Інтерактивні технології як засіб продуктивного навчання

Загальновизнано, що школа – це модель суспільства. Саме від якості шкільного навчання і виховання залежить збагачення культурних цінностей.  Стрімкий розвиток усіх сфер суспільного виробництва зумовлює збільшення обсягу та підвищення складності навчального матеріалу практично з усіх шкільних дисциплін. Тому реформування загальної освіти супроводжується введенням нових спеціальних форм організації пізнавальної діяльності, які мають конкретну мету – створити такі умови навчання, за яких би кожен учень успішно навчався, розвивав свій інтелект і був готовим до творчої самореалізації. Бо ж у формуванні особистості дитини, на мою думку, чи не найбільшу роль грають саме форми організації навчального процесу, який відображає характер взаємозв’язків його учасників. За визначенням О.Я. Савченко, „форма організації навчання” означає певну взаємодію вчителя та учнів, що регулюється встановленим режимом та умовами роботи.

Мені здається, саме форми і методи організації навчання учнів, зокрема в початковій школі, і є головним аспектом досягнення найкращих результатів у навчанні, вихованні і розвитку дитини. Крім цього, великою майстерністю вчителя є вміння працювати на уроці з усіма дітьми. І інтерактивні методи навчання якнайбільше сприятимуть цьому.

Сьогодні у Державному стандарті початкової загальної освіти зазначено, що поряд із функціональною підготовкою за роки початкової освіти діти мають набути достатнього особистого досвіду культури спілкування та співпраці в різних видах діяльності, самовираження у творчих видах завдань. Реалізація поставленої мети неможлива без використання особистісно зорієнтованих сучасних освітніх технологій, які передбачають демократизацію, гуманізацію освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня.

Отже, необхідним є введення в навчальний процес таких моделей навчання, які органічно поєднуються із традиційними формами та методами, легко застосовуються на різних етапах уроку. Ще за радянських часів в Україні з метою поліпшення результативності навчального процесу значна увага приділялась розробці нових типів уроків, удосконаленню їх структури та основних елементів такої структури.

Ще з початку розвитку освіти в світі велися, хоч і не так активно, пошуки вдосконалення уроку, пов’язані з формами організації навчальної діяльності учнів, яких у сучасній дидактиці виділяють чотири:

• парна (взаємодія учня з учнем чи вчителя з учнем);
• групова (вчитель одночасно навчає весь клас);
• кооперативна (колективна – всі учні активні і навчають один одного);
• індивідуальна (самостійна) робота учня.

Залежно від участі учнів у навчальній діяльності, Я. Голант в 60-х рр.. ХХ ст. поділив навчання на пасивне і активне.

Розглянемо пасивну і активну моделі навчання  (за О. Пометун та             Л. Пироженко):

1. Пасивна модель навчання

За цією моделлю учень виступає у ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який подає йому вчитель: відеофільми, текст із підручника тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу вчителем, демонстрація).

Спробуємо визначити позитивні та негативні сторони такої моделі.

Позитивні:

1. Можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час.
2. Одночасно сприймають матеріал усі слухачі.
3. Витрачається мало часу на розповідь або пояснення.

          Негативні:

1. Учні пасивні, не спілкуються ні між собою, ні з учителем.
2. Не виконують ніяких завдань.
3. Вчителю важко зрозуміти якість засвоєння поданого матеріалу.
4. Відсутній контроль за знаннями.
5. Як правило, невисокий рівень засвоєння знань.

Навчання за такою моделлю пасивне. Цю модель можна назвати „Монолог”.

2. Активна модель навчання.

В цьому випадку вчитель і учень перебувають у постійному взаємозв’язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем окремо. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо. Визначимо позитивні і негативні сторони цієї моделі.

Позитивні.

1. Високий рівень інформації (проблемний метод).
2. Велика кількість учнів, які одночасно можуть сприйняти інформацію.
3. Рівень засвоєння досить високий.
4. Майстерність педагога відіграє велику роль в організації такого навчання.
5. Учитель може проконтролювати надані учням знання.

         Негативні.

1. Учні спілкуються тільки з учителем.
2. Як правило, на уроці така модель використовується тільки для опитування.
3. Учень перебуває у постійній напрузі – „спитає – не спитає”.
4. Учень може бути незадоволений тим, що його не запитали, не вислухали його думку.

Навчання за такою моделлю – активне. Таку модель можна назвати „Діалог”.

