Ігри та методика їх організації

Ігри та методика їх організації

Гра є постійним помічником у виховному процесі для вихователя. Гра органічно притаманна дитині і при вмілому керівництві з боку дорослих може досягнути відповідної педагогічної мети. Вона допомагає згуртуванню дитячого колективу, включаючи в активну діяльність дітей. У грі виховується свідома дисципліна, діти привчаються до дотримання правил для учнів, вміння контролювати свої вчинки, правильно і об’єктивно оцінювати вчинки інших.

Гра для дітей — важливий засіб самовираження. В іграх вихователь може краще дізнатися про вихованців, їх характери, привички, організаційні здібності, творчі можливості, що дає можливість правильно впливати на кожного з них. Гра допомагає зблизити учня з вихователем.

У групах продовженого дня всіх типів є широкі можливості для використання дидактичних ігор. Змістовними іграми захоплюються учні не тільки молодшого, а й середнього віку. Ігри допомагають учням краще засвоїти програмний матеріал, виробити практичні навички, посилити інтерес до навчальнихУ молодших класах самопідготовка проводиться подібно до учнів. Зокрема, щоб діти вдосконалювали техніку письма і каліграфії, вихователь дає їм завдання на списування тексту з дошки або підручника. Застосовують і такі форми самостійної роботи, як розв’язування задач і вправ за зразком, виконаним на дошці, хорове читання та заучування текстів, усна лічба тощо.

Для організації активного відпочинку вихователь використовує рухливі ігри,

Пропонуючи дітям нову гру, її треба пояснити. Це найкраще зробити, розташувавши всіх присутніх у коло, причому вихователеві краще стати на лінії кола, а не в центрі, щоб поло-Івина дітей не опинилася за спиною вихователя. Пояснення ари може бути таким: 1) назвр гри та її стисла характеристика (наприклад: у цій грі важлива не тільки швидкість бігу, але й спостережливість, як у справжнього розвідника); 2) ролі гравців і їхнє вихідне положення; 3) хід гри і її мета; 4) завершення гри; 5) правила, які наприкінці пояснення гри треба чітко сформулювати, щоб усі присутні їх добре запам’ятали. Запитайте дітей, чи все зрозуміло в грі її майбутнім учасникам, покажіть за потреби окремі моменти і прийоми гри, домовтеся про сигнали початку і зупинки гри (свисток, словесна команда, змах прапорцем або рукою, початок або припинення музичного супроводу тощо).

Ведучого, який потрібен у багатьох іграх, можна вибирати кількома способами: за власним бажанням одного з гравців; на вибір більшості; за призначенням вихователя; за жеребом або лічилкою; за результатами попередньої гри (якщо заздалегідь домовилися, що переможець або, навпаки, переможений у попередній грі стане ведучим у наступній грі). Іноді ведучими бувають усі гравці по черзі. У деяких іграх проводиться попереднє змагання з якого-небудь вміння (метання списа на дальність, влучання в ціль тощо), і найкращий гравець у цьому змаганні стає ведучим.

Для командних ігор потрібно розподілити учасників за командами (якщо немає постійного складу команд), самостійно розподілятися на команди, пари домовляються між собою і пропонують заздалегідь обраним ватажкам вибрати навмання якусь роль для себе (вовк або заєць, комета або метеор тощо). Такий спосіб подобається дітям тим, що він є своєрідною грою. Однак цей спосіб вимагає досить багато часу. Тому іноді ватажкам (капітанам) команд дається право самим вибирати гравців (перший вибирає одного, і черга переходить до іншого
капітана).

Якщо гравці мало знають одне одного, то розподіл проводить керівник на власний розсуд або шляхом розрахунку гравців на «перший-другий-третій…». Останній спосіб найшвидший, але може призвести до нерівності команд за підготовкою.

Капітанів команд, суддів і помічників вибирають самі діти або призначає на власний розсуд керівник.

Організатором гри може бути сам керівник або хтось із вихованців, спеціально до цього підготовлений; можна також залучити до організації ігор дорослих помічників від батьків і громадськості. У цих випадках вихователь може тільки спостерігати за поведінкою учасників і втручатися лише в крайньому разі. Нерідко керівник бере на себе роль судді в іграх змагального характеру, особливо якщо суддівство вимагає кваліфікації, якої бракує іншим присутнім.

Суддя або керівник мають стежити за тривалістю гри і попереджати гравців після закінчення першої половини гри, а також коли залишиться 1-2 хв. Але в багатьох рухливих іграх тривалість гри не обмежена, бо роль ведучого переходить від одного гравця до іншого безупинно (салки, жмурки, лапта, хованки тощо). Тут уже сам організатор має вирішувати, коли доцільно припинити гру, а для цього треба уважно стежити за станом граючих. Краще перервати гру, коли діти ще не переситилися нею, але вже стали помітно втомлюватися. При цьому треба дочекатися моменту, досить природного для зупинки гри, наприклад, коли змінюються ведучі.

Кілька хвилин потрібно запланувати на організоване завершення гри: підбиття підсумків, необхідні педагогічні зауваження і роз’яснення, прибирання майданчика, інвентарю, приведення в порядок зовнішнього вигляду учасників гри, поступове зменшення ігрового збудження, без чого важко перейти до інших занять. Бажано розглянути (проаналізувати) гру, колективно обговорити досягнення і недоліки окремих учасників і всього ігрового колективу.

Передусім, треба відзначити все позитивне, що може стати основою майбутніх ігор. Загальний тон обговорення має бути спокійним, підбадьорливим, таким, що вселяє віру в нові досягнення.

Author: Староприлуцька спеціальна школа

Добавить комментарий