві, готовність та здатність діяти у відповідності з нормами моралі.

Основними функціями  оцінювання стану вихованості учнів з особливостями психофізичного розвитку є:

  • контролююча, яка передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (групи, класу), з’ясування рівня особистісного розвитку, що дає можливість педагогу проектувати завдання виховання на кожному етапі розвитку дитини, здійснюючи особистісний підхід з урахуванням структури дефекту, індивідуальних особливостей кожного школяра, добираючи методи педагогічного виховного впливу відповідно віку;
  • діагностико-коригуюча, яка зумовлює правильний облік та об’єктивну оцінку результатів виховних впливів на школярів, одержання повної картини психічного та особистісного розвитку дитини, її спонукань, прагнень, намірів, бажань, інтересів, окремих вчинків і поведінки в цілому, їхні мотиви; передбачає з’ясування причин труднощів у взаємостосунках та відхилень в індивідуальній поведінці, внесення коректив у діяльність учня і педагога, спрямованих на усунення ускладнень; дає змогу конкретизувати цілі, тактику й стратегію виховної роботи з колективом, диференційовано підійти до учнів з різними рівнями вихованості;
  • стимулюючо-мотиваційна, що визначає спеціальну організацію оцінювання стану особистісного розвитку учнів, коли його проведення стимулює відчуття особистісної та суспільної значущості дитини у межах її потенційних можливостей на даний період життєдіяльності, активізує процес оволодіння суспільно заданими нормами, орієнтує учня лише на навчально-виховні досягнення, ”викреслюючи” із його свідомості первинну ваду і спричинені нею соціальні та психічні ускладнення;
  • розвивально-виховна, що полягає у формуванні та розвитку комплексу відповідних особистісних якостей, вміння застосовувати прийоми контролю та самоконтролю поведінки.

При визначенні стану вихованості учнів повинні аналізуватися:

  • ступінь сформованості пізнавального компонента становлення моральних якостей (відповідних знань, поглядів, переконань, ідеалів, світогляду);
  • ступінь сформованості емоційного компонента становлення моральних якостей (емоційно-особистісного ставлення до явищ навколишнього світу, починаючи від простого сприйняття, готовності реагувати і аж до засвоєння ціннісних орієнтацій і ставлень; сформованість відповідних інтересів і нахилів, почуттів, ставлень, усвідомлення й виявлення їх у практичній діяльності);
  • ступінь сформованості поведінкового компонента становлення моральних якостей (застосування відповідних знань, навичок, умінь у різних життєвих ситуаціях, досвід самостійної діяльності).

Основними параметрами сформованості змістового компонента можуть слугувати повнота, адекватність, усвідомленість знань; емоційного компонента – характер ставлення до норм моралі, його стійкість і дієвість; поведінкового – повнота й стійкість застосування знань про норми моралі у поведінці.

 

Програма вивчення учнівського колективу.

  1. Загальна характеристика класу.

Загальний розвиток учнів, рівень їхньої пізнавальної діяльності, успішність і працездатність. Інтерес до громадських справ і виконання громадських доручень.

  1. Згуртованість класного колективу.

Ставлення учнів одне до одного, до шкільних справ. Бажання і вміння разом спілкуватися, працювати і проводити дозвілля. Ставлення хлопчиків до дівчаток і дівчат до хлопців. Здатність і бажання захищати членів свого колективу. Реагування школярів на успіхи і невдачі кожного із членів колективу і класу в цілому.

  1. Організованість класного колективу.

Вміння учнів самоорганізуватися для виконання колективних справ; розподіляти між собою роботу; організовано виконувати доручення та розпорядження.

  1. Громадська думка у класному колективі.

Вчинки школярів, які схвалюються або засуджуються членами колективу класу. Яким чином виявляються схвалення чи осуд. Наявність (відсутність) розбіжності між словами і вчинками учнів.

  1. Характер товариських стосунків у колективі.

Наявність дружніх стосунків між учнями в школі та поза її межами. Яким чином виявляються дружні стосунки (уважність до товариша, допомога, взаємодопомога тощо). Вміння виявляти вимогливість до своїх друзів та бачити їхні недоліки (яким чином це виявляється). Ставлення учнів класу до тих, хто гарно навчається, невстигаючих, дезорганізаторів, товаришів із фізичними вадами тощо.

6.Зв’язок класного колективу із загальношкільним.

Володіння інформацією про те, що відбувається в школі та в інших класах. Характер виконання колективом класу загальношкільних доручень (постійно чи епізодично). Зв’язок учнів класу із учнями інших класів. Участь у загальношкільних заходах.

 

Схема аналізу виховного заняття.

І. Загальні відомості.

 

  1. Клас (група).
  2. Прізвище, ім’я та по-батькові (класного керівника, організатора заходу).
  3. Тема (назва) заняття.
  4. Мета заняття.
  5. Основні виховні завдання.
  6. Форма проведення.
  7. Хто залучається до проведення заняття.

 

ІІ. Підготовка до заняття.

 

1). Підготовка вихователя:

— форма, місце проведення заняття та їх доцільність;

— чіткість поставленої мети і визначених завдань;

— структура заняття;

— врахування вікових, індивідуальних особливостей учнів, а також їхніх пізнавальних можливостей.

 

2). Підготовка школярів:

— залучення дітей до участі в підготовці заняття;

— готовність до сприймання і засвоєння програмного змісту заняття.

 

ІІІ. Хід заняття.

 

1). Організація:

— актуальність теми;

— готовність дітей до проведення заняття;

— чіткість поставленого перед дітьми завдання;

— чіткість, цілеспрямованість і доцільність дій педагога;

— злагодженість дій педагога і учнів.

 

2). Основна частина:

— відповідність змісту програмним вимогам;

— відповідність ходу заняття поставленій меті;

— реалізація окреслених виховних завдань;

— раціональність у доборі фактів і питань, що хвилюють учнів; зв’язок їх із життям класу, школи, міста (села), району тощо;

— послідовність етапів заняття;

— методи і прийоми, використані вихователем у ході заняття;

— співвідношення вербальних і практичних форм діяльності;

— наявність всебічного аналізу моральної ситуації та моральної оцінки вчинку (літературних героїв, персонажів, самих учасників подій тощо);

— наявність та продуктивність етапу з’ясування зовнішніх дій і їх внутрішніх мотивів, умов і обставин їх здійснення тощо;

— наявність та продуктивність етапу визначення морального правила.

 

3) Заключна частина:

— форма закінчення заняття;

— оцінювання діяльності учнів;

— психологічний стан учнів;

— результативність проведеного заняття.

 

ІV. Висновки і рекомендації.

Author: Староприлуцька спеціальна школа

Добавить комментарий