На початку ХХІ ст. виникає нове дидактичне поняття – інтерактивне навчання. Це – співнавчання, взаємо навчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де вчитель і учень є рівноправними, рівнозначними суб’єктами.

Слово „інтерактив” прийшло до нас з англійської мови від слова „inter” – взаємний, „асt” – діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу.

3.Інтерактивна модель навчання

Сутність інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це базується на співпраці, взаємонавчанні вчитель – учень, учень – учень. При цьому вчитель і учень – рівноправні суб’єкти навчання.

Інтерактивну модель навчання можна назвати „Полілог”, вона є свідченням активного навчання:

Перерахуємо позитивні і негативні сторони моделі.

Позитивні.

1. Розширюються пізнавальні можливості учня (здобування, аналіз, застосування інформації з різних джерел).
2. Як правило, високий рівень засвоєння знань.
3. Учитель без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань учнів.
4. Учитель має змогу розкритися як організатор, консультант.
5. Партнерство між учителем і учнями та в учнівському колективі.

         Негативні.

1. На вивчення певної інформації потрібний значний час.
2. Необхідний інший підхід в оцінюванні знань учнів.
3. В учителя відсутній досвід такого виду організації навчання.
4. Відсутні методичні розробки уроків з різних предметів.

Складовими різноманітних інтерактивних технологій обов’язково є так звані пасивні й активні методи навчання. Неможливо одній дитині знати все, навіть у вузькій галузі. Учні повинні мати інші навички: мислити, розуміти суть речей, осмислювати ідеї і концепції, шукати потрібну інформацію, інтерпретувати її і застосовувати в конкретних умовах. Саме цьому і сприяють інтерактивні технологій, які, на жаль, ще недостатньо поширені в українській школі. Щоб прискорити процес їх впровадження, необхідно, насамперед, підготувати вчителів до роботи з ними.

Не менш важливим є висновок дослідників О. Пометун та Л. Пироженко про те, що інтерактивне навчання є сукупністю технологій. Автори розподіляють інтерактивні технології на 5 груп, залежно від мети уроку та форми організації навчальної діяльності учнів:

• інтерактивні технології диференційованого навчання молодших школярів;
• інтерактивні технології кооперативного навчання (організація навчання у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою: робота в парах, один-два-три-чотири-усі разом, змінні трійки, карусель, робота в малих групах, акваріум тощо);
• інтерактивні технології колективно-групового навчання – технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу);
• технології ситуативного модулювання – побудова навчального процесу за допомогою залучання учнів до гри, передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються;
• технології опрацювання дискусійних питань – широке публічне обговорення якогось суперечливого питання.

Про суть диференційованого навчання учнів відзначається і в психологічній, і в дидактичній літературі.

Так, більше трьох століть тому Я.А. Коменський із властивою йому проникливістю писав, що той наставник досягне успіху, який викладатиме відповідно до ступеня сприймання.

Всі диференційовані завдання можна звести до таких: диференціація за ступенем самостійності та за ступенем складності завдань.

При диференціації за ступенем самостійності всім учням пропонуються завдання однакової складності різним групам школярів. Зокрема, кількість інформації про хід розв’язання допускається він найбільш повної до найстиглішої.

Інформація також варіюється за характером:

• конкретизація завдання;
• розв’язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання;
• вказівка на прийом розв’язання, навідні питання, наочне підкріплення тощо.

Не менш важливою технологією інтерактивного навчання є кооперативна (групова) навчальна діяльність – це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою.

За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується із традиційними формами та методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.

До групового (кооперативного) навчання можна віднести: роботу в парах, ротаційні трійки, „Два – чотири – всі разом”, „Карусель”, роботу в малих групах, „Акваріум”.

„Карусель”

Ця модель сприяє одночасному включенню всіх учнів класу в активну роботу, наприклад, для інтенсивної перевірки обсягу і глибини наявних знань.

„Карусель” – передбачає розподіл дітей на 2 групи (рівні за кількістю), утворюється 2 кола:

Зовнішнє коло не „рухається” і визначає питання для внутрішнього кола; внутрішнє коло – рухоме. За сигналом вчителя учні внутрішнього кола пересуваються на 1 стілець ліворуч. З новим співрозмовником чи співрозмовницею обговорюється наступне питання.

Вчитель постійно слідкує за часом та чітким пересуванням учнів. Якщо коло пройдене повністю, то це має бути той або та, з ким починалася вправа.

Учні першого варіанта (нерухомі) ретельно готують запитання за певною темою, наприклад, узагальнюючий урок математики „Множення і ділення в концентрі „Сотня”.

За сигналом учителя учні другого варіанта переміщуються на одну карту вперед через певний проміжок часу (з інтервалом в 1-2 хв.), який відводиться для їхнього спілкування між собою, так званих змінних пар. Один учень „бережок”, виступає у ролі вчителя, а другий учень – „річечка”, – у ролі учня. У процесі роботи кожний учень „річечка”, переміщуючись, повинен отримати запитання від першого, другого, третього, четвертого і т.п. учнів з варіанта „бережок”, тобто кожний учень „річечка” повинен відповісти на 12 запитань. Отже, він має побувати на кожній парті кожного ряду.

Учні, які виступають у ролі вчителя („бережок”) мають оцінити відповіді „річечки”, визнаючи відрізком активність учня, який виконував завдання.

Таку шкалу активності має кожний учень рухомого варіанта.

На даній оціночній шкалі за допомогою дуги визначається рівень активності учня, виходячи з 12-бального оцінювання. Наприклад, 9 балів:

0              3             6              9            12

„Робота в групах”

Робота в групах дає можливість учням висловлюватись, обмінюватися ідеями з партнерами в групі і лише потім озвучувати свої думки перед класом.

При роботі в групах можна використовувати такі прийоми:

• мозковий штурм;
• індивідуальна робота;
• робота в парах;
• презентація роботи груп;
• виступи спостерігачів;
• анкетування.

Мозковий штурм – ефективний метод колективного обговорення проблеми чи завдання, пошук рішень, який спонукає учасників виявляти свою уяву та творчість. Він передбачає вільне висловлювання думок усіх учасників і допомагає знаходити багато ідей та рішень. Учитель на уроці називає тему „мозкового штурму”. При цьому „мозковий штурм” організовують за такими правилами:

1. Усі учасники „штурму” пропонують ідеї.
2. Один учень („секретар”) записує на дошці всі запропоновані ідеї. Коли група вважає кількість поданих ідей достатньою, переходять до наступного етапу.
3. Ідеї систематизують, аналізують, розвивають групою.
4. Обирають найкращі рішення.

Правила поведінки під час мозкового штурму.

1. Намагатися висунути якомога більше ідей.
2. Включати свою уяву: не відкидати ніякої ідеї тільки тому, що вона суперечить загальній думці.
3. Можна розвивати ідеї інших учасників.
4. Не можна критикувати висловлювання інших та давати оцінку запропонованим ідеям.

„Акваріум”

Акваріум – це один з варіантів кооперативного навчання. Він ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, удосконалення вміння дискутувати й аргументувати свою думку.

Порядок проведення.

1. Учні об’єднуються у групи по 4-6 чоловік. Вчитель пропонує їм ознайомитися із завданням.
2. Одна з груп займає місце в центрі класу. Ця група отримує інструкцію для проведення групової дискусії, сформульовану приблизно так:

• прочитайте завдання вголос;
• обговоріть його в групі (проведіть коротку дискусію);
• за 3-5 хвилин дійдіть спільного рішення або підсумуйте дискусію.

3. Поки діюча група займає місця в центрі, решта учасників обговорюють завдання в малих групах. Зв. ув. учнів, котрі перебувають у зовнішньому колі, слухають, не втручаючись у перебіг обговорення.
4. По завершенні відведеного для дискусії часу група повертається на свої місця.
5. Коротке загальне обговорення можна організувати за такими запитаннями:

• чи погоджуєтеся ви з думкою групи?
• чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

Відводиться на таку бесіду 3-4 хвилини.

6. Потім пропонується іншій групі зайняти місце в центрі кола. Наступна група може обговорювати інше завдання або іншу проблему:

„Навчаючи – учусь”

Суть прийому „Навчаючи – учусь” полягає в тому, що кожен учень може передати свої знання іншим дітям та отримати від однокласників нову для себе інформацію у процесі спілкування.

Кожна група має певний обсяг інформації, розділеної на частини та записаної на окремих індивідуальних аркушах. За певний час діти повинні засвоїти свою частину інформації та поділитися з іншим учасником групи. Спілкуватись потрібно тільки з одним учасником. Таким чином, усі діти у групі засвоюють певну суму знань. Потім групи обмінюються делегатами, які навчають дітей іншої групи того, що вивчили самі.

Прийом „Навчаючи – учусь” є дуже ефективним при узагальненні матеріалу з обраної теми, закріпленні та повторенні вивченого. Стимулює в учнів бажання до навчальної діяльності, створює ситуацію успіху.

„Мікрофон”

Цей прийом може використовуватись як у груповій, так і у фронтальній роботі з учнями, може стати частиною інших інтерактивних прийомів („Мозковий штурм”, „Акваріум” тощо). Полягає у висловлюванні ідей, думок або відповідей на запитання. Діти повинні дотримуватись певних правил: висловлюватись по черзі й тільки в символічний (іграшковий) мікрофон, не перебивати і не критикувати інших.

Даний вид роботи дозволяє виховувати в учнів уміння вислуховувати інших, бажання ділитися своїми думками.

Ефект від використання інтерактивних прийомів максимальним буде тільки тоді, коли сам учитель глибоко усвідомить суть і необхідність такої роботи, при цьому врахує вікові особливості та рівень розвитку учнів класу.

Демократизація навчання, що є потребою суспільства, неможлива без осучаснення уроку. Уроку, який проводиться для учнів і заради учнів. Майстерність учителя сьогодні полягає у творчому підході до конструювання уроків, у постійному прагненні підвищити ефективність навчально-пізнавальної діяльності шляхом новітніх організаційних форм. При цьому значущою залишається реалізація на уроці виховних, розвивальних та освітніх завдань.

Імітація

Ця технологія ситуативного моделювання, яка дозволяє через прості речі представити природні, технічні, соціальні та психологічні процеси або проблеми.

„Витинанка” – найпростіша вправа, яка займає небагато часу й не потребує вступу та мотивації. Її можна включати до будь-якого уроку (особливо ефективна на етапі закріплення вивченого матеріалу та на етапі актуалізації опорних знань).

Порядок проведення:

Всім учням роздається по аркушу паперу з однаковим завданням; учні сідають, утворюючи коло, спиною до центру. Всі виконують завдання на листочках.

Потім всі виконують інструкції викладача:

• поверніться обличчям до кола та покладіть аркуші на підлогу перед собою, роздивіться, які відповіді отримали інші;
• чи є ті, хто отримав однакові відповіді?
• чи є ті, хто виконав вправу неправильно?
• чи можна їх вважати поганими виконавцями завдання? Чому?

Після короткого обговорення переходять до наступного завдання.

Симуляція

Плануючи уроки, особливо в 1 класі, доцільно використовувати до технології ситуативного моделювання – симуляція.

Вона полягає в створенні на уроці певної ситуації, якогось процесу тощо.

Наприклад, в 1-му на 2-му класах можна застосовувати ситуації подорожі (до „Країни математики”, до „Лісової школи”, до „Міста знань” і т.д.), процес допомоги певному герою, якого запрошено на урок тощо.

В 3-му, 4-му класах можна запропонувати більш серйозні речі: судовий процес, громадське слухання, прийняття закону тощо.

Симуляція активізує пізнавальну діяльність учнів на уроці, зацікавлює, позитивно налаштовує на сприйняття матеріалу.

Навчання в грі

Гра є особливою формою життя дитини в суспільстві та доступною формою пізнання і пристосування до суспільства.

У грі діти виконують ролі дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх життя, працю, стосунки між ними.

Через гру дитина задовольняє свої потреби в спілкуванні з дорослими, у суспільному житті з ними.

Гра зароджується в дитині ще в ранньому віці. Як правило, це гра з предметами, де діти граються поряд, але не разом, предмет (іграшка) визначає зміст та характер гри.

В дошкільника гра з предметами набуває рольової форми. Головним стає дорослий, його дії, стосунки з іншими людьми.

Рольова гра є соціально зумовленою, бо її сюжет дитина запозичує із суспільства.

З переходом дитини до школи гра також не втрачає своєї актуальності й значимості. І хоч тут уже переважає навчальна діяльність і дидактична гра, рольові ігри та ігри з предметами все ж іще мають місце.

Безпосередньо в грі дитину приваблює сама гра. Дії, які виконуються самі по собі цікаві дитині. Проте, гра все ж не є продуктивним видом діяльності. Результативність гри визначається пізнавальними, емоційними та іншими надбаннями.

В грі розвиток є ніби побічним продуктом.

Значення гри:

• підготовка до майбутнього життя;
• вміння підкорюватись правилам;
• розвиток моторики, психічних процесів;
• активізація уваги на уроці;
• активізація пізнавальної діяльності;
• спосіб зацікавлення учнів;
• засіб попередження перевантаження, перевтоми;
• позитивний емоційний настрій.

„Шкала думок”

Цю технологію іноді розглядають як варіант технології „Займи позицію”. Вона також служить способом опрацювання дискусійних питань.

Порядок проведення

Оголошується або ще раз нагадується дискусійне питання. Пропонується всім вишикуватись на уявній лінії („Шкала думок”) – біля таблички „Згоден /на 100%”, „Згоден /на 50%”, „Згоден /на 0%” або на проміжку між певними табличками, можна стати на позицію 5%, 25% тощо.

Вчитель починає опитувати від 100%, рухатися до 0%. До висловлювання залучаються ті, хто мовчав.

Якщо виявляються бажаючі змінити своє розташування на „Шкалі думок”, нехай це зроблять, пояснивши, які аргументи на них вплинули.

Повернувшись до загального кола, вчитель підсумовує результати.

„Дискусія”

Дискусія пропонується для обговорення певного питання. Можна застосувати такі вправи:

• неструктурований мозковий штурм;
• текст (фрагмент), що містить суперечливе питання.

Вчитель пропонує учням в парах напрацювати по 2-3 аргументи до двох протилежних позицій: так, ні (3 хвилини).

Після цього розпочинають загальну дискусію. По завершенні дискусії учням пропонується оцінити власну участь та участь класу в дискусії за шкалою.

0                                                                                              12

Висловлюються 2-3 учня (особливо ті, хто не висловлювався під час дискусії).

В наш час дедалі більшої популярності у вчителів набуває один з інтерактивних методів навчання – проектна діяльність.

Метод проектів дає змогу поглибити знання учнів із навчальних предметів, визначити їхні здібності, розвинути інтерес до дослідницької роботи, сформувати вміння працювати з різноманітними інформаційними джерелами, навчити проводити спостереження та робити висновок, презентувати результати своєї роботи.

Для розробки проектів у школі обирається форма проектного уроку, дня, тижня.

Власне проектний день має такі етапи.

Організаційний (учасники проекту приходять до визначеного кабінету, готують необхідні для роботи матеріали).

Пізнавальний (учитель та учні обмінюються інформацією).

Дослідницький (проводяться експерименти, досліди).

Творчий (отримані знання втілюються в матеріальну форму).

Підсумковий (дається оцінка проекту його учасниками, висловлюються побажання на майбутнє).

Алгоритм роботи вчителя при проведенні інтерактивного уроку:

• визначення доцільності використання інтерактивних прийомів саме на цьому уроці;
• ретельний відбір та аналіз навчального матеріалу, у тому числі й додаткового (тести, приклади, ситуації, завдання для груп тощо);
• планування уроку – етапи, хронометраж, орієнтовний поділ на групи, ролі учасників, запитання та можливі відповіді);
• вироблення критеріїв оцінювання ефективності роботи груп, заняття;
• мотивація навчальної діяльності шляхом створення проблемної ситуації, наведення цікавих фактів тощо;
• забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності та формування очікуваних результатів під час оголошення, представлення теми;
• надання учням необхідної інформації для виконання практичних завдань за мінімально короткий час;
• забезпечення засвоєння навчального матеріалу учнями шляхом інтерактивної вправи (на вибір учителя);
• рефлексія (підбиття підсумків) у різних формах – індивідуальна роботи, робота в парах, групах, дискусія, у вигляді малюнків, схем, графіків тощо.

         Компоненти успішної  реалізації інтерактивної методики:

• якою є навчальна мета заходу;
• для дітей якого віку це можна використати;
• як для цього підготувались;
• скільки часу це потребує;
• якого має бути послідовність дій вчителя і учнів.

Нагромаджений вже сьогодні в Україні та за кордоном досвід переконливо засвідчує, що інтерактивні методи сприятимуть інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють учням:

• аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й тому зробити засвоєння знань більш доступним;
• навчитись формувати власну думку, правильно її виражати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати;
• навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
• моделювати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації і переживати їх;
• вчитель будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу;
• знаходити спільне розв’язання проблеми;
• розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.